Богдан БОНДАРЕНКО: «Танцюватиму у секторі лише тоді, коли поб’ю світовий рекорд»

У Нью-Йорку на шостому етапі “Діамантової Ліги” у секторі для стрибків у висоту Богдан Бондаренко (на фото) на один сантиметр підняв планку особистого рекорду — 2,42 м! З 1987 року, коли швед Патрік Шьоберг першим взяв цю висоту і записав на своє ім’я рекорд Європи, у Старому Світі так високо не стрибав ще ніхто. З такими темпами, які нав’язують один одному Бондаренко і його найзапекліший суперник — Мутаз Есса Баршим (на цьому турнірі катарець з таким же результатом став другим), світовий рекорд Хав’єра Сотомайора (2,45 м) ризикує не встояти до кінця сезону. Про те, з чим можна порівняти політ на рекордну висоту, що харків’янин вважає найбільшим подарунком долі, і коли глядачі зможуть побачити українські танці у стрибковому секторі, Богдан Бондаренко розповів читачам “ВЗ”.

— Богдане, які були відчуття на висоті рекорду Європи?

— Приємно встановити особистий рекорд, адже це найкраще свідчення того, що ми рухає­мося у правильному напрямі. Коли на одних змаганнях береш 2,40 м, а на інших піднімаєш планку на 2 см — це натхнення. Хочеться вірити, що для мене це не межа.

Насолоджуватися польотом у момент переходу через планку не вдається. Весь час думаєш: “Тільки б не зачепити! У цей момент час розтягується до безкінечності: розбіг, поштовх, переліт, приземлення... Можливо, такий адреналін вибухнув би, якщо б виграв велику суму у лотерею чи відкрив би у собі надзвичайні здібності.

— У минулому сезоні менше ніж за рік ви підняли планку власних досягнень на 10 см. У чому секрет такого успіху?

— Чомусь усі акцентують увагу лише на минулому сезоні. Статистика свідчить про те, що за сім років я покращив свій результат на 14 см. Не переконливо? В попередніх сезонах не реа­лізувався, а ось минулого року вибухнув.

— З вашим найбільш принциповим суперником Баршимом спілкуєтеся поза сектором?

— Так. На прес-конференції, коли я не міг підібрати потрібного слова англійською, він мені підказував. Коли перетинаємося за межами стадіону, зупинимося, щоб перекинутися кількома словами.

— Після минулого чемпіонату світу, шукаючи можливостей усамітнитися для нових звершень, ви були нечастим гостем в Україні...

— І це дало результат. Тренування в Африці та деяких європейських країнах допомогло набрати хорошої фізичної форми. Працював над силою та швидкісними якостями, намагався залатати огріхи в техніці. До того виконувати необхідну технічну роботу заважали травми. Самого плану підготовки ми не змінювали. А навіщо? Якщо попередні тренування дали результат, то не потрібно вигадувати нічого нового. Йшли протоптаною стежкою. На жаль, усі травми так і не вдалося залікувати. Десь щось “вилізає”. Тренуватися на повну силу і надалі важко, доводиться підлаш­товуватися під примхи організму.

У цей період своєрідного усамітнення я усвідомив, що стрибати 2,40 м — не так вже й складно. Мій мозок навчився сприймати цю висоту як щось повсякденне. Коли бачу ці магічні цифри у секторі, стрибати психологічно легше. А рік тому для мене це було щось надзвичайне.

— Під час тривалих зборів в Африці однією з найбільших ваших розваг був зоопарк. Яку з тварин відчуваєте близькою по духу?

— Поруч з крокодилом точно не відчуваю душевної рівноваги (сміється).

— Ім’я Богдан розшиф­ровує­ться як Богом даний — такий ось подарунок батькам. А що ви вважаєте своїм найбільшим подарунком долі?

— Це батьки, які дали правильний орієнтир у житті. Чи легко тренуватися у батька? У нас з татом однакові погляди на тренувальний процес. Буває, дещо по-різному дивимося на життя, але все частіше я прислухаюся до тата і нерідко змінюю свою думку.

— Чи є у вас власний ритуал, який допомагає налаштуватися на старт?

— Дотримуватися здорового способу життя. Мені не потрібно замотуватися в рушник, медитувати чи молитися. Лишень за день перед стартом обходити стороною всі дискотеки — і все буде добре. Післястартове напруження найкраще знімати в компанії друзів. Виїзди на природу, більярд чи цікаві фільми долають будь-який стрес. Ще цікавіший варіант — рибалка (мій “трофей” — короп вагою 5,5 кг). Однак не часто можу собі це дозволити, є ризик застудитися. Після найбільш емоційних змагань хочеться лежати і дивитися в стіну. Сил не вистачає навіть на друзів.

— Ви три роки займалися народними танцями. Що повинно статися, щоб ви затанцювали у секторі, як ваша колега по стрибковому сектору Бланка Власіч?

— Не танцюю я тому, що надто сором’язливий. У компанії близьких друзів у пориві радості можу завестися з півоберта. А ось на стадіоні... Гадаю, приводом для танців у секторі може бути світовий рекорд.

— Ваша мама працює в аптеці. Її знання допомагають вам у доборі фармакології?

— Мама не володіє глибокими знаннями зі спортивної фармакології. Може допомогти у лікуванні застуди чи грипу. Нам же у збірній конче потрібні фахівці зі спортивної медицини. Спеціаліст, який працює з нами у збірній, не надто високої кваліфікації — “законсервований” у минулому, без найменших уявлень про нові віяння. Доводиться покладатися на себе, а також на здорове харчування. Медичні препарати використовуємо лише у випадку травм, для усунення запалення.

— Як знаходять компроміс необхідність дотримуватися дієти і любов до солодкого?

— У дитинстві не було необхідності в дієті. Тепер за кілька днів до змагань трішки обмежую­ себе в солодкому, менше вечеряю. Але якщо чогось дуже хочеться, не відмовляю собі. В Африці найбільше смакували смажені реберця. Та все ж найулюбленіші ласощі — це солодке. Зі США привіз три великі пачки M&M’s — у нас таких не продають. Можу ласувати ними в необмежених кількостях.