«Антиолігархічний» закон має характер піару. Це не інструмент «упокорення» олігархату...»

Те, що поспіхом і абияк робиться, часто вилазить боком. Так сталося і з ухваленим у другому читанні президентським законопроєктом «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним з надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». За нього парламентська монобільшість та її сателіти проголосували, попередньо змінивши (спростивши регламент), проігнорувавши правки опозиції. Нетерплячість далася взнаки: «у турборежимі» нардепи затвердили три норми, які суперечать одна одній. Відтак, аби уникнути юридичного абсурду, за «антиолігархічний» закон доведеться голосувати ще раз. Та головна його проблема не у технічних деталях, а у призначенні цього закону, його суті, меті. Якраз над цим сьогодні ламають багато списів. У владі називають закон унікальним, прогресивним, революційним, реформаторським, ледь не історичним, а в опозиції — популістським, диктаторським, спрямованим на боротьбу з політичними суперниками, критично налаштованими до влади ЗМІ. А як оцінюють його прагматичні фахівці, позбавлені політичної заангажованості? Про це можете судити з нашої розмови із головою Комітету економістів України Андрієм Новаком.

— Найперше зауважу: у жод­ній країні світу немає аналогу такого, як у нас, «антиолігар­хічного» закону, — каже експерт. — Якщо влада хоче зменшити вплив олігархату на політику й економіку, на суспільне життя, то використовує чинну законо­давчу базу. З допомогою саме такого інструментарію за наяв­ності політичної волі цей намір можна успішно реалізувати і в Україні. А ухвалювати спеціаль­ний «антиолігархічний» закон, з юридичної точки зору, не було і немає ніякої потреби. Якби ке­рівництво країни горіло бажан­ням приборкати олігархів, то легко зробило би це без додат­кового закону.

Основна наша проблема не у наявності дуже багатих людей (вони є у всіх країнах з ринковою економікою), а у тому, що ві­тчизняні олігархи монополізува­ли кілька ключових ринків, пер­шою чергою — енергетичних. І через це нав’язують нашим гро­мадянам космічні тарифи на енергоресурси, які не адекват­ні щодо доходів, рівня життя пе­реважної більшості українців. Якби наші «верхи» цю ситуацію захотіли змінити, то зробили би це через демонополізацію рин­ків газу, електроенергії, паль­ного. Якщо не демонополізу­вати енергетичні ринки, ефекту від «антиолігархічного» закону не буде жодного.

Мені видається нечітким прописаний у цьому законі ме­ханізм ідентифікації олігар­хів і накладення на них санкцій. Критерії визначення олігархів суб’єктивні. А якщо присутня суб’єктивність, то це добра на­года для когось послуговувати­ся цим законом для здійснення політичного й економічного тис­ку на окремих олігархів. Закон застосовуватимуть за принци­пом «свій-чужий». «Своїх» чіпа­ти не будуть, а «чужі», політично не лояльні, навпаки, відчують на собі всю силу закону.

— Голосування за нього у другому читанні відбулося за відсутності спікера Разум­кова, який вкрай обережно ставився до цього докумен­та і відправив його проєкт на експертизу до Венеціан­ської комісії. Депутати го­лосували через кілька днів після замаху на першого по­мічника президента Шефіра, який Банкова пов’язала зі спробою реваншу з боку олі­гархів. До того ж монобіль­шість спеціально змінила ре­гламент. Чи не бачите якоїсь штучності, маніпуляції у цих діях?

— Перераховані вами фак­ти, напевно, не випадково збі­глися у часі. На 99% цей закон має характер політичного піару. Це не інструмент «упокорення» олігархату як явища. Для мак­симального розпіарення пре­зидентської ініціативи, привер­нення до неї уваги і використали згадані інструменти.

— Чим пояснити, що цей «антиолігархічний» законо­проєкт підтримала депутат­ська група «За майбутнє», яку пов’язують з олігархом Ігорем Коломойським? Чи немає тут суперечності?

— Немає. Підтримка цього за­конопроєкту названими депу­татами виглядає як попередня плата за майбутню недоторкан­ність згаданого олігарха. Така собі бартерна угода…

— Наскільки правильно те, що олігархів визначатиме і каратиме РНБОУ (членів якої призначає президент), а не, скажімо, антимонопольні ор­гани? Чи не таїться у цьому небезпека політично мотиво­ваних переслідувань?

— Останнім часом Рада нац­безпеки дуже активізувала свою діяльність. Її використовують як ніколи раніше. Оскільки РНБОУ — колегіальний орган, за її рі­шення неможливо пред’явити претензії окремій особі. Інше питання: наскільки ефективни­ми будуть ці рішення, зокрема — щодо застосування згаданого «антиолігархічного» закону. Чи приведе це до зменшення не­гативного впливу олігархату на економічну політику у державі, зокрема в енергетичному сек­торі? Відповідь на це питання дасть час. Ми стоїмо на порозі опалювального сезону. По тому, якими будуть ціни на паливо і тарифи, можна буде судити, чи борються з олігархами.

— Чи здатен антиолігар­хічний закон оздоровити за­галом політико-економічне життя в Україні?

— Економіка країни ґрунтуєть­ся на багатьох взаємозв’язках. Наївно думати, що одним за­коном, постановою уряду чи РНБОУ, як чарівною паличкою, можна вирішити всі її проблеми. Усе слід робити у комплексі.

Читайте також: Партія Притули — «опозиція», підконтрольна владі?