Україна — найкорумпованіша держава Європи!

Україну визнали найкорумпованішою державою Європи. У рейтингу міжнародної антикорупційної організації Transparency International Україна посіла 144 місце (зі 176 країн світу). Експерти називають це “вироком для країни”. Наша держава, у якій хабарі роздають направо і наліво, опинилася в одній компанії з Бангладеш, Камеруном, Центрально-Африканською Республікою, Конго та Сирією. А від таких відсталих країн світу, як Еритрея, Гвінея-Бісау, Папуа-Нова Гвінея, відділяє... один бал!

Для ПОРІВНЯННЯ, Польща у рейтингу — 41-а, Молдова — 94-а, Білорусія — 123-я, Росія — 133-я та Азербайджан — 139-й. Навіть у Монголії, Болівії, Нігерії та Гондурасі “на лапу” дають менше, ніж в Україні!

Україна набрала лише 26 балів зі 100 можливих. Будь-який результат, менший за 30 балів, аналітики Transparency International радять трактувати як «ганьбу для нації».

Минулорічний показник України — 27 балів. Тобто за рік “активної боротьби влади з корупцією” рівень корупції у державі не знизився, а, навпаки, зріс. “Національний антикорупційний комітет при президентові, що має найбільше повноважень у сфері координації дій із протидії корупції, вже більше року не проводить засідань, — йдеться у звіті організації Transparency International.

— Державна програма протидії корупції коштує не дорожче за папір, на якому вона надрукована. Заявлені кошти на реалізацію державної антикорупційної програми у 2011-2012 рр. так і не було виділено. Зміни у законодавстві про держзакупівлі вивели у тінь десятки мільярдів державних коштів. Громадян фактично позбавили права на інформацію про закупівлі, здійснені за народні гроші”.

“За рівнем корупції Україна входить у першу п’ятірку світу! За легкістю ведення бізнесу посідає 137-ме місце. Про які перспективи може йтися?! Україна вже навіть не сприймається як суб’єкт міжнародних відносин! — каже правозахисник, координатор громадського руху “Спільна справа” Олександр Данилюк. — 21 рік Україною керують великі олігархічні клани. Вони не зацікавлені у тому, щоб в Україні працювали справедливі суди, демократичний парламент і ефективний уряд. Справедливо кажуть: “Риба гниє з голови”. Те, що дрібний підприємець дав хабара податківцю чи водій відкупився від даішника 20-50 гривнями, — це не корупція. Людина сплачує данину, бо в тих ідіотських умовах, що склалися, у неї немає іншого виходу. Але влада не забуває нам нагадати, що кожен з нас є корупціонером. От тільки про осіб, що крадуть мільярди доларів щодня, — ні слова. Як можуть боротися з корупцією люди, які її очолюють? Корупція не є побічним продуктом їхньої діяльності. Корупція — це їхня основна мета. Усе, що можна вкрасти, — вони вкрадуть. Усе, що можна здати, — здадуть. Стратегічні державні підприємства дозволили приватизувати, мільярди гривень вивели з-під тендерних закупівель».

«Якщо у закинутому будинку хтось виб’є одне вікно, дуже скоро усі вікна будуть повибивані, а навколо будівлі “виростуть” гори сміття. Опинившись у чистому кварталі, людина з найбільшою вірогідністю викине сміття в урну. У брудному — кине його під ноги. З корупцією в Україні — схожа ситуація: “усі дають, і я даю”. Спрацьовує ланцюгова реакція, — пояснює політтехнолог Леонард Левицький. — Деякі питання без хабара узагалі неможливо вирішити. Є у нас така цікава інстанція — МНС. Щоб відкрити ресторан, необхідно отримати дозвіл цієї служби (перевірятиме заклад на предмет пожежної безпеки). Якщо у закладі спалахне пожежа, гасити її приїдуть “еменесники”. Вони ж будуть проводити розслідування причин пожежі та давати експертний висновок. Така кругова порука діє у всіх органах влади. Якби у нас приймалися такі закони, як у США, ніхто би хабара не давав. У людей би виникало логічне запитання: “Чому я повинен давати хабар лікарю чи вчителю, якщо зарплату їм платять з моїх податків?”. Але усі розуміють, що до них з цих податків доходить маленька крапля. Решта осідає на закордонних рахунках чиновників. Тому люди й ухиляються від сплати податків, і зарплату на підприємствах виплачують за тіньовою схемою. Маємо приклад Грузії. Найкорумпованіша держава колишнього Радянського Союзу викорінила корупцію за рік. Щоб провести такі реформи у нас, необхідна сильна політична воля того, хто перебуває при владі. Це мусить бути незаплямована політична фігура, сильна духовна особистість — таким як був, приміром, чеський президент Вацлав Гавел. Якщо таких людей не буде при владі, рівень корупції і надалі зростатиме. Українців закидатимуть інструкціями, вказівками, розширюватимуть штати контролюючих органів — щоб людині було простіше дати хабар, ніж довести, що вона не повинна платити штраф. Пов­чальною є історія давнього Карфагену. Ця держава була однією з найбільш корумпованих. Усі посади у ній продавалися, існувала негласна такса на начебто безкоштовні послуги — практично як у нас тепер. Карфаген врешті-решт упав. Його зруйнували не зовнішні вороги. Він сам себе знищив. Україна від такого фіналу також не застрахована».

«Чому президенти, пре­м’єри, міністри, депутати, губернатори, мери в Україні — бідні (згідно з деклараціями), а їхні діти — стрімко рухаються догори у рейтингах Forbes і за короткий термін із мільйонерів стають мультимільйонерами, а якщо глибше копнути, то й мільярдерами — і ніяке антикорупційне сито фактів порушення ними закону не фіксує? Та тому, що антикорупційний закон України не вимагає від батьків-посадовців декларувати доходи і витрати дорослих дітей. Чиновник звітує лише про дітей, які живуть разом з батьками, — каже народний депутат від ОО «Батьківщина» Анатолій Гриценко. — У червні 2009 року Верховна Рада прийняла справді антикорупційний Закон, який вимагав від чиновника декларувати доходи і витрати всіх членів родини. Закон той мав набути чинності з 2010 року. Не набув, бо виникли “форс-мажорні” обставини — президентом обрали Януковича. Він одразу ж розіграв триходову комбінацію. Закон від червня 2009 року відтермінували на три місяці, потім — повністю скасували.

Прийняли новий закон, з якого вилучили норми про декларування доходів і витрат усіх членів родини (обмежилися малими дітьми). А щоб ніхто більше не морочив голови зі своїми антикорупційними ініціативами, Конституційний Суд забив останнього цвяха: такої норми у законі не повинно бути у принципі ніколи. Бо це, мовляв, суперечить Конституції, обмежує права людини. Конституційний Суд у своєму вердикті попіклувався про непорушення прав не тих 46 мільйонів, кого корупціонери обкрадають, а подбав про права «діток» чиновників, які збагачуються за рахунок цих мільйонів. Хоча у демократичних країнах світу, де борються з корупцією, вимога до чиновника звітувати за всіх членів родини не вважається порушенням його конституційних прав».