«Шизофренічка», «невдячна скотина», «відьма»...

Такого у Львові ще не було. Львівські письменники звернулися до громадян з проханням підтримати на виборах 25 жовтня кандидатів від політичної партії… «Слуга народу». Як з’ясувалося, голова місцевої організації Спілки письменників Ігор Гургула написав звернення від імені письменників, які про це… навіть не здогадувалися!

«Наблизившись до дати про­ведення виборів до місцевих ор­ганів влади, проаналізувавши та зваживши усі «за» і «проти», ми дійшли висновку, що на Львівщи­ні гідно представлятиме місцеву владу команда партії «Слуги на­роду». Уже у самій назві закл­дена суть, адже служіння народу є найвищим виміром честі та гід­ності депутатських обранців…

Віддаючи свій голос за львівську ко­манду «Слуг народу», ми голосуємо за щасливе майбутнє Вітчизни та процві­тання Галичини!" - написав Ігор Гургула.

Звернення, опубліковане на одному з місцевих сайтів, викликало негативну реакцію львів’ян. Як це так, хіба може елі­та Західної України агітувати за підтрим­ку Зе! команди? Невже не «обпеклися» досі на щедрих обіцянках «Слуг»?

Не могли змовчати і самі письменни­ки. Просили Гургулу написати спросту­вання. Однак минуло чотири дні, а ніхто нічого не збирався спростовувати. Тому й організували збори письменницької організації, участь у яких взяла і журна­ліст «Високого Замку».

Хоча назвати цей захід «зборами» не можу. Дехто з людей, яким Всевишній дав талант писати про добро і зло, навча­ти своїми книжками інших і бути прикла­дом, поводилися як базарні баби. Було прикро чути, як Дзвенислава Чабан-Ле­ус, яка підтримує вчинок керівника Спіл­ки, обізвала когось «шизофренічкою», а Юлію Курташ-Карп — «невдячною ско­тиною» і «відьмою»… Це, як сказав екс­депутат Верховної Ради Михайло Косів, був радше балаган. Якщо хтось і ставив конкретні запитання і справедливо засуджував дії Гургули, то знайшлися такі три особи, що не давали сказати слова. Не зміг цього витримати пан Косів. На пів слові, коли його вкотре обірвав письмен­ник Віктор Палинський, Михайло Косів підвівся з місця і покинув приміщення.

Ковтаючи сльози, обурювалася і по­етеса Марія Людкевич. Адже петиція на підтримку Зе! команди «підкріплена» і фотографією, на якій Гургула і ще групка осіб, серед яких пані Людкевич.

— Я вже кілька ночей спати не можу, — сказала пані Марія. — Я зайшла у Спілку, коли Ігор казав, що голосувати на вибо­рах треба обов’язково — хто за кого хоче. А потім він додав: «Давайте сфотографу­ємося на пам’ять». Ми стали до знимки і пішли. А вже наступного дня мені теле­фонують журналісти із такими словами: «Ви, Львівська спілка, обісралися». Мені соромно! Ті, хто на цій фотографії, зро­били фото на згадку. Але кому це тепер доведеш? Вся Україна цього не знає.

Усі виступи зводилися до того, що Гур­гула підставив Спілку, за що йому висло­вили недовіру. «Чому ти досі не спростував цього звернення, — не стримувала гніву Юлія Куртдаш-Карп. — Це ганебне звернен­ня облетіло усі соцмережі України і закор­дону. Що про нас тепер думають люди?».

— Ігоре, ти моє ім’я, а також ім’я тих людей, які є на цій фотографії, викорис­тав як гарматне м’ясо для агітації Зе!-команди, — сказав Олесь Дяк. — Мене діти запитали: «Тату, ти — зрадник?». Чому ти, Ігоре, досі не зробив спросту­вання і не подав до суду, якщо ти чесний і проти твоєї волі використали нашу фо­тографію? Ігоре, твій вчинок — ганебний. «Слуги народу» — зрадники України. І це відомо.

Гургула вдавав, що гірко розкаюєть­ся, можливо, не до кінця усвідомлює, як підставив усіх. Однак пояснення ви­йшло з уст Віктора Палинського: «Та що ви всі кажете?! Правильно Ігор зробив! Я подивлюся, як будете реагувати, коли за місяць ми не будемо мати чим плати­ти за ось це приміщення у центрі міста, і нам доведеться його покинути. Нато­мість нам дадуть кімнатку десь на околи­ці міста… І що ви тоді скажете?».

Як розповіла журналістові «ВЗ» Юлія Куртдаш-Карп, через карантин не всі чле­ни Спілки письменників змогли прибути на збори. Однак близько 50 осіб письмо­во висловили недовіру голові Спілки Іго­рю Гургулі.

Так виглядало, що Гургула так і не ви­знав своєї провини, пояснював, що хо­тів зробити так, аби було добре всім. За­читував з папірця, скільки добрих справ зробив для спілчан. А тоді сказав: «До­бре, напишіть, що вважаєте за потріб­не, а я підпишу. Тоді відішлемо на той сайт». Звісно, ніхто на таке не пристав, бо коли писав петицію на підтримку Зе!-команди, не просив у нікого ані поради, ані дозволу, ані підтримки.

Наприкінці зборів сталося те, від чого я остовпіла. Ігор Гургула приніс пляш­ку коньяку і коробку цукерок і, ніби нічо­го й не трапилося, сказав, що треба ви­пити кілька грамів за розуміння і мир. Більшість, як і я, пішла до дверей. Не можу сказати, що з Гургулою залишило­ся лише троє його «побратимів», які рва­ли горло на зборах і заважали виступати іншим…