«Мстивий некрофіл Путін спроможний зробити якусь капость Україні»

У ці дні світ веде виснажливу дипломатичну боротьбу, щоб не допустити нового вторгнення Росії в Україну, яке може спричинити глобальну катастрофу. Запекла війна нервів уже іде. Це відчувається із аномальної суєти у високих кабінетах, із першошпальтових заголовків у медіях, із украй тривожної атмосфери у кожній українській домівці. Багато що залежить від витримки, розсудливості, від мистецтва підбирати, викладати й слухати аргументи. Не тільки спровокований постріл, а й необережне слово здатні спричинити велику біду... На те, яка каша нині вариться на геополітичній кухні і як цю кашу “розхльобують”, ми вирішили подивитися очима визнаного суспільного авторитета, експосла України у США, Канаді, Мексиці, Ізраїлі, академіка, письменника Юрія Щербака. У свої 87 років цей гуру вітчизняної дипломатії тримає руку на пульсі часу, демонструє високу фаховість і громадянську позицію.

Обпеклися на молоці – дмухають на воду

– Пане Юрію, наскільки продуктив­ними є зусилля міжнародної спільно­ти і української влади з примушення Росії до миру?

– Ми спостерігаємо безпрецедент­ний рівень підтримки нашої незалежнос­ті з боку західних союзників, насамперед – Сполучених Штатів Америки і Великої Британії. Завдяки їм, зокрема, налаго­джено повітряний міст, яким літаки кра­їн-партнерів перекидають для захисту України протитанкові й протиповітряні засоби озброєння.

Дещо інший рівень підтримки від про­російськи налаштованих Франції, Німеч­чини. Візит Макрона до Москви і Києва був провальним, не дав жодного позити­ву. Ми радше бачили спробу самопіару, намагання набрати балів перед прези­дентськими виборами у Франції.

Хоча і є “мюнхенські” настрої серед певних членів НАТО і ЄС, але ми не може­мо порівнювати ситуацію 1938 року, коли Британія і Франція віддали Чехословач­чину на поталу Гітлеру, з подіями ниніш­німи. Наші західні союзники твердо зая­вили Путіну, що захистять Україну, що не може бути жодної мови про обмеження її права на вступ до НАТО.

– Водночас спостерігаємо пере­їзд західних дипломатів із Києва. Чи не є це маркером неминучості росій­ського вторгнення? Чи не деморалі­зує українців?

– Певною мірою ідеться про вели­ку пересторогу, про драматичний крок. Коли розвідки західних країн (кажу не про шпигунів, які сидять у російському генштабі, а про агентів національної без­пеки, які ламають найскладніші шифри й прослуховують військові переговори на всіх рівнях) казали, що операцію із втор­гнення Росії в Україну було заплановано на 16 лютого, то не помилялися. Ці плани вже розкрито і оприлюднено – тому Пу­тін, найімовірніше, не наважиться на від­криту агресію.

А у тому, що дипломатів деяких дер­жав, зокрема США, перевели до Львова, є свій сенс. Перед американцями стоїть страшна примара поразки в Афганістані. Коли їхня розвідка заявляла про небез­пеку швидкої перемоги ісламістського радикального руху “Талібан”, це застере­ження зігнорували, а потім змушені були втікати з Кабула. Тож тепер дмухають на воду, бо обпеклися на молоці.

Далеко не факт, що російська атака відбудеться. Утім, у якійсь формі це може статися. Мстивий некрофіл Путін спро­можний зробити якусь капость Україні.

Відмова від НАТО була би капітуляцією!

Вас може зацікавити: Копен-дупен Пристайка не буде

– Українців ошелешило інтерв’ю нашого посла у Великій Британії Ва­дима Пристайка, його теза про те, що заради миру Україна може відмови­тися від вступу до НАТО... Чи не вва­жаєте таку заяву зрадницькою?

– Я мав певну причетність до дипло­матичної кар’єри пана Пристайка. Коли працював послом у Канаді, його присла­ли у цю країну за особистим проханням певних осіб у нашому МЗС. Просили до­помогти Пристайку, оскільки його хво­ра донька потребувала складної кардіо­логічної операції. Я, за професією лікар, не міг відмовити, дав згоду на прибуття у посольство нового співробітника з ді­тьми, щоб їх полікувати.

Пристайко тоді був дуже скромним працівником. Але потім у нього були пев­ні зриви, він потрапляв у неприємні ситу­ації.

Призначення Пристайка міністром за­кордонних справ, а раніше – віцепрем’єр-міністром сталося через те, що він увійшов у довіру до команди Зеленсько­го. Зроблена ним заява щодо НАТО – га­небна, безпрецедентна як для посла! Гадаю, не могла з’явитися за його осо­бистою ініціативою. Сценарій, мабуть, було розроблено в Офісі президента під керівництвом пана Єрмака чи само­го Зеленського. Озвучити цю тезу дору­чили Пристайку, щоб показати ті межі, до яких Україна за її нинішньої влади готова відступити. Це межі капітуляції. Бо кож­на нормальна людина, яка знає Путіна і його режим, не повірить, що якісь наші поступки, крім повної капітуляції Украї­ни і панування у ній проросійського уря­ду, його задовольнять.

Пан Пристайко принаймні повинен знати Конституцію – а у ній зафіксовано наше прагнення стати членами Північно­атлантичного альянсу.

