Сила і слабинки Патріарха Філарета

Будував українські церкви…

На життя Філарета випало багато нелегких випробувань, викликів. Він долав їх з неймовірною настирливістю, долаючи шалений тиск. Коли після проголошення Незалежності вороги України нав‘язали нам гострий міжконфесійний конфлікт (йшлося про надумане протистояння греко-католиків і православних), він ці інспіровані збурення гасив своїм високим авторитетом. «Бог — це любов!» — повторював владика, син донецької землі, і закликав братів во Христі з Галичини, Волині, Буковини до християнської злагоди. З його волі один за одним з‘являлися храми Української православної церкви Київського патріархату, де, на відміну від УПЦ патріархату московського, звучала літературна державна мова. Саме з волі Філарета Святе письмо було перекладено і видано великим накладом українською…

Пригадую, на відкриття одного з храмів УПЦ КП патріарх Філарет приїхав у місто Миколаїв на Львівщині. Було дуже холодно, сніжно, слизько. Ходили чутки, що через негоду візит не відбудеться. Але глава української церкви таки прибув, взяв участь у велелюдній літургії. Сказав наснажливі слова — про любов до Бога, до України, до ближніх. Мені здається, що саме після цієї події релігійне протистояння у районі згасло, на зміну розбрату прийшла братерська згода…

Того зимового дня нам вдалося взяти коротке інтерв‘ю у високого гостя. Наостанку запитали Його Святість: якби Вам до 10 заповідей Божих запропонували написати ще одну — якби Ви її сформулювали? Патріарх відповів по-філософськи: нічого більше придумувати не треба! Все уже сказано, все зрозуміло, все ясно. Залишається лише ці заповіді ревно виконувати…

Благословляв українців на захист держави

Філарета не визнавала влада ні при Кучмі, ні при Януковичу — їхнім фаворитом була церква промосковська. А він, попри таку публічну обструкцію, ізоляцію, продовжував робити свою патріотичну справу: через віру прищеплював українцям любов до рідної держави. Його слово звучало під час вшанування жертв Голодомору. Він освячував пам‘ятник гетьману Івану Мазепі. Закликав до порозуміння між поляками та українцями. Апелював до сумління очільників країни під час обох Майданів, виступав на сцені цього народного здвигу. За його вказівкою під час Революції Гідності Золотоверхий Михайлівський собор став прихистком для тих, за ким полювали «беркутівці». В останню дорогу Філарет проводжав на Майдані героїв Небесної сотні…

Попри деякі застереження, Патріарх активно підтримував вступ України до Європейського Союзу. 12 років тому, коли росія розпочала вторгнення, Філарет очолив Службу Божу за порятунок України. Виступив з палкою промовою, яка додала сил, віри і впевненості багатьом співвітчизникам. Він зустрічався з воїнами ЗСУ, освячував їм паски…

Конче хотів бути першим…

Як і кожній людині, ніщо людське Філаретові не було чуже. Йому часом дорікали за конфліктність, певний авторитаризм. Намагаючись будь-що здійснити мрію свого життя — домогтися автокефалії, позбутися пут російського православ‘я — владика щиро вважав, що цей рух здатний очолювати саме він. Й, відповідно, главою нової церкви має бути тільки він. Ці владні амбіції підважували його реноме.

Після того, як президентом став Янукович, автор цих рядків мав розмову з дуже близькою до Віктора Ющенка людиною, яка, окрім іншого, відповідала за Томос для українського православ‘я, за сходження УПЦ з орбіти кремля. Наш співрозмовник запевняв автора цих рядків, що Томос з рук Вселенського Патріарха ми мали отримати ще до 2010 року. Мовляв, було проведено успішні переговори із Константинополем. На об‘єднання погоджувалися УПЦ КП, УАПЦ і УПЦ МП на чолі з митрополитом Володимиром Сабоданом. Варфоломій І прилетів до Києва, щоб благословити цей союз. Перед історичною подією попередив усіх ієрархів: главу незалежної православної церкви України обиратимуть під час таємного голосування на об'єднавчому соборі. Але в останній момент Філарет на це не погодився. Дав зрозуміти, що Патріархом має бути тільки він.

За слів нашого співрозмовника, Варфоломій І тоді дуже розчарувався у Філаретові. Скоротив свій візит в Україну і полетів додому, так і не ухваливши рішення, до якого залишався всього крок…

Томос українське православ‘я отримало лише через десяток років, у січні 2019-го. Перед створенням Православної церкви України Філарет підписав документ про припинення діяльності УПЦ Київського патріархату, підтримав обрання главою ПЦУ свого учня — Епіфанія. За заслуги перед Україною президент Порошенко удостоїв Філарета звання Героя, ПЦУ надала йому статус постійного члена Священного Синоду, для служіння виділила Володимирський собор, залишила за ним патріарший будинок і матеріальні привілеї. Всі думали, що, за прикладом глави УГКЦ кардинала Гузара, Почесний Патріарх ПЦУ дасть змогу працювати молодому наступнику, а сам, «як добрий дідусь», спостерігатиме за його роботою збоку…

Та ба! Через кілька місяців Філарет спалахнув образами, став відмовником. Заявив, що Томос — «не такий», що ПЦУ не є незалежною, не хотів, щоб його самого називали Патріархом «почесним», ліквідацію УПЦ КП вважав незаконною, судився за поновлення її реєстрації. Об'єднання церков називав незаконним. Принижував Вселенського Патріарха. Найгірше, що ці прикрі речі Філарет із задоволенням транслював проросійським медіа. москва тріумфувала…

Я думаю, що у ті моменти устами Філарета говорило його провокаційне оточення, яке нашіптувало літній людині чужі тези. Далися взнаки і вікові хвороби. Дякувати Богові, керівництву ПЦУ вистачило мудрості і терплячості не рубати з плеча, не вживати санкцій до свого колишнього лідера.
Час виявився добрим лікарем. У листопаді 2025-го, відчуваючи наближення свого відходу у вічність, Філарет зустрівся з Епіфанієм і перепросив його за свої слова. Почесний і чинний ієрархи обнялися. Як мовиться, час розкидати каміння, час їх збирати…
«Попри подальші усім відомі складні події, ми щиро засвідчуємо, що завжди незмінно шанували внесок Патріарха Філарета у розбудову Церкви. Саме тому з великою духовною радістю сприйняли і я особисто, і мабуть усі в Православній Церкві України наші з Патріархом нещодавні зустрічі та спільну молитву, які стали свідченням перемоги любові та братнього миру у Христі», — йдеться у некролозі, який підписав глава ПЦУ Епіфаній у зв‘язку зі смертю Філарета.

Хай там що, він був непересічною особистістю. Добрі плоди його багаторічної духовної праці всім очевидні. Не буде перебільшенням сказати, що вони — одна з багатьох міцних цеглин у нашій Українській хаті…