Щоб вилізти з прірви поразок, ми самі напрошувалися на збори за кордон

У фехтувальників стартує новий сезон. Багато зарубіжних фахівців із зацікавленням спостерігатимуть за українською збірною, яка на минулій першості світу була серед головних ньюзмейкерів. Чи зможе бронзовий призер чемпіонату планети-2013 Ростислав Герцик підтвердити своє реноме? Чи здатна молода команда, яка уже не один раз зупинялася біля підніжжя п’єдесталу пошани, у боротьбі за нагороди посунути когось із визнаних лідерів? На ці та інші питання відповідає старший тренер збірної команди України з фехтування на рапірах серед чоловіків Сергій Гаравський.

— З одного боку, успіх Ростислава Герцика виявився для нас несподіванкою, тим паче, він фехтував з травмованою рукою. А з іншого, якби Герцик став чемпіоном світу, гадаю, ніхто з його суперників не здивувався б, — переконаний Сергій Гаравський. — У нього уже був фінал першості планети у Парижі-2010 — ось тоді його сьоме місце справді розцінили як головну сенсацію. На чемпіонаті світу він пройшов чотирьох дуже сильних суперників, серед них і незламного італійця Андреа Кассару. Але на росіянина Артура Ахматхузіна його просто не вистачило. На зборі у Зальцбурзі Герцик через травмовану руку не зміг провести жодного поєдинку. Це далося взнаки. З іншого боку, за той час він підтягнув найслабшу “ланку” — фізичну готовність. Робота в басейні — інші навантаження йому були протипоказані — зробила його міцнішим і витривалішим.

- Коли ви зрозуміли, що хлопчик, який прийшов до вас на тренування, може вирости у непересічного майстра?

— “Фехтування — це класний вид спорту”, — почув від Герцика наприкінці першого його тренування. Ростик зробив правильний вибір, що не продовжив сімейної традиції і не пішов у веслування. Не уявляю його в човні. А ось на доріжці, де потрібно проявити кмітливість, хитрість і швидко реагувати на непередбачувані моменти, він вміє бути господарем. На міжнародному турнірі в Угорщині Герцика помітив п’ятиразовий чемпіон світу Василь Станкович. “Твій хлопець фехтуватиме, ось побачиш”, — сказав мені. Однак навіть виражений талант без підтримки зів’яне. Якби не допомога ШВСМ та “Динамо”, які оплачували участь Герцика та ще одного мого учня, Клода Юнеса, у всеукраїнських і міжнародних турнірах, на успіх львівських рапіристів довелося б чекати ще багато років. Перехід у доросле фехтування був би неможливим без досвіду юніорських етапів Кубка світу. Добре, що в моїх вихованців повірив ще й директор ШВСМ Павло Редько.

- Уже кілька років ви організовуєте для своїх підопічних збори за кордоном...

— Чомусь мало хто може зрозуміти, що такі збори — не моя забаганка, а елементарна необхідність: хлопцям потрібен спаринг. Герцик, Юнес, а також кияни Андрій Погребняк та Володимир Колтиго в Україні не мають конкуренції. Я, нараховуючи очки в національному рейтингу, навіть змушений був піти на безпрецедентний крок: другій четвірці перестав відмінусовувати бали за непотрапляння до 1/64 фіналу на етапах Кубка світу. І навіть за таких обставин найближчий резерв не може наблизитися до основного квартету збірної.

Усі попередні покоління рапіристів губилися на світовій арені. Навіть коли на фехтувальному небосхилі яскраво сяяла зірка Сергія Голубицького, команди все одно не було. Але тоді була зовсім інша ситуація: кожен виїзд за кордон для хлопців вважався святом, фехтування лише мріяло про найменше фінансування. Тепер можемо собі дозволити навіть потренуватися з лідерами. Це і стало причиною нашого прориву.

Треба було почати тренуватися зі збірними, які є стабільними “середнячками”. Виходити одразу на лідерів було не цікаво нікому, користі це б не принесло. А ось команди Польщі, Угорщини, Хорватії, Австрії, Білорусі — якраз те, що потрібно.

- Як вам вдалося зацікавити керівництво вищезгаданих команд, щоб почали запрошувати українців до себе? Більш того, оплачувати такі “гостини”?

— Багато українських фахівців та фехтувальників з країн пост-радянського простору сьогодні працюють за кордоном. Вони підходили до мене і казали, що хотіли би приїхати до нас, пофехтувати з українськими спортсменами. Але ми не могли прийняти їх у себе. Тоді я зробив зустрічну пропозицію: “А давайте ми приїдемо до вас!” Спочатку ми їздили частково за власний рахунок, нас приймали-годували, зрідка окремим спортсменам проплачували готель. А коли у нас з’явився результат, Міністерство молоді і спорту стало проплачувати весь збір. Щасливим для нашої команди є Зальцбург. Після першого збору у цьому місті ми поїхали на турнір до Польщі: Погребняк і Гуріненко розіграли між собою “золото”. Вдруге після тренувань у Зальцбурзі Герцик став фіналістом чемпіонату світу. Австрійські збори відпрацювали — і Юнес пробився до фіналу етапу Кубка світу в Шанхаї. А потім Герцик взяв дві кубкові нагороди Бонна і Гавани.

І зовсім усе навпаки на рідному “Динамо”, де нам для тренувань виділяють від сили півтори-дві години. О шостій у зал на Вітовського приходять орендарі-футболісти і кажуть: “Вибачте і до побачення”. Деколи взагалі не вдається потренуватися. Нам просто повідомляють, що наш зал орендують. Наше місце — на вулиці. З хлопцями щодня тренуємося близько п’яти годин. Чотири з них — на свіжому повітрі, бігаємо навіть коли дуже холодно. А потім застрибуємо у зал, намагаючись усі спаринги й індивідуальні уроки втиснути у годину. В Австрії ж на нас чекає красень-зал з найновішою апаратурою і турботливо встеленими доріжками. Можемо хоч ночувати там, ніхто не заперечуватиме.

- На чемпіонаті світу в Будапешті близькою до успіху була й українська команда. Чого не вистачило нашим хлопцям для перемоги над росіянами?

— З росіянами змагатися важче, ніж з іншими суперниками. Окрім того, що вони завжди сильно фехтують, їх, м’яко кажучи, судді надто вже поважають. Нас же доля звела не лише з росіянами, а й з німецьким суддею Фогелем, який нас чомусь недолюблює. За моїми підрахунками, 15-18 наших дій рефері віддав суперникам. Першим не витримав Клод Юнес — надзвичайно обдарований спортсмен, єдиним недоліком якого є емоційність і невміння стримуватися.

Коли його атаку зарахували на користь росіян, він не витримав і зняв маску. Суддя відразу ж схопився за червону картку — штрафний укол. Клод зірвався: “За що?” У відповідь йому показали ще одну червону картку.

Я написав протест. Що з цього вийде, побачимо у найближчому майбутньому. Чи не стануть нас після подібних заяв судити ще гірше? А гірше вже не буває. Ось ми фехтували зі збірною Польщі. За рахунку 44:44 Погребняк завдає уколу в “чистій” атаці. Фогель піднімає руку на знак перемоги Польщі, а потім розвертається і швидко тікає...

Фото Мирона МАСЛЮКА.