«Белькевич був мозком і серцем команди Лобановського…»

Учора футбольна Україна попрощалася з одним із найбільших своїх улюбленців — колишнім півзахисником київського «Динамо» Валентином Белькевичем. Він раптово помер у ніч на п’ятницю через розрив тромбу. Белькевичу було лише 41. Не виключено, що дали себе знати великі перевантаження і часті травми, яких цей плеймейкер зазнав під час своєї яскравої спортивної кар’єри. Прощалися з Белькевичем, як і колись з великим Лобановським, на стадіоні “Динамо”. Поховали знаменитого гравця на Байковому кладовищі у Києві, де покояться найбільш заслужені люди нашої країни. Свою суботню перемогу над “Металістом” гравці нинішнього “Динамо” присвятили цьому великому майстру...

З відходом Белькевича ми втратили чи не найкращого «розпасовщика» за всю історію національних чемпіонатів, який своєю ювелірною роботою у центрі поля, «постачанням снарядів на передову» допоміг засвітитися іншим зіркам — форвардам Шевченку і Реброву. Це був мозок динамівської команди, її диригент, який так вишукано управляв «оркестром» на полі, що на стадіонах трибуни шаленіли від його гри.

Син білоруського народу, він зіграв за мінське «Динамо» 202 матчі, в яких 43 рази вражав ворота суперників. Ще 10 влучних ударів завдав у майці своєї націо­нальної збірної, за яку провів 56 зустрічей. Але по-справжньому футбольний геній Белькевича розкрився у «Динамо» київському, куди його у 1996 році разом із ще одним «сябром», Олександром Хацкевичем, покликав легендарний Валерій Лобановський. За 11 сезонів, проведених в Україні, він 317 разів виходив на футбольне поле і 70 разів засмучував голкіперів, зокрема 12 голів забив у європейських кубках. У колекції Белькевича сім золотих медалей чемпіона України, чотири рази він тримав у руках кубок країни. З київським «Динамо» у 1999-му дійшов до півфіналу Ліги чемпіонів УЄФА. Після прощання з великим футболом великий майстер присвятив себе праці з динамівською зміною, виховав не одного таланта...

Скромний, небалакучий, Белькевич «розговорювався» зі стартовим свистком арбітра. «В’язав» гру, у своїх руках тримав її важелі. Плів мереживо власних атак, зривав чужі контрвипади. Його філігранні передачі, фантастичний дриблінг доводили до інфаркту захисників суперника. Не цурався чорнової роботи, сміливо йшов у боротьбу. При цьому завжди залишався джентльменом — не «рубав» по ногах, не симулював порушення правил, не клянчив пенальті. А як майстерно обвідними ударами виконував «стандарти»! «Світла голова!» — казали про цього «хава» футбольні фахівці. Неспроста спортивна громадськість чотири рази називала білоруса Белькевича найкращим футболістом України.

Пестунчик спортивної долі, він не був щасливим в особистому житті. Шлюб футбольного маестро із екс-солісткою гурту «Віа Гра» Анною Седоковою тривав неповні два роки. Друзі Валентина кажуть, понад усе він любив доньку Аліну, якій у січні виповнилося 10 років. Колишні дружина (після розлучення і друге її заміжжя було невдалим) так відреагувала на смерть колишнього чоловіка: «Це якийсь жах! Я не вірю… Він був геніальним спортсменом, стратегом і хорошою людиною. Його любили і поважали мільйони. І особливо одна маленька дівчинка…».

А володар “Золотого м’яча” Андрій Шевченко, якого приголомшила трагічна звістка з Києва, сказав, що в особі Валентина Белькевича він втратив великого друга...

Юрій САЙ, футбольний оглядач

Уперше я побачив Валентина Белькевича разом із Олександром Хацкевичем на Кубку Співдружності у Москві. Коли були вихідні, Валік разом з Анд­рієм Шевченком приходили до мене у готельний номер і спілкувалися про футбол. В основному говорив Андрій, а Валентин більше слухав. Усього себе він показував на футбольному полі. Белькевич був серцем команди Лобановського. Умів мислити на полі і виконати задумане. Його смерть — величезна втрата для українського футболу…