На такі “пробні кулі” від Пристайка-Зеленського мало би зреагувати гро­мадянське суспільство – показати, що такі капітулянтські “жарти” з українцями не проходять і що за таке їх авторів має бути покарано. Від позиції громадян­ської спільноти залежить доля України. Ця позиція мала би прозвучати і у відпо­відь на ультиматум-шантаж путінського прихвосня Кадирова...

– Маєте на увазі його заклик до Зе­ленського щодо “неухильного” вико­нання Мінських угод?

– Так. Бо хто такий ставленик Путіна у Чечні Кадиров зі своїм неадекватним посланням – для президента України (не має значення, яке у нього прізви­ще)? Для президента України Кадиров – все одно, що губернатор якоїсь росій­ської губернії. Не можна цього проков­тнути! Якби, скажімо, Львівська обласна рада чи очільник Львова, Івано-Франків­ська, керівник якогось іншого регіональ­ного органу написав щось відповідне Пу­тіну – це була б асиметрична відповідь, адекватний крок на нахабні зазіхання Ка­дирова. Не можна допускати, щоб відо­мий мафіозо диктував свої ультиматуми главі великої європейської держави!

Читайте також: Росія вийшла з Мінських домовленостей

– Загалом наскільки відповідною до серйозних викликів дня є зовніш­ня політика нашої країни?

– Я особисто не знайомий із главою МЗС Дмитром Кулебою, але мої дру­зі із цього та інших відомств, яким до­віряю, кажуть, що це – професійна і по­рядна людина. Кулеба зробив багато таких кроків, які виправляли жахливі непрофесійні помилки, вчинені прези­дентом Зеленським. Зокрема, декла­рація і угода між США та Україною про стратегічне партнерство, укладені Ку­лебою і його американським колегою Блінкеном, були блискучими. Вони ста­ли вкрай важливим кроком для зміц­нення наших дружніх відносин зі США. Було багато інших правильних речей у виконанні Кулеби. Але, очевидно, Офіс президента і пан Єрмак диктують йому свою волю. Я певен: колись ми дізна­ємося, що міністр закордонних справ Кулеба не згоден з ними, але як дисци­плінований чиновник не може виступа­ти проти президента...

У такій же ситуації і міністр оборони Олексій Резников. Обидва ці міністри ді­ють адекватно до ситуації. Але те, що працюють під орудою Зеленського, на­кладає на них певні обмеження.

Про «корисних ідіотів» і «твердих» українців

– Якби, не дай боже, настав “час Х” і Росія знову вторглася в Україну, чи може наш президент, парламент, уряд звернутися до США, Великої Британії тощо і попросити союзниць­ку допомогу?

– Звернутися, звичайно, можемо, але я не певен, що ці держави зважаться на ризик прямої конфронтації з Росією. Бо це був би початок Третьої світової війни. Полум’я, яке спалахнуло б у центрі Євро­пи, неминуче перекинулося на інші краї­ни континенту...

А що могли б зробити наші союзники на випадок нової російської агресії? На­приклад, оголосити небо закритим для російських літаків і ракет – щоб запобігти бомбардуванням українських міст і вій­ськових об’єктів. Треба було б запустити програму ленд-лізу – широкомасштабне постачання партій сучасної зброї. Могло б ітися і про блокування російських мор­ських суден, заборону заходити їм до єв­ропейських портів для поповнення запа­сів пального, води, продуктів…

Читайте також: Дякуємо за допомогу! Тільки без інформаційної… пліз

Росія оголосила про блокування на­ших портів, зокрема перекрила Керчен­ську протоку. А у нас у цей час розпочи­нається відвантаження на світові ринки зерна, іншої агропродукції (багато пше­ниці іде, зокрема, до Китаю). Через день після цієї блокади росіяни скоригува­ли свої плани і відкрили протоку для на­ших торговельних суден. Інакше їхні суд­на було би заарештовано у міжнародних портах. Також для російських кораблів було би закрито інші протоки. Росіяни це добре розуміють. Тобто є механізми, якими коаліція демократичних держав здатна стримувати агресора, ставити його на місце.

– Поставлю вам запитання, яке за­дають собі у кожній українській хаті: чи посміє Путін піти у новий наступ на Україну?

– Для того, щоб зберегти своє потвор­не, жахливе обличчя військового злочин­ця, мерзенного вбивці, російський пре­зидент може на це наважитися. Але це може бути якась локальна, регіональна операція. Для її проведення йому треба буде знайти привід. Якусь мерзоту Путін для України точно вигадає і зробить її – обов’язково. Інакше не може відреагува­ти. Хоча навряд чи Кремль відважиться на широкомасштабні дії.

При цьому, на жаль, не маю впевне­ності, що президент Зеленський встоїть проти домагань агресора...

– Чи не може статися так, що пре­зидент пояснить свої капітулянтські дії “пріоритетом людського життя і здоров’я”, яке, мовляв, для нього – понад усе?

– Можна не сумніватися. Зеленський весь час на цьому грає: я – миролюбець, миротворець. Може сказати: давайте за­криємо очі на якісь там умовності, чорт із ним, із цим НАТО, – бо нам дорожчі жит­тя українців. І частина виборців, “корисних ідіотів”, може це підтримати. Але з іншого боку, в Україні є щонайменше 30% “твер­дих” людей, справжніх українців, які не до­зволять відбутися капітуляції. Їх Зеленський боїться набагато більше, ніж агресора.

Більше матеріалів читайте у рубриці «Україна»