Губернаторський пасьянс

Після нашумілої губернаторської відставки Ігоря Коломойського список обласних очільників у довгій президентській шухляді не залежався. Через два місяці на Банковій викреслили з нього прізвище керманича Одещини, протеже Коломойського Ігоря Палиці. А минулого тижня «переписали» й Донецьку адміністрацію, замінивши генерала Олександра Кіхтенка на вже призабутого екс-нардепа Павла Жебрівського. Але це ще не остання хвиля губернаторської ротації перед прийдешніми місцевими виборами. І перші у черзі на виліт — губернатори-«напівкровки»: ті, які були призначені поза протекцією президентського «відділу кадрів» (в результаті коаліційних торгів) і не вписуються для Порошенка у поняття «свої». Якщо досі вони не створювали для президента особливого дискомфорту, то з наближенням виборчої кампанії ситуація різко змінюється. Рейтинги у порошенківської «Солідарності» не ті, аби навіть в одному регіоні нехтувати таким важливим ресурсом, як губернаторський «адмінбонус».

Після президентських виборів Порошенко з кадровою оранкою в ОДА не поспішав (відставки були точковими). І не лише тому, що, звільняючи пачками губернаторів, призначених за квотою «Батьківщини» чи «Свободи» («УДАРівські» були поза ударом, враховуючи тодішній тісний союз «кличківців» з «порошенківцями»), наразився б на конфлікт з коаліцією. Певний час, подейкують, губернаторські крісла були для Банкової хай і рядовим, але козирем у політичних торгах. Хочете, мовляв, зберегти свого ставленика на посаді очільника такої-то області, не відмовте президентові у підтримці такого-то законопроекту.

Проте бартер тривав недовго. На носі були дострокові парламентські вибори, і Порошенко завбачливо взявся розставляти свої фігури на губернаторській шахівниці. Коли на кону — можливість сколотити власну фракцію у Верховній Раді, та ще й з претензією на парламентську більшість, не до «церемоній» з коаліцією. За два місяці на «дембель» спровадили одразу вісьмох губернаторів. При цьому кадрова ротація на Луганщині і Донеччині (військово-цивільні адміністрації там очолили Геннадій Москаль й Олександр Кіхтенко) відбулася з прив’язкою не стільки до виборів, скільки до обраної президентом лінії контролю за ситуацією на Донбасі.

Після парламентських перегонів з посад попросили ще п’ятьох губернаторів. Але заповнювати вакансії на Банковій не поспішали. Без повноцінного керівництва кілька місяців залишалися Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська, Запорізька та Чернівецька області. За цією, м’яко кажучи, дивною ситуацією проглядалися дві причини. По-перше, можливість для Порошенка, як і раніше, розігрувати губернаторську карту у коаліційних торгах. По-друге, давалася взнаки проблема, яка супроводжувала Порошенка з перших днів президентства, — коротка лава запасних. У дошку своїх (довірених і перевірених) на всі посади не напасешся. А у кадровій політиці Порошенка це — як «Отче наш». Вирішальною є якщо не особиста протекція президента, то поручительство когось з його найближчого оточення.

Серед наближених, які виписували таку «довіреність» на губернаторство своїм креатурам, називають колишнього першого заступника глави президентської Адміністрації, а нині — віце-прем’єра Геннадія Зубка (з ним пов’язують призначення губернаторів Житомирщини і Миколаївщини), давнього бізнес-партнера Порошенка Олега Свинарчука (до його протеже зараховують очільників Волинської, Хмельницької та Херсонської областей), політтехнолога Ігоря Гриніва (постарався, кажуть, з креатурою для Львівської ОДА), «інформаційного» міністра і за сумісництвом — президентського кума Юрія Стеця (своїм кріслом йому завдячує губернатор Тернопільщини Степан Барна). Фігурує серед лобістів і керманич ДУСі (Держуправління справами) Сергій Березенко, з яким пов’язують призначення губернаторів Івано-Франківщини та Кіровоградщини. Ось тільки знавці кадрової кухні кажуть, що Березенко — лише рупор побажань свого дядька, «любого друзя» Порошенка Анатолія Матвієнка.

