З Україною у серці і рукою на пупці

Коли ще школяркою була, не переставала дивуватися, як мій тато, навіть прийшовши з нічної зміни, міг годину-дві перед сном слухати по «колгоспнику» трансляцію засідань Верховної Ради. Це здавалося такою нудною «мурою», яку у принципі слухати неможливо. Тоді і подумати не могла, скільки терабайтів інформації зі сесійної зали, різного роду офіціозів, трибунних промов на партійних з’їздах, стенограм самій доведеться «переварювати» — у силу своєї професії. Вмикаєш фільтр і дивишся, що в осад випало. Навіть одна виловлена фраза, цифра, жест, декорація можуть виявитися красномовнішими за тисячу слів і картинок. Ну чим, здавалося б, могла зачепити казенна трансляція зі спеціального засідання Конституційного Суду, на якому двоє «новобранців» складали присягу? Нічим, поки у залі не зазвучав Державний гімн…

Хоча у законах ніде не про­писано, що під час ви­конання Гімну потрібно обов’язково наспівувати слова (а для цього їх спершу вивчити треба), у деяких ситуаціях мов­чанка відверто злить. Особли­во, якщо вона демонстративна. Вилиці ходуном ходять, коли бачиш, як гравець донецько­го «Шахтаря» і збірної України Ярослав Ракицький від матчу до матчу бойкотує Гімн. Стоїть з траурним виглядом і мовчить. Так, наче боїться, що слова «Ще не вмерла України і слава, і воля…» йому губи обпечуть.

Після картинки зі згаданих урочистостей у тепер вже спо­вна укомплектованому Консти­туційному Суді емоції взагалі зашкалюють. Під час виконання Гімну можна було подумати, що КС у нас 100-відсотково сфор­мували з іноземних «легіоне­рів», які українською не володі­ють. Точніше, не 100, а 99%, бо зі 16 служителів конституційної Феміди таки знайшовся один, хто співав. Ще кілька суддів вирішили, що буде достатньо руку на грудях потримати, — без озвучки. Люди, які ви­носять рішення «іменем Укра­їни» не знають слів Державно­го гімну України? Чи знають, але їм язик німіє?

Ще сумніше, що декому з ви­соких пагорбів досі на державну мову язик не повертається. Або повертається з таким тріском, що вуха в’януть. Голова Консти­туційного Суду Станіслав Шев­чук й українською, і російською говорить. Причому одночасно. До «азарівки» не дотягує, але володінням державною мовою це навіть із натяжкою не на­звеш. Англійською і французь­кою Шевчук оволодів, а на укра­їнську що — часу не вистачило?

Підсилили драстичний ефект і кадри з президентом, який був присутній на засіданні КС. Гімн, звісно ж, Петро Порошенко спі­вав, як завжди, приклавши руку до серця. Ось тільки за час ви­конання «Ще не вмерла…» пре­зидент то під нагрудною кише­нею, ледь не на животі, серце шукав, то вище (змінив коорди­нати, коли побачив, що на ньому телекамери сфокусувалися).

Де «рукоблудство» роками не переводиться, то це у Верховній Раді. З кожної трансляції за­криття чи відкриття сесії можна стоси кадрів вивудити з депута­тами (зрештою, в урядовій ложі теж «грішники» є), які під час виконання Гімну за животи три­маються (і це ще не найгірший варіант). Вже б на депутатський значок орієнту­валися, аби за­мість серця у пу­пець не цілити.

Добре, що народні обранці хоч синьо-жов­ті значки пра­вильно, а не до­гори дригом чи вертикально на лацкани чіпля­ють. А що: стараннями Арсенія Яценюка (коли ще спікером був) у сесійній залі з’явився пере­вернутий прапор. Яценюкові, бачите, панно з двоколірною картою України на стіні за пре­зидією кабінет географії на­гадувало. Карту прибрали, а замість неї зобразили синьо-жовте полотнище. Ініціатори перекроювання державного стягу «за феншуєм» (щоб жовта смуга — згори, синя — знизу) були. А ось перевернути прапор на 90 градусів тільки Яценюк до­думався. Кольори — українські, прапор — точно ні. У законі ж чорним по білому написано, що Державний прапор України — «полотнище, яке складається з двох рівних за шириною, гори­зонтально розташованих смуг». А тут горизонт у Верховній Раді перекосило.

Депутатам до такої само­діяльності, схоже, байдуже. А ось чиновниця з Закарпаття Неля Глодан взагалі заявила, що на державний прапор їй «нас…ати». Так і сказала у від­повідь на слова ветерана АТО про те, що наші хлопці на Дон­басі воюють за державні пра­пор, гімн і кордони. І що? Зна­хабніла чиновниця не під суд, а до суду пішла — оскаржувати догану, отриману від голови Великоберизнянської райдер­жадміністрації. А закінчилася історія тим, що Глодан досі при своїй посаді — очолює управлін­ня культури у згаданій РДА.

Непокараним залишився і колишній комуніст (якщо вони колишніми бувають) зі зна­чком депутата Миколаївської обласної ради Микола Ско­рий. Зневага до Державного гімну (під час виконання «Ще не вмерла» у сесійній залі Ско­рий не підвівся з крісла, а на зауваження колег заявив, що встане, коли Україна припи­нить стріляти на Донбасі) за­кінчилася порушенням кримі­нальної справи. У прокуратурі повідомили, що відкрили про­вадження за фактом публічної наруги над Державним гімном України. Відповідна стаття Кримінального кодексу перед­бачає штраф (до п’ятдесяти не-оподатковуваних мінімумів) або арешт на строк до шести місяців. Та, схоже, справу як відкрили, так і закрили.