BLAGO/ будуємо міста третього тисячоліття

«Соколи» — твоя пісенна і життєва Говерла! Що ще може бути в Україні вище!"

30 березня після важкої і тривалої хвороби відлетів до Бога Михайло Мацялко

Михайло Мацялко. Фото Ірини Баранської-Вороніної
Михайло Мацялко. Фото Ірини Баранської-Вороніної

Михайло Мацялко виграв Господній джек-пот. По-перше: назавжди ввійшов у історію національного мистецтва як завбачливий і далекоглядний імпресаріо. Тим, без кого естрада взагалі не може існувати. Упродовж майже чотирьох десятиліть залишався яскравою особистістю. У ньому жив талановитий організатор і самобутній продюсер свого часу. Невтомний і невгамовний у своєму ремеслі. Він справді був менеджером від Бога. З його іменем пов’язана поява на професійній сцені таких самородків, як молодший брат Іван і Марія Шалайкевич. Не тільки розгледів у них талант Господній, а й допоміг зробити перші кроки. Глядачі слухали кожного, затамувавши подих. Як на Службі Божій у церкві.

По-друге: в нього народилися золоті діти та внуки! Не мажори, не ліворукі, не ледарі і нероби. А ті, ким є пишатися і гордитися! Мацялковому роду нема переводу! На таких і тільки таких тримається українська земля, її історія, мова, віра і культура.

Славетний український вчений Ігор Юхновський якось сказав: «Бог і Україна, опісля — все інше. Брати Мацялки і Марія Шалайкевич ще в зародку «Соколів» зрозуміли і усвідомили, що їхній гурт — Божа благодать. Всевишній згуртував співаків і музикантів не в столиці, не в обласному центрі, а в славному місті Дрогобич, в передгір'ї Карпат! В потрібний час, і в потрібному місці! Божа веселка з якраво вираженими синіми і жовтими кольорами з перших днів пов’язала їхню самовіддану працю рідним українським духовно-патріотичним перевеслом. І як Господнє благословення, летіла Маріїна пісня, з Іванового голосу. Українська черниця з-за океану написала для «Соколів» сповнені високого філософського смислу слова. Марія Шалайкевич виконала свою сподвижницьку місію. Прославила Творця у пісні. «Все це — дари Божі» — Господнє українське диво. Дякувати Отцеві Небесному, що ми його мали, маємо і будемо мати!

Піснею-первістком композиторки Марії Шалайкевич була «Коні на вигоні» з віршем Мирослава Воньо. 1990 року з’явилася «Все це — дари Божі». Оригінальна знахідка стала першою популярною авторською піснею «Соколів». Вона була, є і буде центровою, головною у творчості самобутнього українського гурту. Треба віддати належне й Марії. Артистка не відважилася сама виспівати свій вдалий твір. Віддала Іванові. Їй видавалося, що він це зробить краще. Та й величезна дяка Михайлові Мацялку. Саме він знайшов вірша в одному з американських дитячих діаспорівських журналів. На жаль, авторства не було вказано. Так було упродовж багатьох років, автор залишався невідомий. А яка пісня! Вічна!!!

«Ця пісня має не автора вірша, має авторку. Його написала черниця зі США Леся Глуха. На жаль, щось більше про неї не вдалося дізнатися. Вірш був актуальний для тодішнього часу українського національного піднесення. Перші концерти „Соколів“ починав Іван Мацялко. Мені хотілося, щоби він мав для цього найкраще творіння. Господь для нас послав „Все це — дари Божі“. Пісня дуже сподобалася Іванові, вона йому надзвичайно личила. До його голосу, тембру, манери. З нею впізнавався музичний і вокальний стиль „Соколів“. Та й усім припало до душі, що нові твори народжувалися в нашому колективі. Вони летіли з наших молодих голосів у світи. Це надихало і окриляло. Народні пісні — це святе, але й авторські — завжди на вагу золота», — зазначає Марія Шалайкевич.

Йосип Фиштик на початку 1990-х поїхав відвідати батьків у рідне мальовниче село Верхнє Висоцьке на Бойківщині. Під вечір вирішив прогулятися видолинками та пагорбками, що нагадували його босоноге дитинство з нерозгаданою таїною місячних сонат. Яскраві струмки перегукувались з мерехтливими потоками, вловлюючи відлуння й серцебиття прожитого дня. Тихе зоряне небо, мовби звисало над чолом. Залишало відблиски у вузькому плесі гірської річки, яка щедро зачаровувала світ. Цілісне і єдине відчуття, наче промовляло: «У природи, як і в людей, своя мова». Поет миттєво дістав з кишені клаптик зім'ятого паперу і записав перші рядки: «Лине з серця, Як з відерця, Рідна мова Колискова…»

Зведений стрій щемливих почуттів Йосип Іванович відтворив на окремому аркуші. Невдовзі передав вірша Михайлові Мацялку. Навіть не мав надії на те, що його ескізні роздуми можуть стати піснею. За якийсь час керівник «Соколів» сказав: «Марія Шалайкевич зацікавилась віршем …» «Мова колискова» — одна з перших пісень, до якої мені пощастило створити мелодію, — розповідає Марія Шалайкевич. — Я взяла в руки гітару, підібрала потрібний акорд і відразу ж проспівала все від початку й до кінця. Першим послухав Михайло Мацялко, емоції переповнювали його. Подібне було й з музикантами нашого гурту. Аранжування робили «Соколи» колективно. З цією піснею поїхала до Києва на фестиваль «Пісенний вернісаж». Багато вдячних і схвальних слів почула там від Бориса Шарварка. Без неї не обходився жоден мій виступ, вона здобула народну любов. Й досі залишається знаковою в моєму репертуарі. Почуття гордості й радості від зробленого мене переповнювали".

