«За Єрмака хотіли внести 666 грн. Але банк не прийняв суму, що символізує «число звіра»

Пресинг Єрмака з боку САП і НАБУ загострив питання про відповідальність президента Зеленського за кадрову політику, загалом — про спотворену систему державного управління, яку він вибудував. Водночас певні недомовки сторони обвинувачення породили побоювання, що цю справу можуть «злити»… Оцінити ці події «Високий Замок» попросив ветерана української політики, колишнього Генпрокурора Юрія Луценка.

Маленький вершечок великого айсберга

— Наскільки добре Спеціалізована антикорупційна прокуратура і Національне антикорупційне бюро виписали підозру Єрмаку? Чи достатньо у ній фактів, щоб ексглава ОПУ був покараний за корупцію?

— Законодавство про створення НАБУ, САП, ВАКС пройшло перевірку часом. У цих структурах довго вчилися, бо результат перших п’яти років роботи був мізерними. Тепер почали відпрацьовувати той хліб, яким українці платять їм для боротьби з високопоставленою корупцією.
Для читачів поясню: система Генпрокуратури, яка здійснює процесуальний нагляд за СБУ, поліцією та іншими правоохоронними органами, перевантажена мільйонами кримінальних справ. І тому ретельно — щоденно, щохвилинно — проводити боротьбу з високопоставленими, а значить, впливовими, багатими фігурантами надзвичайно важко. Відтак 2016 року було виділено окрему структуру по цій всій вертикалі: САП (прокуратура), НАБУ (детективна агенція), ВАКС (спеціальний суд). Зараз почала давати перші результати.

У так званій справі «Мідас» маємо справу із, по суті, державною мафією. Державні службовці заходять на квартиру до призначеного «смотрящего» і виконують його доручення або узгоджують з ним обсяги і шляхи розкрадання Державного бюджету воюючої країни. Зрозуміло, ця система не могла триматися лише на знайомствах громадянина Ізраїлю Міндіча з високопосадовцями України. Ну не може якийсь не відомий нікому, за великим рахунком, бізнесмен приймати у себе в апартаментах десятки топпосадовців — від секретаря Ради нацбезпеки до міністра оборони, від міністра енергетики до керівника Держфінмоніторингу! Відповідно, мала бути якась особа, яка організовувала ці походи, підтверджувала повноваження «смотрящего». Такою особою я ще рік тому називав тодішнього голову Офісу президента Єрмака. По суті, він призначав усіх цих високопосадовців, контролював їхню щоденну діяльність. Це стало очевидно із так званих плівок Міндіча.

Сьогоднішня справа проти Єрмака є лише малесеньким вершечком айсберга. Безумовно — найбільш аморальним, бо таким є будівництво будинків за крадені гроші під час війни. Важливо дійти до всіх елементів діяльності цього організованого злочинного угруповання (ОЗУ). Маю на увазі систему «Шлагбаум», яку зловмисники встановили фактично на всіх фінансових потоках України — від енергетики до оборони, від фортифікацій до реконструкції доріг та житла.

Як мені здається, НАБУ діє за класичним західним принципом: главу мафії спочатку садять за нібито дріб'язковий злочин — несплату податків, а потім… У нашому випадку НАБУ взялося за той елемент злочину, який не потребує величезного обсягу доведення і який дозволить провести об'єктивний і неупереджений суд у найбільш стислі терміни. Але це не означає, що щодо інших епізодів діяльності цього ОЗУ не буде продовжено роботи і не буде оголошено нових підозр.

У справі Єрмака слідство може мати проблеми. Мене здивувала застосована стаття 209 Кримінального кодексу, яка визначає покарання за відмивання коштів. У класичній теорії, яка панувала в українській судовій практиці донедавна, спочатку треба рішенням суду довести, що гроші було вкрадено, а вже потім карати тих, хто сприяв відмиванню цих крадених грошей. Це називається предикатом. Скажімо, міністр енергетики вкрав, і тільки після вироку цьому зловмиснику за статтею про розкрадання державних коштів у особливо великих розмірах маємо вирок. Він є предикатним. Після цього вкрадені гроші, які було вкладено в яхту, літак, будинок, визначаються як відмиті на користь того, хто володіє, розпоряджається або управляє майном, купленим за вкрадені гроші. Така судова практика панувала в Україні. Але декілька років тому почалися винятки. Суди дозволяють одночасно засуджувати і тих, хто вкрав, і тих, хто відмив, — без предикату.

