Ростислав ГЕРЦИК: «Мені було б легше вчитися, якби дідусь не мав відношення до університету»

Рапіриста Ростислава Герцика (на фото зліва) визнали найкращим спортсменом Львівщини за підсумками серпня. На чемпіонаті світу з фехтування у Будапешті підопічний Сергія Гаравського, виборовши “бронзу”, став автором непересічного для українського рапірного фехтування досягнення. Адже цілих 13 років — з того часу, як зачохлив клинок триразовий чемпіон світу Сергій Голубицький, ­ наші рапіристи не робили погоди на фехтувальних аренах світу.

На угорських доріжках львів’я­нин зневажив усі авторитети. Спочатку обеззброєним покинув поле бою семиразовий чемпіон світу — німець Петер Йопіч (15:11). Далі Герцик змів з доріжки маститого американця Рейса Імбодена (15:10) і вирвав перемогу в італійця Андреа Кассари, якого називають “непереможеним” (15:14). На жаль, у півфіналі Ростислава не вистачило на росіянина Артура Ахматхузіна (10:15). Через цю поразку Герцик так картав себе, що на п’єдесталі пошани виглядав глибоко нещасним...

­ Якби до початку змагань хтось сказав, що ви станете призером чемпіонату світу, як би відреагували?

­ Спокійно. На будь­яких стартах налаштовуюсь на боротьбу за перше місце і борюся до останнього, навіть коли не виходить. Я був готовий на чемпіо­наті світу показати свій максимум. Знав, мені це під силу.

­ Чому ж тоді стояли на п’єдесталі таким зажуреним?

­ Можливо, реагував на успіх не зовсім адекватно, адже люди прагнуть бачити на п’єдесталі абсолютно інші емоції. Або ще не остаточно відійшов після півфінальної поразки від Ахматхузіна...

­ Який двобій був найскладнішим?

­ Чвертьфінальний поєдинок проти Всемогутнього і Непереможного Андреа Кассари. Кожен з нас вважає італійця найсильнішим на планеті. Він — рекордсмен за кількістю виграних етапів Кубка світу, призер Олімпійських ігор в особистій першості і чемпіон у команді. До першості світу ми з Кассарою зустрічалися тричі. І щоразу я поступався. Цього сезону наші шляхи перетнулися у чвертьфіналі Кубка світу в Сеулі. Я йому багато програвав, потім наздогнав, але наприкінці “здох”. Та вдячний долі за ту нашу зустріч, адже без неї не було б моєї перемоги над Кассарою в Будапешті. Якщо Андреа фехтує на своєму максимумі, перемогти його неможливо в принципі. На щастя, в Будапешті він не був на піку своїх можливостей. Мені зручно змагатися у захисному та контратакувальному стилі. Приблизно так я і фехтував. При цьому Кассара нав’язав мені такий темп, що поєдинок завершився уже в першій трихвилинці... Вміння фехтувати від супротивника, використовуючи проти нього його ж помилки, ­ це мій козир і стиль фехтування.

­ Чи могли би епатувати публіку, як той же Кассара чи інший зірковий італієць — Андреа Бальдіні?

­ У моєму фехтувальному житті уже був такий епізод. Але тоді усе завершилося досить сумно... Рік тому на етапі Кубка світу в Бонні я потрапив до трійки призерів. За нашими розрахунками, цього вистачало, щоб відібратися на Олімпійські ігри до Лондона. Тому після перемоги у півфіналі я, зображаючи пістолет, приставив пальці до скроні, від щастя “застрелився” і впав на доріжку. Глядачі розуміли важливість того двобою і реагували на мою виставу доволі­таки бурхливо. Але з часом стало відомо, що до Лондона я цього разу не поїду... Такі речі повинні йти від щирого серця. Тоді вони виглядають невимушено і заводять публіку. А влаштовувати клоунаду заради самого шоу — це зовсім не смішно.

­ Ви мріяли про журналістику. Але у підсумку стали студентом факультету фізичної реабілітації університету фізкультури. Чому зникло бажання писати?

­ А воно і не зникало! Журналістом, щоправда, вже навряд чи стану. Але, можливо, пощастить видати щось своє. Поки що це плани на майбутнє. Сьогодні ж я прихований графоман (сміється). Записую свої враження і думки: можливо, з часом з цього вийде книга. У ній не залишиться місця для спорту. Це будуть нариси про подорожі різними містами й країнами, про людей, з якими пощастило познайомитися і спілкуватися.

­ Після невдалої спроби відіб­ратися на Олімпіаду ви пішли... у РАЦС...

­ Якщо б мені хтось сказав, що я одружуся у 23­річному віці, просто не повірив би. Я не планував створювати сім’ю. Але одного разу зустрів чарівну дівчину, яка за всіма показниками відповідала моєму ідеалові жінки. Зрозумів: з цією людиною хочу прожити все життя — аж до старості. Навіщо тоді чекати? Мар’яна не має жодних зв’язків зі спортом. Нас познайомили спільні друзі. Цікаво спостерігати, як кохана людина поступово заглиблюється у тонкощі твоєї професії. На чемпіонаті світу­2010 в Парижі я став сьомим. Приїжджаю і з порога ділюся своєю радістю: “Я — сьомий!”. На що Мар’яна з широко відкритими очима запитує у відповідь: “А це добре?” (сміється). Тепер же дружина абсолютно точно знає, що добре, а що — не дуже. А також імена всіх моїх суперників і їхнє місце у міжнародному рейтингу. Вона час від часу приходить на змагання з фехтування чи разом зі мною переглядає відео поєдинків.

­ А яке значення для молодого спортсмена мали досягнення дідуся — заслуженого тренера з веслування і ректора Львівського університету фізичної культури?

­ Коли був маленьким, особливо не задумувався про досягнення дідуся. А будучи студентом цього вишу навіть дещо жалкував про це. Гадаю, мені було би морально легше вчитися, якби дідусь не мав до цього університету жодного відношення. Так, Мирослав Герцик — заслужена людина. Він — заснов­ник львівської школи веслування на байдарках і каное. 5 травня 1956 року він, ще будучи студентом, зробив перший гребок на заснованій ним же базі на озері Наварія. А через кілька років уже повністю переключився на тренерську роботу. Серед його учнів є чемпіони світу і Європи. Також дідусь був віце­президентом новоствореного НОК України. Ще протягом 15 років працював ректором Львівського університету фізичної культури... Але для мене він передусім улюблений дідусь, який весь свій вільний час віддавав мені: навчив грати у шахи, брав зі собою на прогулянки у ліс чи до річки.