«З тридцяти заходів, які проводилися у школі протягом року, Тимур відвідав один — до Міжнародного дня людей з інвалідністю»

«Чи вкладається у голові, що сьогодні в країні, яка обрала шлях цивілізованого руху, яка декларує дотримання прав і свобод людини, може йти прицільне цькування дитини з інвалідністю? — написала на своїй сторінці у Фейсбуці мама хлопчика, який навчається у КЗ ЛОР „Львівська спеціальна школа Марії Покрови“, Галина Амеліна. — У школі, якою керує священнослужитель греко-католицької єпархії отець Мостовий, відбулось свято останнього дзвоника. Усі діти, батьки, педагоги святкують і радіють, залучені у концерт, прийшли у нарядних вишиванках… Але є одна дитина, для якої нема місця у загальній радості. Мій син Тимур. Моя дитина, якій не повідомили про святкування. Не запросили і не чекали…».

«У нас кожна дитина на вагу золота»

Тим часом на сторінці Школи Ма­рії Покрови у Фейсбуці я прочитала про те, що Галина Амеліна була попередже­на про дату закінчення навчального року заздалегідь. «На дошці оголошень школи анонсувалося про дату і час проведення свята останнього дзвоника, — написали на сторінці школи у соцмережах. — Крім цього, дитина брала участь у репетиції напередодні. Галина Амеліна приїхала у цей день із запізненням, але її дитина все ж змогла взяти участь в урочистостях і ті­шилася святкуванням разом з усіма…».

Школа Марії Покрови є державним закладом освіти для дітей з порушен­ням слуху. Будинок зведено у 1841 році за проєктом Флоріана Ондерки для при­тулку глухонімих дітей, заснованого у 1830-му. Тимур займається у 6-му класі на індивідуальній формі навчання.

Журналістка «ВЗ» побувала у цій шко­лі, аби з’ясувати, чи справді тут цькують дитину з інвалідністю?

…У приймальні мене зустрічають ди­ректор — отець Любомир Мостовий (має педагогічну освіту) і заступник ди­ректора Олеся Мельник.

— 2016 року у Школі Марії Покрови від­крили освітньо-соціальний центр для ді­тей з особливими потребами, — каже Лю­бомир Мостовий. (На той час школою керував інший директор, а психологом там працювала Галина Амеліна, мама Тимура. — Авт.). — Це був експеримен­тальний проєкт Львівської обласної ради терміном на 5 років. Їм було надано чоти­ри великі приміщення.

— Цей освітньо-соціальний центр від­крили влітку, без відома педагогічного ко­лективу, — до розмови долучається Олеся Мельник. — Не було жодного обговорен­ня, нам постфактум довели до відома те, що такий освітній центр працюватиме у нашій школі. А з пані Галиною протягом тривалого часу були постійні конфлікти…

— У 2021 році цей центр закрили, — продовжує розмову отець Любомир Мостовий. — Дітей у групі було мало, на­томість був великий штат працівників і великий бюджет. Це і є корінь конфлікту… Пані Галина має злість за це дотепер.

— Тимур вчиться у нашій школі з 1-го класу, — каже Олеся Мельник. — Дуже по­зитивний хлопець! Проблем з ним немає жодних! Індивідуальна форма передба­чає навчання удома. У нас є кілька таких діток. Їм важко перебувати у класі.

— Мама нарікає, що Тимур протя­гом року був лише на одному шкіль­ному заході, звинувачує керівництво школи, що його навмисно не запро­шують…

— Це неправда! — каже Олеся Мельник. — У нас є відео, фотографії, де дитинка бере участь в усіх заходах. Педагог, яка веде дитину, повідомила мамі про свя­то останнього дзвоника… У школі була ювенальна поліція, ми їм про це теж роз­повіли. За день до свята була репетиція. Тимур брав участь у таночку. Також про­водився захід з рятувальниками, Тимур теж брав у ньому участь. Протягом року не було жодної скарги від мами, жодної заяви про те, що відбувається цькуван­ня її дитини. Я плакала гіркими сльозами через цей допис, бо ми направду докла­даємо максимум зусиль!

— Ви своєї вини не відчуваєте і ди­тину зі школи не виживаєте?

— Ні, звичайно! — каже отець Любомир. — Ми нікого зі школи не виживаємо. У нас кожна дитина на вагу золота, ми цінуємо кожну дитину. (Пані Олеся показала мені у телефоні фото Тимура із заходу із ряту­вальниками. Інші фото, з її слів, є на сайті школи. — Авт.).

Хтось поклав око на територію довкола школи…

А далі тема розмови різко змінилась… Чесно кажучи, не очікувала такого по­вороту. Отець Любомир розповідає, що територію довкола школи у 2020 році намагалися захопити, були спроби рей­дерства. З одного та іншого боку шко­ли — сучасні житлові будинки… Але після звернень до забудовника та чиновників земельну ділянку повернули (Любомир Мостовий звертався з відповідним лис­том до управління майном спільної влас­ності ЛОР). Зі слів директора, можливо, і надалі хтось зацікавлений у земельній ділянці у центрі Львова, ось і провокує скандал навколо школи?!

