У зубрів — матріархат. Вожачкою стада є самка

У Книзі рекордів України записів про неймовірнідосягнення — море. Але такого ще не було! Про новий рекорд журналістці «ВЗ» розповіла керівник Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова.

«Уявляєте, ми стоїмо, а за нашими спинами йдуть зубри! Справжні фантастичні велетні, князі лісу! Ми чекали цього побачення години зо дві, весь час намагаючись розгледіти ці величні постаті серед лісу уНаціональному природному парку „Сколівські Бескиди“. І ось раптом вони неквапливо виникли перед нами — величні і горді, як самі карпатські гори».

Від такої розповіді відразу уявляєш собі картинку — як у кадрах фільму про силу і велич природи.

Першою, за словами пані Лани, завжди йде самка — вона головна. Пильно придивляючись до людей, вона повела своє стадо лише тоді, коли пересвідчилась у безпеці.

Як з’ясувалося, був час, коли людство ледве не втратило їх назавжди. У 1927 році в дикій природі не залишилося жодного зубра! І тоді екологи забили на сполох. У кількох країнах було знайдено останніх зубрів у зоопарках і десятиліттями тривало відновлення їх популяції. І досі європейські екологи ретельно стежать за кожним стадом, де б воно не мешкало.

У Сколівські Бескиди у 2009−2010 роках з національних парків Німеччини та Австрії завезли 11 зубрів, яких після акліматизації випустили у дику природу. За ці роки вони сформували вільноживуче стадо, у якому 51 зубр!

Полювання на червонокнижного зубра заборонене Законом України і відтепер вони ще й під захистом Національного Реєстру Рекордів. Рекорд «Найбільша вільна субпопуляція зубра європейського (Bison bonasus) в Українських Карпатах» було зареєстровано в Майданському лісництві Національного природного парку «Сколівські Бескиди» (директор Василь Приндак). Наступний рекорд у цій номінації, за словами Лани Вєтрової, мають намір оголосити після народження сотого вільного зубра у Сколівських Бескидах.

Про те, як ці величні тварини потрапили у Сколівські Бескиди, як їм живеться, журналістці «ВЗ» розповів заступник директора Національного природного парку Василь Бандерич.

— Коли до нас привезли перших зубрів, я був директором, — каже Василь Ярославович. — Було розроблено проєкт з відновлення зубрів на теренах Сколівських Бескидів. З цією метою на площі 3 гектарів ми збудували вольєр у Майданському лісництві. У 2009 році у цей вольєр завезли першу партію зубрів з Німеччини — три самки і трьох самців. Після року акліматизації, ми їх випустили на волю — у дику природу. Цього ж року вожачка самка Тошка народила перше в Україні зубреня, якого ми назвали Тимко. Через рік до нас привезли ще 5 зубрів — 4 з Німеччини і одного з Австрії. Загалом у Сколівських Бескидах їх стало 11 особин. Клімат, природні умови їм сподобалися, і стало почало збільшуватися. Щорічно зубри давали приплід, тож з 11-ти тварин стадо збільшилося до 51 зубра.

— Тварини ходять вільно у лісі. Чи не завдають вони шкоди людям, які живуть поблизу лісу?

— На початках місцеві жителі навіть знайомилися з тваринами. Річ у тім, що зубри спочатку жили у вольєрі, звикли до людей, тому не боялися і сміливо заходили у село. І не просто заходили, а поїдали сіно, яке господарі заготовляли домашнім тваринам, витоптували городи, ласували річними деревцями у садках. Так, випадки були не завжди приємні. Тварини важкі, тягнуть на 700−800 кілограмів кожна. Але жителі Майданської громади ставилися до таких непорозумінь толерантно. Розуміли, що це — червонокнижна тварина, яку треба оберігати. Той період минув, зубри у дикій природі стали дикішими, у село тепер не ходять.

— Як довго живуть зубри?

— Середня тривалість життя такої тварини 25−30 років.

— З тих перших зубрів досі всі живі?

— Найімовірніше, залишився один. Самка-вожачка Тошка загинула у боротьбі з ведмедем. Це було весною. Ведмеді прокидаються після зимової сплячки, виходять зі своїх барлогів. Тошка була вагітна. Ми потім знайшли рештки нашої Тошки. Впізнали її за специфічними рогами.

— Як вам вдалося вирахувати, що зубрів на сьогодні є 51?

— Щорічно проводимо облік. Встановлюємо фотопастки. Вивчаємо ситуацію з дрона, взимку стежимо за слідами — скільки їх пройшло. Влітку є приплід, який ми також фіксуємо. Зазвичай, самка приводить одне, іноді двоє телят. Знаємо, скільки помирає. Радіємо, що народжується тварин значно більше, ніж відходить.

— Ви їх підгодовуєте?

— Зубр — тварина стадна. Вожаком стада зазвичай є самка. Підгодовуємо у зимовий період. Попередні зими не були такі страшні, як цьогорічна. Зубри самі приходять до того місця, де їх було випущено з вольєру. Це місце також і для нас є зручним, бо маємо можливість доїхати транспортом і підвезти їжу. Закуповуємо буряк, капусту, зерно. Сіно заготовляємо самі. До речі, підгодовування також дало нам змогу ще раз порахувати усіх тварин.

Знаєте, який принцип у харчуванні у зубрів? Першою до гори буряка чи капусти, яку ми висипали на полі, підходить вожачка, а не її діти. Коли наїсться досхочу, відходить. Лише тоді приступають інші зубри. Якщо найменшому нічого не дісталося — це його проблеми. У стаді виживає сильніший.

— І вони всі ходять одним стадом?

— Зараз у Сколівських Бескидах є два стада. Молодняк — в основному стаді, а старі самці - в іншому. Шукають собі нову територію. Але у пошуках їжі до вольєра приходять обидва стада.