«Ніколи не присягну Росії. Далі служитиму українському народу»

м. Феодосія (Крим)

Перший феодосійський окремий батальйон морської піхоти України — чи не єдиний у Криму, де досі над частиною майоріє державний стяг України. Утім, з дня на день тут чекають виведення військ.

…На в’їзді у військову частину стоїть 19 російських БТРів, до сотні російських військових, щоправда, без жодних розпізнавальних знаків. По місту туди-сюди шмигають військові вантажівки без номерів. Проїзд до частини перекриває БТР, поруч п’ятеро озброєних «зелених чоловічків». На телефонній вишці вже висить російський триколор. Навпроти — російська пожежна частина, де стоїть близько 30 вантажівок російської армії.

«Ще тиждень тому тут були так звані самооборонівці, — розповідає матрос Назім. — Це вони вивісили російський прапор, кілька разів приїжджали на машині з «Русского единства» і з рупора закликали скласти зброю, прийняти присягу на вір­ність Криму. Зараз вони кудись зникли».

Схоже, озброєні люди не бентежать місцевих, сюди навіть приходять сім’ями на екскурсію. Час від часу підходять люди, дають пакунки з їжею.

Потрапити на територію частини журналістам через центральний вхід неможливо. У супроводі головного сержанта протитанкового взводу Дмитра Наконечного, який зголосився провести нас на територію частини, довелося перелазити через триметровий паркан. «Так я проводив всіх журналістів, — розповідає Дмитро. — Російські військові агресивно налаштовані до представників ЗМІ». На території частини — повсюди барикади з мішків із землею, натягнутий колючий дріт. Так готувалися до вторгнення російських військових.

28-річний сержант Наконечний у цьому батальйоні служить 10 років. Настрій у чоловіка пригнічений. «Зараз ведуться переговори щодо виведення нашого батальйону в Україну, — каже. — Однозначно будемо виводити, лише треба узгодити, як, куди. Найімовірніше, переведуть у Миколаїв. Я кримчанин, але поїду служити народу України. Тут залишиться дружина з двома дітьми. Що поробиш?! Я давав присягу, крім того, у нас є клятва морського піхотинця».

Утім, далеко не всі військові мають намір продовжувати служити. З 450 тутешніх військових лише близько сотні продовжать нести службу в Україні. «Ті, хто тут лишаються, не будуть присягати Росії, — продовжує Дмитро. — Вони звільняться і шукатимуть цивільну роботу. Не кожен може відважитися залишити житло, родину».

Командир десантно-штурмового взводу Василь Микуляк планує звільнятися. «Я місцевий, у мене тут квартира, сім’я. Закінчив військово-морське училище, маю кваліфікацію водолаза. Піду у рятувальники».

Замкомандира з озброєння майор Олександр Понятов продовжить службу в Україні, хоча й має службову квартиру у Феодосії. «Хочу нести службу далі. Ніколи не присягну Росії. Вони так підло вчинили».

Військові нарікають, що за всі тижні в облозі жоден полковник, генерал чи представник від Верховної Ради їх не навідав. «Лишень телефонували, писали, мовляв, тримайтеся, хлопці, — зітхає Дмитро Наконечний. — Нас підтримали прості люди з усієї України, які везли сюди продукти. Багатьох на кордоні у Красноперекопську не пропускали російські солдати».

Крім того, військові впевнені, що введенню російських військ у Крим можна було запобігти. «Якби у перші дні наше керівництво не пішло у відпустки та на лікарняні, нічого цього не було б, — зітхає майор Олександр Понятов. — Якби керченський батальйон поставили на Керченську переправу, російські військові сюди б не пройшли».

Найімовірніше, вся техніка, яка є на території частини, дістанеться у спадок росіянам. «Сказали, що це буде часткове погашення боргу України за газ. У нас тут 60 бронетранспортерів. Один коштує 470 тисяч гривень. Про іншу техніку годі говорити», — зазначив майор Понятов.

З дня на день військові чекають, що сюди ввійдуть росіяни. «Думаю, буде сценарій, як у Севастополі: вирвуть ворота, вперед підуть жінки з дітьми, а позаду військові», — міркує командир десантно-штурмового взводу Василь Микуляк.