Я так розумію, що НАБУ пішло цим модерновим, скороченим шляхом з тим, щоб суспільство швидше отримало сигнал про відповідальність нечистих на руку. Складність цього шляху, попри це, зберігається. Бо 209 стаття передбачає, що зловмисник мав володіти, управляти або розпоряджатися вкраденим. Багато юристів вважають, що це дуже «тонка» частина справи: важко буде довести, чи є те, що Андрій Єрмак замовив дизайн приміщення у «Династії», одним із цих понять (володіння, управління, розпоряджання краденим). Для нормальної людини цього достатньо, щоб зрозуміти, що мова про його майно. Але ж ідеться про юридичний документ! Чи є у НАБУ достатньо документів, щоб довести, що Єрмак був власником будинку або принаймні ним розпоряджався (за дорученням чи через підставних осіб)? Оце і буде питанням юридичного змагання у суді. Буде велика битва за те, щоб довести, що Єрмак своїми вказівками — будівельникам, підрядникам, будь-яким особам, причетним до цієї оборудки, — вказував на своє володіння, розпорядження або управління будинками, які будували на крадені гроші.

Обвинувачення доводитиме: таки мав! — володів, управляв або розпоряджався (а я підозрюю, що у детективів є більше доказів, ніж їх оприлюднено). Захист, звичайно, доводитиме протилежне. І суддя повинен ухвалити рішення…

НАБУ виявило, скажімо так, громадянську мужність, коли пішло на оформлення підозри фактично другій особі у державі. Але я хотів би, щоб оцінювали не тільки будинки, а й ознаки державної зради та самовільного привласнення владних повноважень. На жаль, це статті не НАБУ, а СБУ і ДБР. Чи дадуть вони цьому оцінку за нинішнього стану речей? Напевно, ні. НАБУ зробило свою роботу, інші правоохоронні органи — ні.

Чи достатньо доказів, покаже тільки суд. Але вже сьогодні можна говорити про політичні наслідки. Запитання «хто такий Вова?» дамокловим мечем висить над довірою до влади під час війни. І дуже пахне імпічментом.

Тест на довіру до НАБУ-САП

— Для застави Єрмаку важко збирали кошти. Засвітився у цій акції ексфутболіст Ребров, були пожертви невідомих фірм…

— За моєю інформацією, йдеться про дуже відомі юридичні компанії і навіть про адвокатське об'єднання. Але в умовах суспільного і журналістського інтересу не ризикнули засвітитися. За винятком Реброва, який є «кумом, сватом чи братом», має якісь статусні стосунки з Єрмаком. Усі решта «жертводавці» — випадкові люди, які так чи інакше захотіли взяти у цьому участь, прикриваючи інших. Для мене вся ця історія дуже погано пахне не тому, що якісь невідомі люди вносять великі суми. А тому, що вони, починаючи від пана Реброва, закінчуючи маленькими фірмами, що мають дотичність до Тігіпка, не вносять хоча б у десять разів менші суми на ЗСУ. Я не проти внесення застави. У цьому немає нічого кримінального. Але є аморальність у тому, що вони це роблять під час війни на користь того, хто, по суті, підривав, принаймні з політичної точки зору, обороноздатність нашої країни.

— Як людина з гумором прокоментуйте той факт, що дехто вносив заставу у розмірі чи то 1 гривні, чи то 1 копійки. Якийсь сарказм у цьому…

— Вносити по 1 гривні - це ще не сарказм. Сарказм, коли хотіли внести 666 гривень, але банк їх не прийняв. Напевно, тому, що там не захотіли нагадувати сенс цього числа.

— Поясніть читачам…

— У біблейських текстах 666 вважається числом звіра або Апокаліпсису. Тобто числом того, хто є ворогом людства. 666 завжди було символом протистояння людства з нечистю. Спроба внести 666 грн за Єрмака доводить мою теорію, що під час війни гумор для українців є знеболювальним.

— Спрогнозуйте подальше політичне життя Єрмака. Як просуватиметься справа? Чи будуть якісь впливи з його боку?

— Ще будучи Генпрокурором, я ініціював зміни до закону, за яким високопосадовці категорії А не підлягають заставі, а повинні хоча би перші два місяці відбути у СІЗО. Пропонував це тому, що будь-який високопосадовець, тим більше такий, який призначив половину чиновництва в Україні, перебуваючи на волі, має способи впливу на свідків. Погодьтеся, це стосується будь-якого міністра, який на волі впливає на своїх заступників.

