Юлія ТКАЧ-ОСТАПЧУК: «У нашого тренера в групі — три молоді мамочки»

А також Юлія Ткач-Остапчук (до 63 кг), яка після майже річної перерви, пов’язаної з народженням сина, європейською “бронзою” розпочала новий виток своєї кар’єри.

— Моє повернення відбулося у фінському Вантаа — у камерному залі з домашньою атмосферою, де трибуни тепло підтримують усіх учасників, — поділилася враженнями Юлія Ткач-Остапчук. — Тож боротися було комфортно. Та якби виграла “золото”, цей нетиповий для борцівських чемпіонатів зал полюбила би ще більше (сміється).

— Юлю, “бронзу” чемпіонату Європи розцінюєте як новий успіх чи, радше, як невдачу — особливо у порівнянні з двома золотими нагородами твоїх попередніх першостей континенту?

— Я зуміла повернутися у спорт і навіть здобути медаль чемпіонату Європи. Це, безумовно, успіх. Звичайно, хочеться перемагати. Та час для цього, вочевидь, ще не настав.

Сутичка з іспанкою Авророю Фахадо Прієто була “прохідною” — вона не надто сильна суперниця. А ось далі довелося добре попрацювати: росіянка Інна Тражукова, в якої уже є нагороди чемпіонатів Європи, з перших секунд сутички продемонструвала, що перемогу за “дякую” не подарує. Та я грамотно підійшла до цього протистояння, навіть самій сподобалося, як відпрацювала. Результат був відповідний — 8:0. А далі була поразка Анастасії Григор’євій. Чого мені забракло для перемоги над латвійською борчинею? Передусім, функціональної готовності. Це була моя третя сутичка на цьому чемпіонаті, і я почувалася втомленою. Настя висока, з довгими кінцівками, тому дуже незручна для мене. При цьому темпова, постійно пересувається килимом, ганяє суперниць, нав’язуючи свою боротьбу. Перемога на фінському чемпіонаті Європи стала для неї третьою. А “бронзу” я здобула у сутичці з чешкою Аделою Ганзліковою. Уже на початку поєдинку я зробила “млин”, але довго не могла зафіксувати туше — суддя ніяк не піднімав руку. Та все ж мої зусилля отримали винагороду.

— У боротьбу після народження сина ви повернулися півроку тому...

— Так, коли Ярославу виповнився місяць: спочатку потихеньку бігала, виконувала мінімальні навантаження. Втягуватися у роботу після народження дитини важко. Щоб набрати форму перед чемпіонатом Європи, доводилося працювати у кілька разів більше, ніж раніше. Та найважче, коли дитина вночі не спить... Найбільшим моїм помічником є чоловік. Коли я тренуюся, він займається дитиною.

— Чи змінилося щось у вашому ставленні до тренувань після народження сина?

— Графік тренувань не змінився — тренуюся, як і всі інші дівчата, двічі на день. Єдине, поки що неділя залишається моїм вільним днем, коли можу погуляти з дитиною і більше часу присвятити їй. А ось життєві пріоритети стали іншими. Часто ловлю себе на думці: найголовніше — це здоров’я мого сина. За спортивні перемоги також варто боротися, але щастя дитини, її успіх і добробут у подальшому житті — це найбільш сердечні мрії кожної мами.

— А як тренер ставиться до того, що боротьба у вас уже не на першому місці?

— Тепер у групі Андрія Пістуна три молоді мамочки: я, Люда Балушка та Аля Черкасова. Тренер також змінився разом з нами. Принаймні з повним розумінням ставиться до того, що ми хвилюємося за своїх діточок, поспішаємо додому і деколи навіть відпрошуємося з тренування.