Для тих, кому Дрогобич нетранзитним став

Якщо рахувати з початку рашистської навали, з 24 лютого 2022 року, близько 20 тис. людей знайшли притулок у місті Котермака та інших населених пунктах громади. По-різному склалась доля прибулих. Для когось Дрогобич став транзитним містом. Проживши тут певний час, переміщений люд згодом поїхав собі далі. Хтось після звільнення ЗСУ від ворога рідних місць повернувся до своєї малої батьківщини. Вистачає й таких, хто, вирішивши, що дочекатись закінчення війни краще там, де ракети й дрони не долітають, перебрався за кордон. Але не всі «розлетілися». Як сказали нам у Дрогобицькій міській раді, і на четвертому році війні місто Котермака продовжує залишатися одним із центрів перебування внутрішньо переміщених осіб на Львівщині. Як свідчить статистика, сьогодні тут свій другий дім знайшли 7 тис. 664 українців. Всі вони походять з місць, які окуповані рашистами або ж де дотепер тривають бойові дії.

Щоб співвітчизникам допомогти

Щоб допомогти цим людям швидше оговтатись, звикнути до нових реалій життя, у Дрогобичі подбали про те, щоб забезпечити базові потреби наших співвітчизників. Але час йде, а війна триває. На одних валізах довго не проживеш. Немало людей з-поміж біженців, адаптувавшись до життя на новому місці, давно вже працевлаштувались. Їхні діти стали учнями дрогобицьких шкіл, відвідують місцеві дитячі садочки. Вистачає й таких, хто одружитись встиг. Для них Дрогобич перестав транзитним бути. Не потрібно забувати і про привабливість самого Дрогобича. Хто б що не казав, а в Україні, зважаючи на всі сьогоднішні ризики, мало знайдеться міст з такими перевагами для життя, як університетський Дрогобич. Якщо до цього додати, що й за таким показником, як будівництво житла для внутрішньо переміщених осіб місто Котермака також входить до числа найбільш активних на Львівщині, стає зрозуміло чому так багато біженців саме в Дрогобичі осіло. Немале значення має й позиція, ставлення місцевої влади як до самих потреб, так і «феномену» внутрішньо переміщених. Її у розмові з нами сформулював очільник Дрогобицької ОТГ Тарас Кучма. Міський голова закликає до того, щоб якомога більше біженців назавжди пов’язали свою долю з Дрогобичем. «Нам люди потрібні. Прорвемось!». Це — його слова.
Приємно, звісно ж. Але одних слів і добрих побажань мало для того, щоб здобути довіру внутрішньо переміщених осіб. Потрібні реальні справи, які б довели, що про них дбають, ними по-справжньому опікуються. Першим кроком у реалізації гарних задумів, до яких залучаються благодійні організації та міжнародні партнери, стало будівництво житла для ВПО. Станом на сьогодні для потреб наших співвітчизників у Дрогобичі реалізовано чотири житлові проєкти. Буквально через рік після початку війни після капітальної реконструкції одного з гуртожитків у Стебнику відбулось перше масове новосілля для внутрішньо переміщених осіб. Тоді ключі від нових помешкань отримали 32 сім'ї. На цьому добра справа не завершилась.

Якщо справи за планом просуватимуться

Через кілька місяців щастя посміхнулося ще 12 сім'ям на вулиці Пилипа Орлика, де звели новий каркасний будинок. Тут, до речі, вже «виріс», готовий до вселення ще один дванадцятиквартирний будинок. Якщо до цього додати недавно реконструйоване під потреби житла колишнє господарське приміщення на вулиці Фабричній у Дрогобичі, де в експлуатацію 9 квартир здали, то виходить, що з початку війни для внутрішньо переміщених осіб у Дрогобицькій ОТГ в експлуатацію 64 помешкання здано. Хтось з-поміж посадовців, які «билися» за ці помешкання, шукали та знаходили кошти для будівництва цих 64 квартир, в яких сьогодні живе 300 осіб, скаже, що це великий успіх. Воно-то так. Але, якщо порівняти з реальними потребами людей, які, як вони самі ж стверджують у «вокзальних» умовах проживають, то зроблене — це лише крапля в морі. Потрібно йти далі, шукати нові можливості, щоб за спецпрограмами будувати житло для тих, хто найбільше постраждав у війні. Дрогобич, за словами начальника КП «Управління капітального будівництва» Дрогобицької міськради Василя Бохонка, увійшов до числа групи українських територіальних громад, які претендують на отримання фінансування від Європейського банку реконструкції і розвитку на спорудження соціального житла для внутрішньо переміщених осіб. Таке житло здаватиметься в оренду соціально незахищеним. Орендна плата удвічі нижча ринкової. Якщо справи просуватимуться за планом, невдовзі і цей новий будинок із помешканнями, які здаватимуться в оренду за низькими цінами, побудують.

Один із головних ресурсів — університет

Наразі ж головним ресурсом для задоволення житлових потреб внутрішньо переміщених осіб, які перебувають у гірших соціальних умовах, ніж люди із таким самим статусом, залишаються гуртожитки. Найбільше надій тут пов’язують з можливостями Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка. Університетська спільнота не просто надала дах над головою людям, які потерпіли від збройної агресії росії проти України, а створила спільноту підтримки. Університет організував психологічну допомогу, освітні заходи для дітей і дорослих, мовні курси, творчі майстер-класи, екскурсії, заняття з танців, вокалу та фітнесу. І сьогодні в гуртожитку № 1 університету проживає 486 внутрішньо переміщених осіб, серед яких 92 дитини. Капітальний ремонт гуртожитку був проведений коштами навчального закладу. На виготовлення проєктно-кошторисної документації та закупівлю будівельних матеріальних скеровано 5 млн грн власних коштів. Значною була й фінансова підтримка Львівської обласної військової адміністрації. Вагому допомогу надали партнери вишу — заклади вищої освіти та громадські організації європейських країн, які й сьогодні продовжують підтримувати волонтерську ініціативу університету.

Ремонт іншого університетського гуртожитку, № 3, в якому облаштовано місця для 200 внутрішньо переміщених осіб, був включений до Меморандуму про взаєморозуміння щодо співробітництва між Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців та Міністерством освіти і науки України. Упродовж 2023−2024 рр. тут провели профінансовані УВКБ ООН роботи. Внесок навчального закладу також немалий — 433 тис. 577 грн. Ці кошти взято із спецфонду університету. Їх витрачено на поточний ремонт приміщень. У січні 2025 року за підтримки Благодійного фонду «Рокада» у гуртожитку розпочато реконструкцію системи опалення. За гроші цього ж фонду тут і покрівлю міняють. Роботи, як стверджують в університеті, за планом просуваються. Не сидять склавши руки і в інших навчальних закладах міста, у яких гуртожитки є. І тут працюють над покращенням умов для проживання внутрішньо переміщених. Солідарність, реальна підтримка тих, на кого так боляче тягар війни звалився, справа серця і честі кожного. Це треба розуміти.