Зірки запалюють у Львові

Талісманом ХVІ Міжнародного турніру зі стрибків у висоту “Меморіал Олексія Дем’янюка” була чотирирічна Влада. Поява у стрибковому секторі дівчинки у червоній спідничці й віночку жодного разу не залишилася непоміченою. Донька львівської атлетки Мар’яни Прунець, яка перед кожним новим рубежем повідомляла глядачам, на якій висоті змагатимуться стрибуни і діставала з барабана лотерейні квиточки з прізвищами переможців, стала того дня найяскравішою зіркою.

Диво з косичками

Ця істинно львівська атмосфера і притягує до нашого міста найкращих у країні стрибунів у висоту. “Цей турнір — суцільні емоції. Радість від самих змагань і від того, що довкола. Мені тут усе до вподоби!” — ледь тримаючись від втоми на ногах, зробила реверанс у бік організаторів турніру, клубу “Висота”, чемпіонка змагань Оксана Окунєва. Лідерка жіночої збірної уже з перших спроб показала, що цілком готова захистити свій минулорічний титул. Так і сталося. Коли судді відмірювали висоту 1,92 м, у секторі залишилася вона одна. Цей рубікон підопічна Анатолія Ільїна перейшла з другої спроби. І зовсім трішки миколаївській атлетці не вистачило, щоб повторити власний рекорд у приміщенні — 1,94 м.

Висота 1,75 м цього разу виявилася непідвладною херсонці Ірині Коваленко та киянці Ірині Геращенко. На 1,80 м. зійшла з дистанції відома бердичівська атлетка Наталія Гапчук. Боротьба за “срібло” розгорнулася на висоті 1,86 м: переможниця І Юнацьких Олімпійських ігор Юлія Левченко та гостя з Грузії Валентина Ляшенко, наче змовившись, взяли її з другої спроби. Та срібна нагорода дісталася Ляшенко, яка безпомилково відпрацювала свої спроби на попередніх висотах. 17-річній киянці дісталася “бронза”. “Це вже другі мої змагання у сезоні, перший турнір я стрибала у Києві, — розповіла одна з найперспективніших “висотниць” світу Юлія Левченко. — Але київський сектор — мій рідний, і домашній результат є не таким показовим. А ось тепер у гостях можна судити, як добре я підготувалася до зимового сезону. І хоча ніякого результату я не планувала, мені сподобалося, як відпрацювала. До того ж мені приємно змагатися з дорослими, тягнутися за ними, стрибати ще вище. Тим паче у Львові, де стрибати направду круто”.

Про свою олімпійську перемогу у Нанкіні Юлія говорить як про диво. “До Китаю я їхала з неофіційним особистим рекордом 1,85 м: з таким результатом я перемогла на якомусь незначному старті, і, звісно, цей рекорд не зарахували. Ось я і хотіла на Юнацькій Олімпіаді уже офіційно повторити цей показник. Але у секторі упіймала кураж і на емоціях зробила те, чого сама від себе не чекала. На початку навіть не зрозуміла, що сталося, що я утнула”.

“Юля — дівчина з характером, — запевняє старший тренер збірної України зі стрибків В’ячеслав Тиртишник. — У Нанкіні вона двічі обновила персональний рекорд і в чудовому стилі виграла юнацьку Олімпіаду (1,89 м), викликавши у глядачів бурхливі емоції. Та що там! Вона стала “картинкою” тих Ігор. Постери і плакати з її фото були повсюди, а її перемогу визнали однією з найяскравіших. Та на цьому киянка не зупинилася, вона фанатично працює під керівництвом обдарованого тренера — Ірини Пустовойт. У цієї наставниці в групі тренується наше світле майбутнє, тил і найближчий резерв — Юля Левченко, Іра Геращенко, Лєра Костюк. Вони вже відомі у легкоатлетичному світі. А якщо не опускатимуть рук, з часом матимуть усі підстави стати примами і в дорослих стрибках”.

Суперники — у телевізорі

Титул переможця чоловічого Гран-прі повернув собі організатор турніру пам’яті батька Дмитро Дем’янюк. З першої спроби взявши 2,20 м, підопічний Валерія Лебедюка обійшов візаві з Херсонщини Віталія Самойленка та Андрія Ковальова, які витратили на цій висоті на одну спробу більше.

Херсонські стрибуни цього року приїхали до Львова без свого титулованого товариша по команді — бронзового призера чемпіонату світу Андрія Проценка, який за індивідуальним графіком готується до чемпіонату Європи у приміщенні. Та навіть без свого лідера вихованці Геннадія Зуєва склали львів’янам пристойну конкуренцію. “Кваліфікаційний норматив на чемпіонат Європи цього року не надто високий — 2,26 м. Тобто у цих хлопців є всі шанси потрапити на континентальну першість до Праги і скласти там конкуренцію європейським лідерам, — веде далі В’ячеслав Тиртишник.

— З нетерпінням чекаємо ми і на повернення до високих результатів Дмитра Дем’янюка. Коли тобі уже за 30, після річної перерви повернутися до стрибків на рівні 2,30 м не так уже й просто. Та вірю, що вже у цьому сезоні він не лише увійде до складу збірної, а й побореться за високі місця на єврофорумі”.

“Складно одночасно змагатися та організовувати турнір. Останні три тижні у мене не було ані хвилинки вільного часу, — зізнався Дмитро Дем’янюк.

— Ось якраз цієї свіжості мені і забракло. Цілий рік я не виходив у сектор — відновлювався після травми. Тепер ось потрібно більше часу, щоб розстрибатися. Та головне, що ноги тримають. На цих змаганнях я пропускав висоти, намагався сильно не навантажувати ступню. Своїм результатом я не задоволений: фізичні кондиції дозволяли мені стрибати куди вище. Підтримка глядачів, з одного боку, мобілізує і стимулює. Але одночасно і тисне: люди чекають від мене чогось феєричного. А зі старту вище голови не стрибнеш. Та радий, що вже повернувся до тренувань. Найгірше — лікуватися, відновлюватися і вдома по телевізору дивитися, як твої друзі виступають на чемпіонатах Європи та світу. Мої фізичні кондиції нічим не гірші, а може, навіть і кращі, ніж у наших хлопців — Бондаренка і Проценка. Проблема у техніці і травмованих зв’язках. Та в цьому моя вина. Мені потрібно було зупинитися, добряче відновитися після Олімпійських ігор у Лондоні, як це роблять мої колеги у всьому світі. Але ж я стрибками заробляю на життя. Ось і захотілося якомога швидше повернутися у сектор. А організм не обдуриш. Коли мене почала турбувати стопа, я зрозумів, що все одно доведеться брати паузу”.

“Хоча стрибок Дем’янюка ще далекий від ідеалу, після річної перерви 2,20 м — цілком пристойний результат, — прокоментував роботу свого підопічного у секторі Валерій Лебедюк. — Щоб стрибати вище, необхідно віднайти гармонію — швидкості, сили, темпу, ритму. Над цим ми і працюватимемо. Мені особливо приємно, що навіть у такий непростий час традиції не перериваються і нам вдалося організувати цей турнір. Меморіал Олексія Дем’янюка — це хороша школа для молодого покоління. Талановиті діти можуть наживо спостерігати, як готуються і налаштовуються імениті спортсмени, як вони стрибають. На нашому турнірі народжуються нові зірки світового рівня”.