П’ять копійок у кадрову губернаторську скарбничку підкинув і головний президентський «адміністратор» Борис Ложкін. Наступник Коломойського у кріслі губернатора Дніпропетровщини Валентин Резніченко не лише «виходець» з медіа-холдингу, яким керував Ложкін, а й родич глави АП.

Попри такий довгий список кадрових «помічників» Порошенка, дефіцит «запасників» залишається. Показовою стала ситуація з призначенням Резніченка. Оскільки після відставки Коломойського президент вирішив не зволікати з заміною (все-таки — прифронтова область), довелося терміново визначатися з кандидатурою. На Банковій не вигадали нічого кращого, як перекинути на Дніпропетровщину Валентина Резніченка, який лише місяць встиг покерувати Запорізькою областю. І це ще не все: за інформацією ЗМІ, той же Резніченко і досі негласно рулить на Запоріжжі. А офіційно призначений на його місце Григорій Самардак — такий собі весільний губернатор.

Новопризначений очільник Донецької військово-цивільної держадміністрації Павло Жебрівський — мінус ще один «запасник» з порошенківської обойми. Кажуть, йому доручили роль Москаля-2: такого собі жорсткого, безкомпромісного щодо сепаратистів й у дошку народного губернатора (Кіхтенко з цим завданням не впорався). Ось тільки у багатьох виникають сумніви, чи зможе Жебрівський увійти в образ. Ефективніше, мовляв, було б об’єднати Луганську і Донецьку адміністрації під керівництвом Москаля.

Завдання і роль губернаторів на Донбасі — окрема тема. Як, зрештою, і призначення очільником Одещини Михаїла Саакашвілі (це намагання Порошенка підстрелити одразу кількох зайців — послабити позиції Коломойського, «обкатати» Саакашвілі з прицілом на вищі посади у майбутньому і, звісно ж, підняти свій рейтинг у регіоні демонстрацією «одеського чуда», сподіваючись, що на місцевих виборах воздасться). Якщо ж розглядати губернаторську «кадриль» лише з прив’язкою до майбутньої виборчої кампанії, то під приціл потрапляють щонайменше три області, губернатори яких — не з парафії Порошенка чи його оточення. Перші у списку — Буковина і Полтавщина, де крісла для своїх ставлеників вдалося виторгувати прем’єрові Арсенію Яценюку. Чи ризикне Порошенко залишити ці дві області на відкуп головному «фронтмену» перед місцевими виборами? Навряд чи. Навіть враховуючи «нижчеплінтусний» обвал рейтингів «Народного фронту». Полтавщина — ще півбіди. А Буковина: вотчина Яценюка, ще й його губернатор на дотачу — надто небезпечна суміш як для виборів, хай і місцевих.

Під питанням і Київщина, яку очолює «УДАРний» ставленик Володимир Шандра. Його, подейкують, ще минулої осені збиралися з губернаторського крісла посунути. Але, мовляв, до слізного заступництва в особі кума Кличка Артура Палатного додалося небажання Порошенка розсваритися з

«УДАРом». Шандра вцілів. Але вдруге це йому навряд чи вдасться. Тепер у Порошенка є козирний аргумент, проти якого «УДАРівці» навряд чи попруть. Губернатор Київщини засвітився у скандалі, пов’язаному з розкішним маєтком, який на міні-«Межигір’я» тягне. Як не відхрещувався Шандра від цих хоромів (мовляв, будинок — батькова власність, а він лише допомагав з будівництвом), питання, звідки у родини чиновника такий царський палац, залишається відкритим. Відставкою скандального очільника Київщини Порошенко і зірочок на погонах антикорупціонера собі додасть, і неблагонадійного для себе губернатора спекається.