Галицькі села опираються… декомунізації

Гостра фаза російсько-української війни викликала природне бажання у багатьох наших співвітчизників ще енергійніше, без жодного жалю розлучатися з усім тим, що нагадує про країну-окупанта, бодай якоюсь мірою пов’язано з нею. Багато російськомовних українців переходять на спілкування державною мовою. З бібліотек прибирають книги російських авторів, на яких виховувалися вбивці, мародери, гвалтівники з московії. На ТБ тепер немає фільмів, які колись пропагували «русскую мощь». Місцеві громади позбуваються чужинських назв своїх площ-вулиць, дають їм імена українських героїв. Утім, подекуди прописану законом декомунізацію гальмує лінивство, недалекоглядність, можна сказати, саботаж людей, які володіють представницькими мандатами…

Мальовниче надзбручанське село Калагарівка (колишнього Гусятин­ського, а нині - Чортківського ра­йону) поєднує Тернопільську і Хмель­ницьку області. Славиться воно тим, що майже всі брами місцевих жителів гар­но розмальовано червоними трояндами. Розписує ворота місцевий вчитель фіз­культури Володимир Шиманський. Але про створений ним колорит села, як і про унікальний штучний водоспад з лікуваль­ною водою, які є тут, зараз майже ніхто не згадує. Калагарівка нині на устах бага­тьох українців з іншої причини: тут відмо­вилися перейменовувати вулицю, назва­ну в радянські часи на честь російського письменника Антона Чехова.

Виконанням законів про очищення від тоталітарного радянського спадку має займатися місцевий «уряд». На його адресу, як і в 46 інших територіальних громад Тернопільщини, скерував відпо­відне звернення співзасновник проєк­ту «Декомунізація. Україна» Вадим Поздняков. Однак сільський старо­ста Калагарівки Володимир Вейко і місцеві депутати відмовилися перейме­новувати вулицю Чехова. Скоріш за все — щоб не марудитися з паперами. В офі­ційній відповіді на запит пана Поздняко­ва староста пояснив, що вулицю в їхньо­му селі названо не на честь росіянина Чехова, а у пам’ять про добродія, за на­ціональністю… чеха, який колись збуду­вав у Калагарівці водяний млин.

Пригадайте, схожу відмовку свого часу застосували жителі села Андріїв­ки на Львівщині, яке у 50-х роках було названо на честь радянського активіс­та Андреєва. Громада відмовилася де­комунізувати село і приймати колишню назву Мармузовичі. Сказала, що їхнє село назване на честь святого Андрія Первозванного…

Багато користувачів соцмереж го­стро відреагували на відписку старости із Калагарівки, очевидно, придуману нашвидкуруч. Бо якби справді йшлося про іноземця-мецената, то у Калагарів­ці була би вулиця Чеха або Чеська. Зре­штою, вдячні предки мали би пам’ятати того фундатора за іменем-прізвищем і вшанувати його саме за ними, а не за національністю.

З цього приводу Вадим Поздняков іронізує: напевно, вулиці Лєніна колись було названо на честь продавчині тьоті Лєни, а вулиці Більшовицькі - через те, що у конкретному селі бульба вродила більшою, ніж у сусідньому…

До речі, вулиця Чехова у Калагарівці з’явилася у 1939 році, з приходом «пер­ших совітів». До того у цьому селі про добродія-чеха, який збудував млин, не згадували. І тоді ця вуличка-урочище називалася Вихватинці. Тож із вивчен­ням історії у калагарівської влади не все гаразд…

Крутійство бюрократів на Чортків­щині не залишило байдужими бага­тьох краян. Ось що каже з цього приво­ду Олег Шелестюк: «Мабуть, пану голові потрібно нагадати, що тільки 1−2 липня 1941 року у чортківській тюрмі нащадки Чехова закатували близько 800 україн­ців, уродженців навколишніх сіл…»

Опираються декомунізації і в іншій громаді на Тернопільщині - Підгороднянській. Тут не захотіли давати нові імена заідеологізованим вулицям Кол­госпній, Жовтневій, а також тій, що на­звана на честь радянського танкіста Чалдаєва. У сільраді пояснили, що про­ти перейменування виступила переваж­на більшість жителів, а також усі депута­ти на чолі з головою.

А про спротив декомунізації у поділь­ському селі Ленківці (Шепетівський ра­йон, Хмельниччина) уже ходять легенди. Тамтешню вулицю Жовтневу, названу ко­лись на честь так званої великої жовтне­вої соціалістичної революції, ленківець­ка влада не перейменовує з «поважних» причин. Позаяк, бачите, на жовтень при­падає багато свят — зокрема Покрова, День вчителя, День медика, День пош­таря. А також — Міжнародний день людей похилого віку, який (ви тільки вслухайте­ся у слова війта Юрія Криворчука!) від­значає більшість жителів цього села. Не уявляємо, як декомунізація може зава­дити відзначенню цих свят. І до чого тут одне й друге? Як мовиться, на городі бу­зина, а в Києві дядько…

Коментар для «ВЗ»

Володимир В’ятрович, народний депутат («Європейська Солідарність»), один з авторів законів про декомунізацію

Проживання у Галичині не створює алібі від пагубного впливу «русского міра.» На жаль, і у цьому краї є чимало тих легковірних, які піддаються його впливу. Хоча для декого відмова від декомунізації - не якась ідейна позиція, а бажання «нічого не рухати». Це теж грає на руку російській пропаганді. Треба працювати з такими людьми, пояснювати їм шкідливість їхній дій чи бездіяння. Робити це слід обережно, щоб, не дай Боже, не зачепити їхній маленький світ, бо це буде використано росіянами в інформаційній війні.