Або секретаря Ради нацбезпеки. А тим більше — людини, яка всіх призначала. На жаль, тоді вся юридична спільнота, навіть наші європейські союзники були категорично проти таких змін — посилалися на рівність всіх перед законом. Наш закон дуже європейський і дуже ліберальний. Будь-хто може внести заставу, крім тих, хто має підозру у державній зраді. Хоча і в цьому випадку Верховний суд дозволив заставу. Це неприпустимо.

Єрмак спокійно житиме на волі. Спокійно користуватиметься держохороною, яку утримуємо на свої податки. Згідно з указом президента Єрмак є особою, яка підлягає охороні. Це статусність, це безпека. І це використання всіх можливих юридичних способів захисту.
Чи буде це досудове слідство швидким? Дуже сподіваюся на це. Бо якщо триватиме роками, суспільство не отримає того, чого очікує від антикорупційних органів. Зрештою, у нас не так багато справ такого калібру. Мені здається, справа Єрмака є мірилом довіри до цих органів.

Вирок у справі Єрмака прозвучить не скоро. Бо свого часу, коли ми робили все можливе, задіювали всі ресурси держави для того, щоб засудити Януковича, це зайняло три роки. Тут, сподіваюся, справа може завершитися швидше — але не цього року.

Агент впливу російської федерації

— Деякі столичні правники стверджують, що незабаром слід чекати оголошення нової підозри Єрмаку. Про що вона може бути? Про державну зраду?

— Я переконаний у тому. І казав про це не після того, як гієну звалили і на її тлі деякі антикорупціонери робили селфі. Казав це у час розквіту могутності Єрмака. Я справді вважаю, що він — агент впливу російської федерації. Не забудьте, що Єрмак як помічник президента полетів зі своїм шефом в Оман, а звідти повернувся главою Офісу президента. І відразу після цього розпочалися відставки проєвропейських, пронатовських політиків — міністра оборони, глави МЗС, начальника Генштабу. Далі ми побачили сумнозвісне «розведення військ», було ліквідовано план технічного розвитку ЗСУ. Було похоронено нашу ракетну програму, програми спецхімії, боєприпасів. У «велике будівництво» закопували у десятки разів більші суми, ніж у фінансування Збройних сил України. Розміновували прикордонні території… І все це освячувалося постійними коментарями Єрмака, який проводив переговори на цю тему зі своїм візаві - колишнім главою кремлівської адміністрації козаком. Всю оту політику про те, що війни не буде, а будуть шашлики, я пов’язую з діяльністю Єрмака, з діяльністю його людей, яких було розставлено на найбільш чутливі посади сектору державної безпеки і оборони. Це має ознаки державної зради. За перші два тижні війни фактично без серйозних боїв русня захопила більш ніж половину того, що загарбала за всі ці роки війни. Весь лівий берег Херсонської і Запорізької областей був фактично приречений на майже безоборонну окупацію — через політику відкидання війни, яку пропагував Єрмак. Це потребує юридичної оцінки.

Інший кримінальний епізод в історії з Єрмаком — привласнення владних повноважень. Людина, яка мала займатися господарським і організаційним забезпеченням глави держави, раптом призначає міністрів або ставить їм завдання. Інколи навіть письмово. Це називається привласненням владних повноважень. Особа забрала чужі повноваження, чого Конституція і закон не передбачають. За це також передбачено відповідальність. Але це також не компетенція НАБУ. Мій прогноз у тому, що під час нових виборів президента (коли б вони не відбулися) суспільство обиратиме главу держави, який дасть цьому законну оцінку. Чому? Бо президент призначає голову СБУ.

Ця оцінка має прийти. Українці заслужили кров’ю право почути, чому до війни не готувалися і чому війна закінчується так, як закінчується. Не сумніваюся, що у Єрмака (і не тільки у нього) попереду ще дуже багато викликів. НАБУ робить свою роботу. Але воно не винне, що у всього цього ОЗУ «Династія» (це грецьке слово означає «всевладдя») досі є найвищий дах політичного захисту. І воно не винне у тому, що чинний президент має імунітет від кримінального переслідування. Тому навіть на елементарне запитання «Хто такий Вова?» суспільство не отримало відповіді. Але я впевнений, що цю відповідь, як і те, чому не готувалися до війни, ми отримаємо.