Ну дуже загадкове суддівство...

Київ

Розподіл місць на п’єдесталі пошани чемпіонату світу з художньої гімнастики радше нагадував“роздачу слонів”: кожній країні, яка прописалася у колі лідерів, конче необхідно було подарувати медальку. І щоб, бува, когось не образити, судді винаходили такі фантастичні шляхи оцінювання, що пояснити ті чи інші рішення Феміди не могли навіть кваліфіковані спеціалісти. Навіть у “куточку сліз і поцілунків”, де гімнастки зі своїми наставницями очікують на вердикт суддів, першою реакцією завжди було здивування.

Білоруски дивувалися, що уперше за багато років у світі нарешті оцінили сміливість і азарт відразу обох їхніх композицій (35,708). На “золото” вони аж ніяк не розраховували. “До останнього моменту ми не могли повірити, що таки стали чемпіонками, — лунав у мікст-зоні сміх Марини Гончарової та її подруг. — Не знали, як виступили усі наші суперниці навіть у першому потоці, свідомо уникали будь-якої інформації, яка могла би нам завадити. Але у повній невідомості, сконцентрувавшись виключно на власному виступі, змагатися навіть легше. Найскладніше було побороти хвилювання перед першим виходом. Та з першим музичним акордом усе стало на свої місця”.

“Сріблу” дивувалися італійки (34,733). Нове покоління farfalle d’oro, “золотих метеликів”, поки що не може похвалитися досвідом і майстерністю своїх попередниць. З того зіркового складу, який тричі поспіль перемагав на чемпіонатах світу (2009-2011), у збірній залишилися тільки Андреа Стефанеску і Марта Паньїні. Завдяки минулим заслугам судді пробачили італійкам деякі технічні помилки. Молодих дівчат це чомусь дуже здивувало.

Неприємним сюрпризом стали оцінки для іспанок (33,949): композицію з булавами, виконану технічно майже ідеально, на шаленій швидкості і з непідробним натхненням, глядачі вітали оваціями. А судді поставили темпераментних грацій на четверту позицію, віддавши перевагу росіянкам (34,225), в яких булави сипалися на килим як з рогу достатку. “У росіянок неймовірна складність у роботі з предметом. Варто втратити м’яч чи булаву хоча б один раз, як миттєво втрачається весь малюнок композиції, — пояснила колишня киянка, майстер спорту і суддя CSIT Інна Майструк, яка вже 23 роки працює в італійському гімнастичному клубі Artistica Grosseto. — Дві, тим паче три втрати — для п’єдесталу це вже занадто. Іспанки мають усі підстави ображатися на арбітрів”.

З п’ятим результатом завершили танець з булавами під народні мотиви українські дівчата. Але за кілька годин енергійна Sweet dreams з м’ячами та стрічками відкинула вихованок Школи Дерюгіних на... 15-те місце. “У всіх команд-лідерів заявлено практично максимальні оцінки за складність. Нам аж ніяк не можна було втрачати предмети, — ледь стримувала сльози Інна Майструк. — Але українки помилилися. Судді повинні були викреслити 0,3 бала за вихід гімнастки за межі килима і стільки ж за вихід м’яча. Так, одночасно постраждала і складність програми — дівчата просто не встигли виконати усі заплановані елементи. Та все одно як можна було опустити команду обличчям у багнюку — поставити 12,500 бала з 20-ти можливих, якщо усі оберти докручено, а малюнок композиції чітко окреслений? В італійських “метеликів” є величезна база для тренувань з двома залами: влітку дівчата тренуються у залі з виходом на морське узбережжя, а взимку відпрацьовують програми неподалік Мілана. Не до порівняння з тими умовами, в яких змушені тренуватися українки. Ніхто більше не наважився би змагатися за медалі, готуючи програми в таких скромних умовах. Попри все, я вірю: завтра українки піднімуться і обов’язково постоять на п’єдесталі”.

Прогнози Інни здійснилися. Вікторія Шинкаренко, Олена Дмитраш, Світлана Прокопова, Євгенія Гомон та Валерія Гудим грубих помилок собі вже не дозволили. Перед виходом на килим заключної білоруської п’ятірки українська оцінка 17,208 висвічувалася на табло у третій лінійці — услід за балами неперевершених іспанок (17,350) та імпульсивних італійок (17,300). Здавалося б, нагороди знову пройдуть крізь наші руки. Та омріяну “бронзу” господиням помосту білоруски вручили власноруч, двічі випустивши булави. “Ми зробили все можливе, щоб здобути цю медаль, — втомлено усміхалася Євгенія Гомон. — Звичайно, хотілось би більшого, однак дякуємо і на тому. Ми вже змирилися зі суддівським свавіллям. І працюємо по десять годин на день, аби бути на дві голови вищими за суперниць. Провал у попередній день стимулював нас до повної віддачі. Лише після такого зриву відчули, що ми — одна команда. Увечері ми з дівчатами все обдумали-обговорили і змусили себе спати. А наступного дня зуміли сконцентруватися і видати свій максимум. За такої підтримки залу направду можна творити дива: “рятувати” предмет від падіння у практично безвихідній ситуації, вибухати емоціями”.