На початку 1990-х Марія Шалайкевич мешкала в рідному Дрогобичі. Того незабутнього дня йшла на ринок за продуктами. Проходила повз книжковий магазин. Якась сила потягнула її зайти в книгарню. Підійшла до відділу нових надходжень. Рука сама потягнулася до невеличкого кишенькового збірничка поезій Анни Канич. І треба ж було такому статися, відразу відкрила потрібну сторінку. Заціпеніла від назви — «Соломія». «Вірш мене магнетично притягнув з першого прочитання. Це те, що шукала багато років. Який базар! Швидко побігла додому і сіла за інструмент. Вірш-балада був складним до написання мелодії. Аж на другий день народилася пісня. Оркестрування робив Анатолій Іванюк. Саме його розумові й таланту належать мої знакові твори», — на все життя запам’ятала в деталях історію народження пісні Марія Шалайкевич.

У 1990-х головним естрадним дійством молодої незалежної країни став Всеукраїнський фестиваль-конкурс сучасної естрадної пісні «Пісенний вернісаж». Він щорічно проводився у третій декаді лютого у Національному палаці мистецтв «Україна» і на інших концертних майданчиках Києва. Головним режисером довгі роки був Борис Шарварко. Він з особливим трепетом ставився до співу Марії Шалайкевич. Ще на репетиції відчув, що в пісні «Соломія» є щось особливе. Вона викликала фурор у всіх присутніх. На заключний концерт фестивалю завжди приходив Президент України.

Михайло привчав українців всього світу до національного і духовного мистецтва прекрасного. Багато найбільших залів і концертних майданчиків стояли у черзі за гастролями «Соколів». «Зелене світло» завжди мали рідні родинні Батятичі, не менш рідні Дрогобич та Львів.

Він бачив набагато років уперед. Не було такого ніколи, щоб Марію і братів Мацялків прийшло почути і побачити пів залу. Лише аншлаг, лише схвальні відгуки. Видавалося, міг усе. За ним був вишуканий репертуар, самобутнє сценічне вбрання, гастролі по всьому світові. Задумав музичні фільми — Львівське телебачення це зробили на рівні європейських зразків. Мав у планах турне «Захід-Схід», Георгій Кірпа — багатолітній шанувальник творчості «Соколів» — феєрично все організував. Ще й придбав для улюбленців комфортабельний автобус з гербом гурту і написом «СОКОЛИ».

Тільки набирала популярності пісня «Усі ми прагнемо любові», Михайло записав новий диск «Соколів». Пісня часто звучала в ефірі українського радіо. Її визнав Іван Мацялко, любив щоразу з-за куліс слухати. Та Михайло не зупинявся: Львівська кондитерська фабрика «Світоч» випустила вишукані шоколадні конфети з однойменною назвою. Цукерки розходилися як львівські гарячі пиріжки! Вартували того. Як і хіт Марії Шалайкевич та Вадима Крищенка. Він став провідним, нию закінчували концерти «Соколи». Її дуже любив тодішній директор «Світоча» Андрій Тавпаш, який підтримував їх.

«Мені в житті не так легко, як може видатися збоку. Того ніхто не бачить, та й не потрібно все бачити, усе знати, — визнає Марія Шалайкевич. — Я підписалася перед Всевишнім, що буду артисткою. Мушу все підпорядковувати рідному мистецтву. Стараюся нести людям радість, втіху, духовність, патріотизм. Щоденно дякую Творцю. Він і тільки Він дає мені сили, енергію і постійне бажання творити. Найвищий Божий дар для мене і моя скромна земна місія — дарувати людям пісню. Здавалося б, що найкраща уже створена і написана. А ні, з’являється ще щось краще. Якою б не була щасливою, розумію, що тільки в праці можу реалізовувати своє Господнє призначення».

Українську пісню Марія дарувала й несла у всі світи завдяки Михайлові.

Навіть у найстрашнішому сні уявити не можна, щоб Мацялки співали щось ворожим псячим язиком. Не лише щелепи не ті, мізки завжди були інші. Божі, християнські. Від народження! Чи не вся рідня Мацялків через свої патріотичні настрої була виселена і відбувала покарання у сибірських таборах. Хлопці змалечку виховувалися як свідомі та патріотично спрямовані українці. У батьківській оселі не замовкала рідна пісня, співали українське, яке роками вважалося націоналістичним.

