Олена ВОРОНІНА: «Коли фехтуємо з росіянками, емоції на доріжці просто неймовірні»

7 червня у французькому Страсбургу стартує першість Європи з фехтування. “Родзинкою” цього чемпіонату обіцяють бути командні змагання шаблісток, де, ймовірно, за головний приз боротимуться давні знайомі — збірні України та Росії. Минулого року на єврофорумі у Загребі українки стали другими, відпустивши російських візаві на відстань одного удару. Щоправда, вже у серпні на фехтувальному Мундіалі Ольга Харлан, Галина Пундик, Аліна Комащук та Олена Вороніна взяли фантастичний реванш: поступаючись з величезним відривом, наші дівчата наздогнали суперниць та вирвали омріяну перемогу. Про секрети українських перемог, про те, навіщо фехтувальниці вчитися бути “злючкою”, а також те, чим фехтування відрізняється від хімії, читачам “ВЗ” розповіла Олена Вороніна.

—Мені знадобилося чимало часу, щоб повірити у нашу командну перемогу на торішньому чемпіонаті світу, — розпочала інтерв’ю Олена Вороніна. — Наш вид спорту такий непередбачуваний, що неможливо нічого спрогнозувати. Так приємно усвідомлювати себе чемпіонкою! Хоча у житті не сталося жодних змін. Лише у колекції нагород з’явилися дві красиві медальки: одна за перемогу, друга — ювілейна, присвячена століттю міжнародної федерації. На вулиці, на щастя, мене не впізнають. А в рідному Харківському політехнічному університеті, де я продовжую навчання в аспірантурі, раділи за мене і вітали.

— Коли у лідера збірної Олі Харлан не пішло фехтування, ви з іншою дебютанткою чемпіонату світу, Аліною Комащук, незважаючи на критичний рахунок, відчайдушно боролися за кожен удар. Вірили, що зможете переламати хід поєдинку чи боролися за інерцією?

— Коли занурюєшся у такий потік пристрастей, не завжди усвідомлюєш цю різницю в рахунку. У голові дзвенить лише одна нав’язлива думка: “Конче потрібен один удар!” Не встигне суддя змінити на табло рахунок, а фехтувальниці відійти за лінію початку, як мозок знову наказує: “Тепер ще один!” Тож для жодних тактик та стратегій місця в голові не залишається. Я старалася витиснути з себе все до краплинки. Що б я змінила у тій зустрічі, якщо б це було можливо? У двобої з Катериною Дяченко завдала багато ударів на контратаках. Але в кінці перемудрила: вирішила переключитися на захист — і програла необхідний удар. Мораль тут така: коли тобі щось вдається, треба чіплятися за ту стеблинку до останнього. Був певний брак і в поєдинку з Яною Грегорян. Тобто та фінальна зустріч з росіянками — корисний привід для роздумів. Адже ці дівчата — наші головні суперниці вже не один рік. За доріжкою у нас немає неприязні чи ворожнечі. Зустрівшись, завжди привітаємося. Але на доріжці емоції киплять просто неймовірні!

— Торік на чемпіонаті світу ви вперше зустрілися з багатьма титулованими суперницями. Чий стиль фехтування сподобався найбільше?

— Ідеальна фехтувальниця ще не народилася. Проте у кожної суперниці є свої “родзинки”, які хотілося б запозичити. Ось у кореянки Кім Чжи Йон я би взяла пересування — технічне і швидкісне. В Олі Харлан попросила би її коронний четвертий захист: це найпростіше, що є у фехтуванні, з цього починають навчати дітей. Але уже кожна суперниця знає: якщо потрапиш до Харлан у четвертий захист, тебе від удару вже ніщо не врятує. Це направду дивовижно, коли за рахунку 44:44 усі знають, що Ольга робитиме, провокують її на цю дію з метою “обдурити”, але все одно потрапляють у пастку. А ось Меріел Загуніс подобається своєю філігранністю у роботі шаблею. А ще вона вміє бути зовсім різною і швидко перелаштовуватися з однієї тактики на іншу.

— Ваші подруги по команді і досі дивуються: як така скромна і спокійна дівчина за лічені секунди на доріжці може перетворитися на тигрицю, яка зносить усе на своєму шляху. Як ви налаштовуєтеся на фехтувальну бійку?

— Доводиться переступати через себе. Тренер Валерій Штурбабін мені постійно дорікає: “Ну не можна бути такою доброю на доріжці! Навчися вже бути злюкою”. Та цю науку я до кінця так і не засвоїла. Бути агресивною вдається лише в екстремальних ситуаціях, як-от на тому чемпіонаті світу. Коли суперниця вища за класом чи перебуває в кращих фізичних кондиціях, є два варіанти розвитку подій: або ти віддаєш їй заслужену перемогу, або чіпляєшся зубами за кожен удар, начхавши на всі її титули. У другому випадку у тебе завжди є шанс. Хоча мені більше подобається фехтувати головою. Ми завжди знаємо, з ким фехтуватимемо перший поєдинок плей-оф. Мені вже зі старту доводиться змагатися з сильними. Тому я накидаю собі план дій: які прийоми, найімовірніше, використовуватиме моя опонентка, і як протистояти їй. Мені комфортно змагатися за таких обставин. Але коли це фінал командного турніру, у капітана з рук валиться шабля, а рахунок з кожною секундою змінюється не на нашу користь, розум затьмарюється, і на допомогу приходять інстинкти. Ось ці інстинкти і привели нас на вершину світового п’єдесталу.

— Як з таким характером ви потрапили у фехтування?

— Банально — на тренування мене привів тато. Я хотіла займатися спортивною гімнастикою. Та на той час мені вже було десять — надто пізно. Тож мені запропонували походити в оздоровчу групу. Якраз у той час набирали дітей мого віку у секцію фехтування. Тато відразу загорівся цією ідеєю, а щоб я не пручалася, запропонував відвідувати дві секції одночасно. Згодом я сама вирішила зупинитися на фехтуванні. Так само майже випадково я обрала для навчання в університеті хімічний факультет. У школі мені подобалися точні науки, і я хотіла вступити до Політеху: там вже навчався мій брат, і мені подобалося, як у цьому демократичному виші ставляться до студентів. Та коли потрібно було подавати документи, я з головою занурилася у фехтування і якось до кінця не усвідомила, що вчитимуся на хіміка. Та в процесі навчання хімія по-справжньому захопила мене. Ось тепер серйозно займаюся наукою.

— Менделєєву наснилася його періодична таблиця елементів. А ви уві сні можете побачити результат майбутніх змагань?

— Ні, спорт більш непередбачуваний, ніж хімія (сміється). Буває, ти у чудовій формі, і все начебто добре, а результат такий, що плакати хочеться. А трапляється, що все болить і вночі не спала. І нерви ні до чого, а на доріжці рвеш всіх на дрібні шматки.