При порожніх трибунах...

Донецький РСК «Олімпійський» зустрів учасників юнацького чемпіонату світу з легкої атлетики порожніми трибунами. Здавалося б, і промоційні банери висять уздовж дороги, і вхід на стадіон безкоштовний... Підтримки нашим атлетам явно бракувало.

«Коли трибуни скандують «Україна», тим паче, коли уболівальники на всю горлянку кричать твоє ім’я, біжиться швидше. На куражі у бігуна виростають крила», — каже Михайло Яворський, який не шкодував сил, щоб вивести українську четвірку до наступного кола «шведської», змішаної естафети. Однак потуг наших хлопців вистачило лише на четверту позицію у кваліфікаційній групі. На цьому естафета для них завершилася. «Якщо б хоча б оцей єдиний заповнений сектор, — показує Михайло на VIP-трибуни, — трішечки покричав за нас, ми бігли би краще. Подивіться, десяток атлетів зі США чи тієї ж Ямайки так заповзято кричать, що нічого не чути навкруги. За такої підтримки їхні товариші просто не можуть програти».

Атмосфера чемпіонату світу з десятками телекамер довкола і голосом англомовного диктора, який супроводжував чи не кожен рух як досвідчених фаворитів, так і дебютантів, пригнічувала наших хлопців і дівчат. Для більшості з них цей старт — перший подібного рівня. Фіналістка у потрійному стрибку Тетяна Головчук, яка з особистим рекордом 13,13 м завершила чемпіонат на сьомому місці, із заздрістю спостерігала, як вільно спілкуються з пресою її зарубіжні колеги. Сама так зніяковіла перед камерами, що поспішила утекти «з кадру» за першої-ліпшої можливості. Прохання моїх колег про інтерв’ю зустріла майже зі слізьми на очах. Лише коли усі диктофони було вимкнуто, симпатична білявка невимушено поділилася усіма враженнями. «Давати інтерв’ю також потрібно вчитися, — посміхнулася Тетяна. — Сьогодні було моє перше таке тренування».

А ось кому посилена увага аніскільки не заважала, так це львів’янці Романі Харченко. Підопічна Олександра Нікіфорова протягом усієї дистанції 200-метрівки впиралась до останнього, тримаючись більш досвідчених та успішних суперниць. Нагородою за це став особистий рекорд — 25,62. Незважаючи на те, що перший забіг на цьому чемпіонаті став для львів’янки завершальним, Рома виглядала щасливою. «Я готувалася на 25,80, але мені вдалося «скинути» більше. Та це, звичайно, не межа моїх мрій. Мені б хотілося бути подібною на американку Вашингтон, у неї просто зразкова техніка. Американки випереджають нас за рівнем розвитку, цьому сприяє теплий клімат півдня США. Додати до того професійні тренування — ось і виходить такий фантастичний результат. Ми також почали тренуватися щодня, з одним вихідним на тиждень. Легкою атлетикою я займаюся лише третій рік і швидко прогресую. Сподіваюся, що в 22-23 роки зможу досягти піку своїх можливостей. До легкої атлетики сім років займалася спортивною гімнастикою. Та в один день зрозуміла, що більше так не можу. Тренер вимагала тренуватися тричі на день, а я не витримувала таких навантажень. Через це почалися конфлікти. Але відтоді, як у моєму житті з’явився біг, почуваюся щасливою”.

«Ми задоволені результатом, адже поліпшили особистий рекорд майже на секунду! Хоча можна було бігти ще швидше, — взяв слово наставник Петра Чернишенка Дмитро Теплий. (Хлопець із Ралівки Львівської області презентував Україну у бігу на 400 м з бар’єрами.)

— Петро помилився на першому бар’єрі, та й, окрім того, інших технічних погрішностей у підопічного вистачає. Але це навіть добре. Є непоганий результат і купа помилок, які необхідно виправляти. Кожна виправлена помилка дозволить Петрові скидати зайві секундочки». «Бар’єрним бігом займаюся лише 2,5 року. До того близько року бігав 200 м та 400 м, тренувався у двоборстві. Та спробував біг з бар’єрами і зрозумів: це — моє”, — підключився до розмови Петро Чернишенко. “Погоджуюся з Романою Харченко: за біологічним віком африканські суперники випереджають нас на 3-4 роки, — веде далі Дмитро Теплий. Юнаки зі США чи Ямайки швидше бігають, ніж наші навіть дорослі атлети. Тому прогнози у цьому віці — невдячна справа”.

Фото Ольги НІКОЛАЄНКО Донецьк