«Частина людей на Майдані вже не контрольована...»

Події у Києві 19 січня стали черговим майданівським іспитом не лише для влади (яка знову продемонструвала свій звірячий оскал), а й для опозиції. Було побоїще на Грушевського зрежисованим сценарієм з використанням провокаторів, чи народний коктейль Молотова спалахнув через несилу далі мирно стояти на Майдані і чекати? Багатьох хвилює не стільки причина, скільки наслідки. Якими вони будуть, багато у чому залежить від спроможності опозиції скерувати ситуацію у правильне русло. Якщо ті, хто на трибуні Майдану, не заговорять його мовою, народ ще голосніше заговорить мовою бунту. А тоді не поздоровиться ні владі, ні опозиції, каже політтехнолог Денис Богуш.

— Оцінюючи реакцію лідерів опозиційної трійки на події 19 січня, одні заявляють, що політична опозиція розписалася у своїй неспроможності очолити Майдан. Інші виправдовують «трибунів»: вони, мовляв, діяли адекватно до ситуації. Що скажете ви?

— Події після зустрічі Януковича з Путіним у Сочі (напередодні Вільнюського саміту) — це пункти з одного і того ж папірця, який писали у сусідній країні. Першим пунктом була офіційна заява уряду про призупинення євроінтеграції. Тепер черга дійшла до драконівських законів, які обурили людей навіть більше, ніж призупинення євроінтеграції. Лідери опозиції мають свою точку зору, свою логіку, як би мав розвиватися Майдан. Але події 19 січня засвідчили: частина Майдану, якій вже набридло стояння, почала активні дії. І зупинити це неможливо. Певна частина людей не контрольована. У таких ситуаціях беруть лідерство у руки. Той, хто зуміє керувати за таких екстремальних умов, кого буде слухатися більшість, і буде лідером.

Думаю, у папірці, який дали Януковичу, усе було просто: приймаєте драконівські закони (зокрема, про 15 років за масові заворушення), розженемо Майдан, і всі будуть — труситися від страху. Але сталося не так, як гадалося. Бо прокинулася не лише свідомість українців, а й український дух. А це — дух нації воїнів, причому дуже ефективних воїнів. Тому розгін Майдану силовими методами неможливий. Хіба що бомби скинуть.

— Попит на лідера є. Чому немає пропозиції? Річ лише в амбіціях лідерів опозиції? Чи тут спрацьовують ще й страх і небажання брати на себе відповідальність?

— Лідери опозиції хотіли б очолити Майдан. Але тут яка ситуація? Якщо, наприклад, Яценюк заявить, що готовий очолити процес, решта скажуть: стоп, а ми? Тобто спершу лідери опозиції мають домовитися між собою.

— Чому опозиція не пропонує реального плану дій? Його немає? Чи є, але теж — у кожного свій?

— План дій є, але він нездійсненний. Тим паче методами, якими діє опозиція. Відставка Януковича, Кабміну, формування нового уряду, дострокові вибори. Це все — план дій без тактичних ходів.

— Але ж опозиція, вочевидь, розуміє, що більше не вдасться розповідати Майдану казки?

— Думаю, не розуміє. Ситуація зайшла у таку фазу, коли керувати повинні люди, які знають, що з цим робити. Одна річ, коли керуєш сотнями тисяч, аби вони кричали «Банду геть!», співали гімн або читали молитву. Інша — коли відбуваються реальні бойові дії, стріляють, летять гранати, коли людям відриває руки, коли у лікарнях — море поранених. Тут мають керувати люди, які розуміють, що відбувається. Наразі з тих, хто на Майдані, таких не бачу.

— З тих, хто на Майдані чи на сцені Майдану? Вже звучать думки про те, що лідер Майдану не обов’язково має бути з опозиційної трійки. Поділяєте таку точку зору?

— Важко сказати. Лідером може бути Кличко. Але йому потрібні ефективні і грамотні консультанти. Має бути впізнавана адекватна людина, яка здатна оцінити ситуацію і наслідки. Людина, яка спроможна обдумувати кілька ходів наперед, а не яка мислить категоріями, як перевернути 10 міліцейських автобусів і побити 200 беркутівців.

— Чи є сенс сідати за круглий стіл із владою після того, як Україна і світ переконалися, що у виконанні Януковича це — профанація?

— Іншого виходу немає. Навіть якщо, не дай Боже, буде 100 вбитих, теж потрібно сідати за круглий стіл. Якщо влада і далі буде ставитися до свого народу так, як ставиться, її зметуть самосудом. Влада повинна говорити з народом і йти на якісь поступки. Інакше весь Київ буде у перестрілках і громадянській війні. Зараз вже використовують травматичну зброю. Далі у хід піде вогнепальна. І тоді весело не буде нікому — ні владі, ні опозиції.

— Якою має бути риторика за круглим столом, щоб можна було говорити не про говорильню, а про результат?

— Найправильніший вихід — президент повинен піти у відставку. Це хоч якось заспокоїло б ситуацію. Янукович сидить за папірцем, який йому написали у Росії. Чим кривавішою буде ситуація, тим більша вірогідність того, що Янукович покличе з сусідньої країни війська, аби «врегулювали конфлікт». І буде Україна називатися Придністров’ям.

— У нинішній ситуації має значення, хто сяде у крісло Льовочкіна?

— Ні. Уся відповідальність — на президентові і міністрові внутрішніх справ, які реально керують «Беркутом». Хто сидітиме у кріслі Льовочкіна — це питання внутрішньовидової боротьби у Партії регіонів, між групами впливу. Якщо Янукович захоче підсилити Адміністрацію, у крісло Льовочкіна сяде Клюєв чи Захарченко. Або буде Чмирь чи Ларін (обидва — заступники глави Адміністрації. — «ВЗ»), тоді АП буде як адміністративний орган.