Найстаршого з братів Мацялків на все життя звабила техніка, Василь працював у Львові інженер-механіком машино-лічильної станції. А молодші обрали музику. Михайло ще дев’ятилітнім ходив з Татом грати на весілля. Саме він і став Іванкові янголом-охоронцем, малюк зростав на його руках. Вже з роками Івана знатимуть як співака, а ще він був прекрасним скрипалем, адже навчався гри на своєму улюбленому інструменті в районній музичній школі. І свого життя без музики не уявляв.

Вони мали своє призначення на землі, як і свій хрест. Їм вдалося реалізуватися на всі сто відсотків. Усе заспіване пасувало їхньої душі, їхнього серця. Так, як Іванові та Михайлові личила вишиванка в «Соколах» до тих пісень січових стрільців та УПА, навіть складно назвати ще когось подібного в українській естраді.

Ідея створення «Соколів» визрівала давно, але поштовхом до народження гурту на хвилі українського національного відродження були слова Матусі братів Мацялків, які вона перед смертю нашептала Михайлові: «Настала твоя пора». І вона настала у січні 1990 року, де Михайло разом з Іваном, Марією Шалайкевич та Ярославом Дубом був одним із співзасновників музичного гурту. З Марією, Михайлом та Іваном «Соколи» першими у державі реанімували пісні Українських січових стрільців і воїнів УПА, надали їм державної ваги. Як і колись, тепер вони звучать з Маріїного, Іванового та Михайлового голосів. І так буде завжди. Брати Мацялки (Михайло був керівником і натхненником колективу) і Марія Шалайкевич несли в народ добру і вічну пісню, гарну пісню якраз в той час, коли в зародку національної демократії видавалося, що сатанинські і бузувірські ритми назавжди заполонять душі української молоді. Високопатріотична і високоморальна пісня «Соколів» спочатку звучала в кожній галицькій родині, а потім перелетіла кордони і гордо виконувалася і виконується у світах.

Якщо брати істинно національних виконавців, то чи не всі вони програвали і програють Мацялкам! Митці любили, творили і жили для України. Здається, що хотіли зовсім небагато: щоб звучала українська мова і українська пісня!

«Соколи» підняли і понесли у світи цілий пласт, який був не під силу іншим, — твердить славнозвісний Валерій Маренич. — Кому як не їм, свідомим українцям, які народилися в серці патріотичного краю з незабутніми піснями Українського січового стрілецтва та Української повстанської армії, було нести у світи їх духовну красу! Це були пісні для мільйонів українців — невинно убієнних і нині сущих в Україні, Америці, Канаді, Австралії, сибіру, всюди… Михайлова завбачливість і далекоглядність, Іванова диво-подача, чиста, як джерельна вода, без фальшу, свідчили: настала їхня пора — ера «Соколів».

Вони мали своє призначення на землі, як і свій хрест. Їм вдалося реалізуватися на всі сто відсотків. Усе заспіване пасувало їхньої душі, їхнього серця. Так, як Іванові та Михайлові личила вишиванка в «Соколах» до тих пісень січових стрільців та УПА, навіть складно назвати ще когось подібного в українській естраді.

Ансамбль з Дрогобича збирав аншлаги на стадіонах та найбільших концертних залах країни. Їх чекали у США, Канаді, Англії, Аргентині…

Ще би всі співаки і колективи були такими національно-свідомими, як гурт «Соколи» Михайла Мацялка та його молодший брат Іван, була б іншою рідна естрада і рідна пісня. Ось нині багато виконавців стараються оправдовуватися (хтось справді це робить чесно, а хтось лукавить), що не співали москворотою. Хтось каже, що не робить цього з 2014-го, хтось — з 2022-го. Брати Мацялки це робили з колиски!!!

Прийшов той час, коли яскрава особистість братів Мацялків, їхня самобутня творчість і життєві цінності мають стати еталонними для наших нащадків.

Три брати Мацялки — три дари Божі Україні.

Василь Мацялко (14 січня 1942 — 31 грудня 2006)…

Іван Мацялко (21 вересня 1954 — 28 липня 2007)…

Михайло Мацялко (24 жовтня 1946 — 30 березня 2026)…

Вічна пам`ять…

Василя нема уже 20-й рік, Івана —19-й… Кулею летить час, вже зросло ціле покоління!

Михайлові 24 жовтня сповнилося б лише 80… Ювілей… Без ювіляра…

Господь йому відвів найбільше років життя… Василь прожив лише 63, Іван — 52…

«I кожний з нас те знав, що слави нам не буде,

Нi пам’ятi в людей за сей кривавий труд,

Що аж тодi пiдуть по сiй дорозi люди,

Як ми проб'єм її та вирiвняєм всюди,

Як нашi костi тут пiд нею зогниють".

(Іван Франко).

Щирі співчуття Надії, Андрію, Ірині, Марії, Анні, Оленці, Павлові, Петрові, Анні, Єлизаветі, усій родині, друзям, колегам, шанувальникам української пісні в усьому світі…