Керівництво школи провело для мене екскурсію по навчальному закладу. Тут навчаються 75 дітей, усі - з особливими освітніми потребами. А ще школа від по­чатку повномасштабної війни приймає дітей-переселенців.

У вічі впадають просторі коридори у на­вчальному закладі та товстезні стіни… У школі сучасна спортивна зала, обладнані кабінети для навчання дітей з вадами слу­ху, а також лабораторія — для перевірки слуху. Є у школі капличка. Першим дирек­тором цієї школи теж був священник. Я по­цікавилася у керівництва, скільки коштів на місяць держава виділяє на дитину?

— Це треба у бухгалтерії дізнатися, — каже пані Олеся. — У нас п’ятиразове хар­чування, коштів достатньо. Грошей бра­кує хіба що на ремонти. Тому шукаємо благодійників (спонсорів). Торік ми освоїли понад 2 млн грн коштів, які нам надали меценати. Добрих людей є багато!

Спускаємося в укриття (у разі повітря­ної тривоги тут перебувають діти). Керів­ники навчального закладу розповідають, що планують облаштувати у школі пекар­ню. Ті діти, які не мають можливості всту­пати у вищі навчальні заклади, зможуть отримати фах у школі.

Далі мені показують «світлу» та «тем­ну» кімнати, куди дитина може прийти, щоб відпочити та поспілкуватись з пси­хологом. Або, як кажуть діти, «розповісти секрет». Є у школі музей. У ньому багато історичних фотографій. На столику помі­тила літери, з їхньою допомогою діти з вадами слуху вчаться розмовляти жесто­вою мовою. У школі вчителі приділяють багато уваги розвитку мови у дитини, а жест використовують як допоміжний.

Вчитель-дефектолог та сурдопе­дагог Ганна Стасюк показує обладнан­ня, за допомогою якого у школі перевіря­ють слух.

— Можемо визначити, чи має дитина проблеми зі слухом на четвертий день від народження, — каже пані Ганна. — Що є причиною втрати слуху? Близько 50% ви­падків — спадковість, решта — набуті ви­падки. Бувають родові травми. Та головне — вчасно виявити вади слуху, щоб у три мі­сяці дитина вже була слухопротезована.

«Син дуже любить дітей, а його ізолюють від усіх»

З Галиною Амеліною — мамою «соняч­ного хлопчика» — я поспілкувалася теле­фоном. Пані Галина — психолог. Розпо­віла, що зараз працює над створенням нового центру для особливих дітей, що на вул. Китайській.

— Говорити можна багато, але треба мати факти, — каже пані Галина. — Коли Тимур побачив, що усі святкують, а він ні, дуже засмутився… Педагог підійшла і одразу забрала Тимура. Я її запитала, чому мене ніхто не попередив про свя­то? З тридцяти заходів, які проводили­ся у школі протягом року, Тимур відвідав лише один — у грудні, до Міжнародно­го дня людей з інвалідністю. На захід з пожежниками нас теж не запросили, але ми якраз приїхали, то Тимур зміг долучи­тися… Син дуже любить дітей, а його ізо­люють від усіх.

— І про свято останнього дзвоника вам теж нічого не сказали? — уточнюю.

— У дитини, яка навчається за індиві­дуальною формою, є основний педагог — куратор. (Мама розповіла, що у шкіль­ний чат її теж ніхто не додав. — Авт.). Він зобов’язаний прямо комунікувати з батьками дитини. Пояснювати, як ми­нув день, над чим потрібно працювати. Це його посадові обов’язки! У неділю я зателефонувала до пані Світлани, бо усі школи по-різному закінчують навчальний рік. Вона сказала, що закінчуємо навчан­ня у середу. Сказати про закінчення на­вчання, це не повідомити про лінійку, про вишиванку, про годину, коли почнеть­ся захід. Жодного слова про те, що буде свято, вона не сказала.

Був День вишиванки — мою дитину ніхто не залучив. У гори ходили — не за­кликали. У музей науки ходили — не за­кликали. Бульбашкові шоу з волонтера­ми, різні атракції - не закликали. І навіть у приміщенні школи на День матері нам сказали: «Для вас місця немає…». І дити­на сиділа у класі з педагогом.

— Чи плануєте й надалі навчатися у цій школі?

— Звісно, що ми і надалі будемо вчи­тися у цій школі, бо у нас немає інших ва­ріантів. Дитина — жестомовна. Але для мене головне, щоб дитина почувалася комфортно.

— Чи будете звертатися з заявою до поліції?

— Так, я обрала правовий шлях!

Коментар для «ВЗ»

Олег ПАСКА, директор департа­менту освіти та науки ЛОВА

— Ми створили комісію у складі восьми представників (зокрема, по двоє осіб з Інституту післядипломної педагогічної освіти, з департамен­ту освіти, з колективу, є представни­ки засновника — Львівської обласної ради). Комісія ще працює. Висновки мають з’явитися найближчим часом.