Андрій КІСЬ: «Свої сани майструю самотужки — у гаражі»

— Тривалий час ви змагалися у санях-двійці. У Сочі ж вийшли на старт в одномісних санях. Чому?

— Мій друг і бойовий партнер Юрій Гайдук вирішив завершити спортивну кар’єру. Я ж іще хотів позмагатися. А шукати заміну такому досвідченому партнеру — це заздалегідь безнадійна справа. Тож єдиний вихід у такій ситуації — пересісти в одномісні сани.

Розглядав також різні варіанти свого подальшого життя — у спорті і без спорту. У підсумку прийняв рішення: експериментувати з саньми протягом року. Сани збирав собі сам, виготовляючи певні деталі самотужки. Те, що зробив собі до Олімпіади, — це найкращий варіант серед того, що у мене було. Після Ігор у Турині мої сани перейшли “у спадок” Антону Дукачу, який на юнацьких Олімпійських іграх посів четверте місце. Йому мої старі сани підійшли за всіма параметрами. А я пішов у гараж робити собі інші. Сани складаються з кронштейнів, дерев’яної основи і металевих полозів, які замовляємо в австрійської фірми Gasser, а також обтікача, який я проектував і виготовляв сам.

— Фірми-виробники саней змагаються між собою за найменші технологічні новинки, які дозволили би “скинути” на трасі бодай тисячну долю секунди. Ви, мабуть, єдиний у світі, хто техніку збирає у домашньому гаражі.

— Спочатку опрацював всю доступну інформацію в Інтернеті, тоді взявся до роботи. Звичайно, я не можу на рівні конкурувати з німцями чи росіянами. Останнім обтікачі зробила фірма, яка обслуговує “Формулу-1” — з найдорожчих композитних матеріалів, використовуючи найкращі смоли тощо. Я спостерігаю за технікою суперників, намагаюся скопіювати найкраще, додаючи від себе те, що могло би зробити мої сани ще швидшими і надійнішими. Тут у пригоді мені стала моя перша освіта — технічна, я закінчив Львівську політехніку за спеціальністю “метрологія, стандартизація і сертифікація”. Чи санкарі “завалюють” мене замовленнями? Ні. Хіба наші українські спортсмени можуть попросити про допомогу. Так, Андрій Мандзій у Сочі змагався у санях з моїм обтікачем, Антон Дукач також продовжує використовувати мою техніку. У мене можуть бути одиничні замовлення. Бізнесу ж на санях не зробиш, адже ринок у нашому виді спорту невеличкий. Тим паче, що після Олімпіади саней у суперників у достатку. А ось через два-три роки почнеться новий бум — новітні розробки, технічні новинки.

— Під час Ігор у Сочі чимало санкарів підписалися під спільною заявою з вимогою впровадити єдиний стандарт полозів — аби зрівняти шанси спортсменів і водночас позбавити збірну Німеччини абсолютної переваги...

— Навряд чи цей крок позбавить німців переваги. Німецькі санкарі не порушують правил. Навпаки, у них усе зроблено настільки досконало, що складно уявити — як можна поліпшити ще. В Німеччині є чотири штучні траси. Однак усі їхні чемпіони облюбували собі одну — в Кьонігзеє. Георг Хакль, багаторазовий переможець та призер Олімпійських ігор та чемпіонатів світу, після Ігор в Турині завершив кар’єру і став працювати зі збірною — тренером та механіком. Олімпійські чемпіони Сочі — Фелікс Лох, Наталі Гайзенбергер і екіпаж-двійка Тобіас Вендль/Тобіас Арльт беруть початки своїх перемог якраз із Кьонігзеє. Можливо, глядачам нецікаво буде продовжувати стежити за змаганнями, коли перемагають представники — ні, навіть не однієї країни, а однієї німецької школи. А масова істерія з цього приводу була лише через те, що більшість спортсменів просто не може зрозуміти, як так можливо — усе чітко і за планом. У росіянина Альберта Демченка сани не гірші. Але йому уже за 40, він не може стартувати так, як Лох лише з його зростом 1,95 м, якому перевалило за 20. Якщо траса була б значно довшою, Демченко, з його чудовим проходженням заключної частини дистанції, наздогнав би невловимого Фелікса. Але стартового розгону німця цілком вистачає для упевненої перемоги. Це спорт.

Окрім досконалої техніки, школи і фінансування, у німців є така необхідна для них упевненість у майбутньому. Кожен німецький санкар — це або військовий, або поліцейський. Спортсмени знають, що після завершення кар’єри вони працюватимуть на престижній у їхньому суспільстві роботі. Тож вони не забивають голову непотрібними думками, концентруючись виключно на тренуваннях. У будь-який момент їм на допомогу готові прийти тренери, лікарі, масажисти, механіки — найкращі спеціалісти світу у своїй галузі. У нас же спортсменів на збори та змагання супроводжують тільки три тренери, які виконують і функції водія, і технічного персоналу. Замість масажу після великих навантажень ми додатково розминаємося — розтягуємося. Наше здоров’я і самопочуття — у наших же руках. Ми це сприймаємо як даність.

— Окрім спорту, які варіанти щодо подальшого життя ви розглядали?

— Коли думав про те, чи варто продовжувати кар’єру, шукав варіанти, чим би натомість займатися. І не знайшов. Тому вирішив: кататимусь ще. Тепер знову почну шукати. Я багато що вмію робити. Однак ще не визначився, в якій сфері бажаю проявити себе. Поки що завершуватиму сезон. На нас ще чекає чемпіонат України, на який потрібно їхати до Латвії. У нас же нічого свого немає. Траса у Кременці — непоганий початок для дитячого спорту, щоб пояснити малечі, як саме їдуть сани і як слід ними керувати. Стартова естакада у Львові не працює уже більше року — вона вимагає дуже багато електроенергії, тож запускають її лише взимку. А о цій порі основа збірної перебуває на зборах за кордоном.

— Ще один наш санкар-олімпієць, Олег Жеребецький, переконаний, що у санному спорті головне не талант, а праця. А ви як гадаєте?

— Не можу погодитися. Яскравим прикладом є італієць Армін Цоггелер, на якого у санному спорті рівняються абсолютно всі. Так кататися може лише непересічний талант, працею таких умінь не назбираєш. Лох перемагає тому, що йому усе дала Німеччина. А італійцеві — сама природа. Хоча в Італії також сильна школа, без цього аж ніяк. Так упевнено і красиво, з такою досконалою траєкторією, переконаний, хотіли би навіть німці їхати... Що у Сочі найкраще вдалося мені? Рівно і стабільно проїхати усі чотири заїзди. Я показав максимум того, на що на сьогодні здатен, тож цілком задоволений своєю роботою. Я на своїх саморобних санях завдяки стабільності обійшов чимало суперників, які можуть похвалитися кращим інвентарем.

— Вам цікаво займатися санним спортом, зважаючи на відсутність конкурентоздатної техніки і умов, і розуміти, що потрапити до трійки призерів нереально навіть теоретично?

— Це сумно. До подальших тренувань мене стимулює надія. Протягом сезону надивишся, як зроблені сани у найсильніших суперників. А у міжсезоння намагаєшся “підлаштувати” свої сани і самого себе... На початку нового сезону на перших стартах ти бачиш, де помилився і недопрацював. Та часу змінювати щось уже немає. Тож чекаєш наступного міжсезоння.

— Чим вам запам’яталися Сочі?

— Сподобалася санна траса з великими віражами, де можна добре зорієнтуватися. З десятого віражу швидкість трималася уже 130