Мова і державність

Більшість латиноамериканських країн розмовляють іспанською мовою, але нікому не спадає на думку вважати їх іспанцями. Також аргентинці не вважають себе колумбійцями, хоча і розмовляють однією мовою. І бразильці не вважають себе португальцями, хоча розмовляють португальскою мовою. І серед двох десятків арабських країн єгиптянин не вважається сирійцем, хоча вони і розмовляють однією мовою. Щоправда, сильніші у воєнному відношенні арабські країни інколи нападають на своїх слабших сусідей, оголошуючи їх неіснуючою нацією, як це зробив Ірак щодо Кувейту у 1990 році. Сильний завжди буде прагнути відібрати майно у слабшого сусіда, якщо вважає, що той не зможе себе захистити.

Спільна мова — це лише привід.

Так само і росія використовує спільну мову з деякими регіонами України лише для того, щоб виправдати загарбання чужих земель та

природних ресурсів. У недалекому минулому Європи, мова взагалі не була ознакою нації. До Першої світової війни у Європі існували такі багатомовні імперії як Австро-Угорська, Османська та Російська, де ознакою державності була релігія.

Тому Австро-Угорщина намагалася зробити своїх підданих католиками, Османська імперія поширювала мусульманство. російська імперія всіляко поширювала православ’я. Націоналізм, який все голосніше давався чути з другої половини 19 століття, призвів до розвалу Австро-Угорської та Османської імперій на національні утворення, де спільна мова стала домінуючимфактором. На жаль, утворення Української держави на тій частині Галичини, де переважала українська мова, було лише короткочасним. Так само, як і на тій частині України, де хазяйнувала росія.

Втім, російська імперія, з її сотнею різних мов, не розпалася на національні держави, а була захоплена більшовиками, які єдність ирелігії відкинули, як ідею, яка себе вичерпала. Більшовики вигадали іншу єдність. Єдність робітників та селян, точніше тих, хто працював за наймом. Ворогом оголошувався будь- який власник капіталу. Його майно конфісковували, сам він підлягав знищенню.

У такий спосіб росія стала нацією без власників капіталу і тим відрізнялася від інших націй. Нація мусить чимось відрізнятися від інших, щоби претендувати на суверенітет. Спільна мова є лише однією з можливих ознак, яка відрізняє одну націю від іншої.

Отже, російська імперія використовувала різні ознаки, якими відрізнялася від інших: це і православ’я і відсутність власників капіталу. Наразі експлуатується російська мова. При тому, росія оголосила себе захисником громадянина будь-якої держави, який використовує російську мову для спілкування. З тою ж самою метою, з якою двісті років тому оголосила себе захисником громадянина будь-якої держави, який сповідував православну версію християнства.

Як тоді, так і нині, вона це робила, щоби захоплювати чуже майно.

Православ’я використовувалося для загарбання земель, де проживали православні, наприклад, румуни або болгари. А нині, «рускій мір» використовується, щоби захоплювати ті території, де проживають носії російської мови. Наприклад, Україна, Білорусь, Казахстан, Латвія тощо. До речі, по мірі збільшення носіїв російської мови на Лазурному узбережжі Середземного моря, дуже ймовірно, що росія оголосить це французьке узбережжя Рів'єри, російською територією. І обов’язково знайдеться якийсь американській, французький або німецький мільярдер віткофф, який буде виправдовувати напад росії на Лазурне узбережжя тим, що там живуть носії російської мови.

Особливо, якщо у кремлі пообіцяють мільярдеру прибутки від будівництва кількох хмарочосів на загарбаній кремлем території. Цікаво, як би відреагував пан Віткофф, якщо би британський прем'єр назвав його англійцем на тій підставі, що пан Віткоф розмовляє англійською мовою? Думаю, розсміявся та назвав англійського прем'єра американцем. То чого ж пан Віткофф визнає українців, яким російска імперія за три століття поневолення нав’язала російську мову — росіянами? Бо так йому вигідно.

Україна — європейська держава. Уся її історія пов’язана з Європою.

Тому мова для української державності означає більше, ніж для країн Північної або Південної Америки. Там утворення націй взагалі йшло не за мовною ознакою. Але у Європі після Першої світової війни нації утворювалися на основі спільної мови на уламках континентальних імперій.

Втім, на відміну від інших європейських націй, Україна утворилася на уламках не однієї імперії, а двох: Австро-Угорської та Російської.

З Австро-Угорською імперією усе просто: там не проводилася насильницька німенізація: поляки, чехи, словаки, словенці, італійці та українці розмовляли на своїй мові. Тому спільна мова була найбільш легкою та загально прийнятою ознакою для утворення нових держав.

Інша ситуація була на контрольованій росією території. Там російська мова витісняла українську — це була політика імперського російського уряду. А більшовики цей процес русифікації посилили та прискорили. І таки спромоглися нав’язати частині Україні мову метрополії. Це стосується у першу чергу великих міст України, в той час як у менших громадах зберіглася українська мова або суржик, який теж можна вважати діалектом української мови.

Наразі, підручники для вищих учбових закладів з медицини, фізики, математики, хімії тощо вже написані українською. З цього моменту хода української мови стає нестримною. Бо надзвичайно важливо, щоби українська інтелігенція розмовляла українською.

Також майже усі твори античних письменників Греції та Риму вже перекладені українською, а решта не перекладених робіт може бути перекладена миттєво, завдяки удосконаленому автоматизованому перекладу за допомогою компʼютера.

Населення східної України зазнало примусової русифікації з боку московської влади і тому значна частина українців засвоїла російську мову.

Тому Верховна Рада України має прийняти закон щодо жертв русифікації і надати їм безкоштовні ресурси для оволодіння українською мовою. Мовою, якою розмовляли їхні пращури. Ці люди не росіяни, а українці, що зазнали русифікації.

Така інтерпретація є правильною і законною відповіддю на вигадки «руского міра», який як і всі інші імперські вигадки, є лише фікцією, вигаданою для виправдання політики загарбання українських земель та ресурсів.

Таке ставлення до мовного питання необхідне саме тому, що умови поширення української мови на теренах колишньої Австро-Угорської імперії та колишньої Російської імперії мають суттєві історичні відмінності.

Під час Другої світової війни мова Гете, Шиллера, Гейне стала мовою Гітлера, Геббельса, Гімлера.

І оскільки вона асоціювалася з Гітлером, сусідні з Німеччиною народи всіляко цуралися німецької ще довго по закінченню війни.

Так само слід ставитися до російської мови, бо наразі це не мова Пушкіна, Толстого та Достоєвського, а мова путіна, медвєдева та сєчіна. У цьому контексті є цікаве питання: хто зробив більше для поширення української мови: Ірина Фаріон чи володимир путін?

Правильна відповідь: путін. Але він поширював українську мову у інший спосіб: пані Фаріон заохочувала розмовляти українською, а путін демотивовував розмовляти російською тих, хто розмовляв нею в Україні.

Або як би висловився пролетарський кобзар, якби писав українською: «Російську забув би я тільки за те, що нею балакає путін».