Ганна МЕЛЬНИЧЕНКО: «Медаль передбачила мені мама»

“Людиною року-2013” у номінації “Спортсмен року” стала чемпіонка світу з легкоатлетичного багатоборства, найкраща багатоборка світу за підсумками минулого сезону Ганна Мельниченко (на фото). Конкурентами Ані були найяскравіші зірки сучасного українського спорту. Чого вартий лишень стрибун у висоту Богдан Бондаренко, який у минулому сезоні виграв практично всі старти і неодноразово націлювався на світовий рекорд Хав’єра Сотомайора! Чи фехтувальниця-мультимедалістка Ольга Харлан, яка на чемпіонаті світу-2013 уперше приміряла “золото” індивідуального турніру, а також привела свою команду на вершину подіуму після трирічної серії поразок. Мабуть, маститих поціновувачів спорту у складі журі вразила тендітна і сором’язлива дівчина, яка вміє і бар’єри долати, і спис метати, і світ за очі стрибати. А також неймовірна історія її успіху, коли травмована і розчарована Аня планувала завершити кар’єру і майже випадково опинилася у групі літнього наставника Дмитра Льопи. А за два сезони 30-річна атлетка зійшла на самісіньку вершину планетарного чемпіонату.

— Чи часто перевіряла — лежить медаль на місці чи це все мені наснилося? — сміється Ганна Мельниченко. — У перші дні була ейфорія, а також упевненість у тому, що та медаль — моя, і нікуди від мене вже не подінеться. Мене і тепер продовжують вітати — ті знайомі, які ще не встигли сказати усіх теплих слів. І тим нагадують про те, що все трапилося саме зі мною. Та навіть коли усі забудуть про мою перемогу, в моїй душі залишаться ті незабутні враження.

— Після того як британка Джесіка Енніс взяла тайм-аут, на чемпіонський титул претендувало чимало ваших суперниць...

— Так, одноосібного лідера у нас не було, тому не одна я сподівалася привезти з Москви нагороду. Ми з усіх сил намагалися обійти одна одну. Бріан Тейсен-Ітон боролася до останнього виду, голландка Дафна Шипперс взагалі завершила змагання з особистим рекордом. Та усі ми змагалися чесно. У багатоборстві — це основне правило. Ми вболіваємо одна за одну, оскільки добре розуміємо, як це важко — за два дні пройти сім видів. До нас з Олексієм (десятиборець Олексій Касьянов — чоловік Ганни. — О. С.) Бріан ставиться дуже приязно. Одного разу навіть дізналася, що у неї є родичі з України.

— Щоб встигнути відпрацювати усі види, вам потрібно тренуватися з ранку до вечора?

— Тепер уже ні. Я щаслива, що мене у свою групу взяв Дмитро Льопа. Його методика якнайкраще мені пасує. Ми тренуємося недовго, але з високою інтенсивністю. Можливо, такі тренування теоретично частіше призводять до травм, але саме вони стали причиною мого прориву. Три години тренувань на день — це мій максимум. Більше з високою інтенсивністю тренуватися просто неможливо. Кілька годин після тренувань обов’язково потрібно відновитися і відпочити. Тож у нас ще залишається час для спілкування з друзями і власного розвитку. Ми з Олексієм “підсіли” на серіал про політику. Чи хотіла б я у майбутньому працювати на цій ниві? Не хочу зарікатися, але я ну зовсім не розбираюся у політиці.

— В одному інтерв’ю Олексій Касьянов розповів, що хотів би стати політиком. Як ви ставитеся до такої заяви свого чоловіка?

— Я б хотіла, щоб Олексій займався тією справою, яка приносить йому найбільше задоволення. Гадаю, він міг би стати найкращим тренером, так тонко Льоша знається на методиці тренувань. Навіть Дмитру Івановичу допомагає, підказує. Єдине, в нашій країні щоб утримувати сім’ю, тренерської зарплати не вистачить. Якщо Олексію вдасться започаткувати бізнес, що приносив би йому необхідні для нормального життя прибутки, він обов’язково візьметься когось тренувати. Та якщо він захоче піти у політику... що ж — я його підтримаю.

— Розкажіть, будь ласка, історію, як дівчинка з Тбілісі потрапила до України?

