Україні потрібен Національний пантеон

Не минає ні дня, щоб недруги України, з подачі Кремля, не вчинили проти нашої держави якоїсь капості, у тому числі — за кордоном. Мета одна — принизити нас, очорнити нашу історію, скомпрометувати борців за волю України. В обоймі таких провокацій — недавня виходка у Мюнхені британського псевдожурналіста Грема Філліпса (того самого, який возвеличував терористів на Донбасі, принижував українських воїнів). Цього разу, зловживаючи своїм статусом представника вільної преси, він на цвинтарі Вальдфрідгоф сплюндрував могилу лідера Організації українських націоналістів Степана Бандери. Зірвав з неї українські стяги, натомість прикріпив до кам’яного хреста банер, на якому було написано «Тут похований український нацист Степан Бандера». Зафільмував це і закинув в «Ютуб». Як і слід було очікувати, «новину дня» миттєво поширила через підконтрольні ЗМІ російська пропаганда…

Керівництво нашої держави в особі міністра закордонних справ Павла Клімкіна відреагу­вало на цей глум. «Російська імперія воювала з Україною і, відповідно, з УПА, вбила Бандеру, а тепер плюндрує його могилу руками пригодованих прово­каторів-пропагандистів, — заявив глава зовнішньопо­літичного відомства. — Український дух боротьби досі не дає їм спокою, тому що надихає нас іти вперед!».

Після звернення українського Генконсульства у Мюнхені місцева поліція відкрила кримінальну спра­ву, почала розслідування, проводить оперативно-слідчі дії. Після завершення слідства його матеріали буде пе­редано у прокуратуру для належного реагування.

Британський українофоб Філліпс — не перший ван­дал, який вчинив наругу над могилою нашого націо­нального героя. І раніше сюди навідувалися ванда­ли різних мастей. Як приходили вони позбиткуватися на інші місця вічного спочинку інших борців за волю України. Тож резонними виглядають заклики громад­ськості до керівництва держави створити в україн­ській столиці Національний пантеон і перенести туди прах тих, хто будував її, захищав, але вічний спокій знайшов у чужій землі. Так роблять майже у всіх інших країнах світу. Такі пантеони є національною гордістю, виховують у громадян країни почуття поваги до її ми­нулого, прищеплюють у поколінь почуття патріотиз­му. До того ж могили цих державників завжди були би під надійною охороною держави, до будівництва якої вони доклалися.

Одним з ініціаторів саме такого пошанівку по­статей національного масштабу є директор Укра­їнського інституту національної пам’яті Володи­мир В’ятрович. У розмові з автором цих рядків він сказав:

— Могили багатьох визначних українців розкидано по світу. З плином часу багато де зникає українська діаспора, відповідно, зникають ті організації, осо­би, які опікуються цими похованнями. Відтак україн­ські могили опиняються під загрозою. Інститут націо­нальної пам’яті запропонував три варіанти вирішення цієї проблеми. Перший: турботу про частину цих по­ховань, які не може бути перенесено в Україну, має взяти на себе українська держава — в особі диплома­тичних представництв. Другий варіант: частину похо­вань визначних діячів за кордоном слід перенести у спеціальний сектор на Лук’янівському кладовищі у Києві — так, як це було з перепохованням Олексан­дра Олеся. Третій варіант — створення в Україні Наці­онального пантеону. Сюди мало би бути перепохова­но найвизначніших діячів української історії.

Плюндрування могили Степана Бандери у Мюнхе­ні актуалізувало необхідність вирішення цієї проблеми. Національний пантеон мав би творитися як результат національних дискусій і консенсусу. Мали би бути ви­роблені критерії (без вказування конкретних прізвищ) осіб, які заслуговують бути поховані у цьому Пантеоні. Це місце поховань могло би стати символом національ­ної єдності. У Пантеоні Україна мала б вшанувати всіх, хто боровся за нашу незалежну державу — навіть попри те, що за життя вони були суперниками. Кажу, для при­кладу про Симона Петлюру і Павла Скоропадського, які конфліктували між собою, але поза тим були відданими борцями за волю України.

У справі створення Національного пантеону чима­ло вже зроблено. Є відповідна постанова Верховної Ради, є указ президента про створення Меморіалу українських героїв. На жаль, оргкомітет з його ство­рення ні разу так і не зібрався.

Як на мене, у цьому Пантеоні достойне місце по­винні зайняти і сучасні герої — учасники теперішньої російсько-української війни. Ми пропонували, щоб у центрі цього Пантеону була могила Невідомого во­яка цієї війни. Так сталося, що є у цій війні і ті укра­їнські вояки, ідентифікувати яких в силу обставин неможливо. Могила Невідомого вояка — це давня єв­ропейська, а не радянська традиція. Вона символі­зує вшанування кожного (навіть безіменного!), хто поклав життя за свою Батьківщину. Спорудження та­кого Пантенону показало би тяглість, спадкоємність героїчних поколінь. Ті, що нині борються за незалеж­ність України, є продовженням, своєрідними ланка­ми багатовікового ланцюга тих, хто боровся за нашу свободу.

Ми запитали у пана В’ятровича, чи у Пантеоні мали б ховати усіх новітніх героїв і знаменитостей України. На це він сказав:

— Як на мене, кількість поховань на Національному пантеоні має бути обмеженою. Його не треба пере­творювати у цвинтар, хоча і почесний. Для нас важ­ливо, щоб цей Пантеон, як і у багатьох інших країнах, став елементом дипломатичного протоколу. Щоб його відвідували керівники іноземних делегацій під час своїх візитів в Україну.

Інститут національної пам’яті пропонував під Національний пантеон місце, де нині здіймається так звана Арка дружби народів. Однак є чимало проти­вників такої ідеї, зокрема серед політиків. Одні ка­жуть, що не можна зносити «видатну пам’ятку ар­хітектури», якою вважають цю «дугу-райдугу». Інші вважають, що це місце має стати суто туристичним об’єктом. До такої думки схиляється і міський голо­ва Києва Віталій Кличко. Він уже розпорядився збу­дувати кількасотметровий міст з бетону і скла, який з’єднував би «Арку дружби народів» з Хрещатим пар­ком. Про Пантеон на цьому місці у столичній мерії і чути не хочуть…