— Моя мама — з Кременчука Полтавської області, а тато — родом з Тбілісі. Хоча прізвище у нього українське, він народився у Тбілісі і прожив там все життя. Якось він приїхав зі своїм другом до Полтави і зустрів там мою маму. Знайомство швидко переросло у кохання, батьки одружилися і переїхали у Тбілісі, де народилася спочатку моя сестра, а через п’ять років і я. Сестричка моя — розумничка, вона дуже добре вчилася в школі, а в подальшому закінчила факультет міжнародної економіки Дніпропетровського університету. А я стала спортсменкою. Сестра і мама — мої найбільші уболівальниці. Коли я пакувала валізу у Москву, мама в одній розмові обмовилася: “Давай, ти їдеш по медаль”. Я гнала подібні думки. А мама ось, виходить, не боялася мріяти. Уявляю, як вона хвилювалася, спостерігаючи за мною по телевізору. Палко вболівали і грузинські родичі.

Мене підтримувала вся родина, хоча востаннє я була в Тбілісі 14 років тому. Все ніяк не вдається відвідати рідних. За цей час я встигла забути грузинську мову, хоча у дитячому садочку навчалася грузинською, могла вільно спілкуватися. До вподоби мені і грузинська кухня. Сама я не готую, а ось мама і досі віддає перевагу грузинським стравам. На новорічному столі у нас було сациві — смачнюща курка з горіхами, а також лобіо з усіма необхідними спеціями.

— У вашій сім’ї куховарить Олексій. Що найкраще йому вдається?

— Грузинська кухня — важка для травлення, тому ці страви дозволяю собі не так вже й часто, на свята. А з Олексієм ми домовилися: поки займаємося спортом, будемо харчуватися правильно. Я раніше навіть уявити не могла, як можна взагалі не їсти смаженого. Тепер же це стало звичкою. І почуваюся я значно краще. Олексій чудово запікає м’ясо та рибу, йому вдаються усі супи, особливо борщ. Усе, за що він тільки береться, виходить якнайкраще. Мій коханий — у всьому талановита людина. Любить музику, і навіть грає для мене на гітарі. У нього величезна колекція вінілових платівок. Усі, хто його знає, підтвердять: він освічена і високоморальна людина. До знайомства з ним “мораль” була для мене лише гарним словом. Тепер усвідомила, як це бути моральною людиною і для чого дотримуватися принципів.

Три роки ми були просто хорошими знайомими, спілкувалися на зборах та змаганнях, розмовляли про спільну справу — легкоатлетичне багатоборство. На турнірах за кордоном ми завжди проводили дозвілля в одній компанії. Але спілкуватися наодинці якось не доводилося, поки ми не провели цілий місяць на спільному зборі: Льоша зі своїм тренером, я — зі своїм. Цього часу виявилося достатньо, щоб краще дізнатися одне про одного. А повернувшись в Україну, відчула, що мені не вистачає його щоденної присутності поряд. Олексій також хотів якомога частіше спілкуватися зі мною.

Я чекала, що він освідчиться в коханні. Але на цей крок йому знадобилося немало часу. Він напрочуд відповідальний, слова на вітер не кидає. Льоша не робив жодних натяків, поки остаточно не переконався: я — його людина. А потім одного дня таки освідчився ненароком (сміється). Нічого особливого тоді насправді не відбулося. У мене кожен день поряд з ним — особливий. Він зізнався, що вже давно хотів сказати прості слова “я тебе кохаю”, і ось тепер наважився. А в тому, що нашу сім’ю ми скоро зареєструємо офіційно, сумніву немає. Потрібно тільки владнати деякі справи.

— В Ані я люблю усе, — зізнався Олексій Касьянов. — Не лише вихованість й інтелігентність. Така дівчина може бути мрією будь-якого чоловіка. Чому ж я так довго не міг освідчитися їй в коханні? Тому що я ніколи й нікому до того часу не освідчувався. Вона стала першою дівчиною, якій я зізнався в своїх почуттях.

— Аню, у вас також є приховані таланти: якийсь час ви були цирковою артисткою...

— Не знаю, чого більше дала мені циркова студія — позитивних емоцій чи негативних наслідків (сміється). Мене досі спина турбує. Я гнучка від природи, тому у студії дуже швидко засвоїла ті трюки, якими дивують “люди без кісток”. Протягом двох років я брала участь у циркових виступах і усіляких конкурсах. На цьому моя циркова кар’єра завершилася. З того часу жодного разу у цирку не була, навіть на глядацьких трибунах. Після студії ще кілька років займалася бальними танцями. Хоча сьогодні на людях не наважилася б танцювати. Я прихильник того, що людина повинна виконувати свою роботу якомога краще і не лізти у матерії, в яких не розбирається. Хоча танцювати я люблю. А ще мені подобається в’язати. Раніше, коли було більше вільного часу, робила непогані речі. Коли бачу светр, який досі носить сестра, чи дістаю із шафи свої старі речі, навіть дивуюся, що усе це зробила сама. Тепер же можу зрідка зробити якийсь предмет інтер’єру.