Чому політика Трампа збігається з інтересами путіна?

Це можна повʼязувати із кількома ключовими факторами:

1. Трамп розглядає зовнішню політику як серію ділових угод. Його основною метою є припинення конфліктів будь-якою ціною для скорочення витрат США. Це призводить до тиску на Україну з метою прийняття російських умов заради отримання швидкого результату.

2. Друга адміністрація Трампа проводить політику «Америка перш за все», яка передбачає часткову відмову від лідерства у західному світі та послаблення трансатлантичних зв’язків (НАТО, ЄС). Це збігається з стратегічною метою кремля по підриву єдності Заходу.

3. Трамп схильний довіряти особистим контактам із авторитарними лідерами більше, ніж офіційним каналам розвідки чи дипломатії. Регулярні контакти та особисті зустрічі (наприклад, саміт на Алясці у 2025 році) сприяють формуванню порядку денного, який часто виявляється вигідним для росії.

4. Нова стратегія національної безпеки США фокусується на протистоянні Китаю та вирішенні внутрішніх проблем (міграція), що робить росію «другорядною загрозою» або потенційним партнером у стримуванні Пекіна.

5. Трамп неодноразово давав зрозуміти, що вважає росію «потужною державою», інтереси якої в ближньому зарубіжжі (включно з Україною) мають враховуватися для підтримки глобальної стабільності.

Однак ця відповідність не завжди стабільна. Наприклад, на початку 2026 року виникли повідомлення про роздратування Трампа діями путіна через небажання останнього йти на компроміси, що ставить під загрозу імідж Трампа як «ефективного переговорника».

Спробуймо зʼясувати, чому ухвалення рішень Трампом, які часто збігаються з інтересами кремля, продиктоване як його особистими переконаннями, так і впливом кола довірених осіб, орієнтованих на «прагматизм» та ізоляціонізм.

Хто ці ключові фігури впливу на Трампа (на 2025−2026 рр.)

Стів Віткофф. Став фактично «довіреною особою № 1» у зв’язках із росією. У листопаді 2025 року він разом із — Джаредом Кушнером відвідав москву для секретних переговорів, зміст яких не розголошувався навіть союзникам.

Джей Ді Венс. Віце-президент є головним ідеологом курсу на скорочення допомоги Україні.

Ілон Маск. Впливає через призму скорочення державних видатків (DOGE) і виступає за якнайшвидше припинення конфлікту в Україні за будь-яку ціну, що активно вітається російською пропагандою.

Марко Рубіо (Marco Rubio). Хоча він традиційно вважався «яструбом», на посаді держсекретаря він реалізує лінію Трампа на відновлення всього комплексу відносин з москвою, проводячи зустрічі з сергієм лавровим.

До того ж, Трамп сприймає геополітику через призму бізнесу. Наприклад, територіальні питання України його посланці часто розглядають як угоди з нерухомістю. Він бачить у росії не ворога, а потенційного торгового партнера та об'єкт для інвестицій. Однією з цілей нормалізації відносин з путіним у 2025 році стало відновлення спільних енергетичних проектів (наприклад, між ExxonMobil та «поснефтью» на Сахаліні) в обмін на прогрес у мирних переговорах.

Нова оборонна стратегія Трампа (NDS 2026) переключає увагу США з протистояння росії на захист власних кордонів та домінування в Західній півкулі. Радники Трампа просувають план, що включає поступове скасування санкцій та фактичне визнання територіальних захоплень агресора в обмін на припинення вогню.

Ще у серпні 2025 року відбувся повноцінний саміт Трампа та путіна на Алясці, де лідери домовилися про курс на економічне зближення, що радикально змінило зовнішню політику США порівняно з попередніми адміністраціями.
І зовсім несподіваним було спільне фото Трампа і путіна у Білому домі, у нещодавно оновленому «Пальмовому залі», помічене журналістами наприкінці січня 2026 року, має як символічне, так і стратегічне значення для мирних переговорів, які зараз проходять.

Цю фотографію було зроблено під час самміту в Анкориджі (Аляска) у серпні 2025 року. Її поява в офіційних приміщеннях президента США, підкреслює ставку Трампа на прямі контакти з кремлем як основний інструмент вирішення війни в Україні.

Трамп використовує це зображення, щоб продемонструвати виборцям та світу «успіхи» у зближенні позицій учасників цих переговорів. Речниця Білого дому Ганна Келлі назвала саміт на Алясці «історичним моментом», який наблизив сторони до угоди.

Розміщення портрета російського лідера поруч із сімейними фотографіями Трампа (наприклад, з онуком) свідчить про спробу зняти токсичність із контактів із путіним у внутрішньоамериканському дискурсі.

Як уже зазначалося, поява фото збіглася з активною фазою переговорів у січні 2026 року, зокрема після зустрічі в Абу-Дабі (24−26 січня):
росія активно просуває усну домовленість, нібито досягнуту на Алясці (так звану «формулу Анкоріджа»), яка передбачає виведення українських військ зі всієї території Донецької та Луганської областей як умову припинення вогню.

Трамп заявляє, що «відбуваються дуже хороші речі» та сторони «помірно близькі» до угоди. США пропонують план із 28 пунктів, який включає створення демілітаризованої зони вільної торгівлі на Донбасі та американські безпекові гарантії для України (аналог 5-ї статті НАТО) в обмін на територіальні поступки України.

Наступний раунд зустрічей між українською та російською делегаціями заплановано на 1 лютого 2026 року. Таки, фото є сигналом того, що Білий дім готовий до радикальних дипломатичних кроків заради швидкого завершення війни, навіть якщо це вимагатиме прямих домовленостей із москвою за межами традиційних союзницьких форматів.

А що ж буде з гарантіями, про які так багато розмов? Щоб вони не перетворились у ще один папірець, який не має жодної ваги, як це було з Будапештським меморандумом, який теж гарантував Україні суверенітет і територіальну цілісність і який, до речі, теж підписав президент США.

Ситуація навколо гарантій безпеки для України за президентства Трампа виглядає як складна дипломатична гра, в якій інтереси США, України та росії переплетені.

За даними Financial Times, США ставлять надання цих гарантій у залежність від готовності Києва підписати мирну угоду, яка, ймовірно, вимагатиме поступитися контролем над територією Донбасу.

Запропоновані формулювання можуть виявитися «надто розпливчастими» для України та «надто широкими» для росії, що створює ризик їхнього невиконання в майбутньому.

Трамп схильний пропонувати гарантії, які формально не схвалюються путіним (як військова підтримка України), але фактично вписуються в його стратегію, оскільки вони обумовлені відмовою України від членства в НАТО та втратою територій. Трамп намагається знайти баланс між своєю політикою «Америка насамперед» та необхідністю запобігти повній поразці України, яка надзвичайно негативно вплине на авторитет Трампа.

Разом з тим, питання чому росія не йде на мирну угоду і чи загрожує це Європі, є ключовим у сучасній геополітиці. На основі аналізу останніх подій та заяв експертів станом на початок 2026 року можна виділити кілька основних причин:

1. Для путіна війна стала інструментом збереження влади. Експерти зазначають, що він не може дозволити собі мир, який би виглядав поразкою, оскільки це створить загрозу внутрішньополітичній нестабільності. Його офіційні цілі залишаються незмінними: повний контроль над Україною, її «демілітаризація» та недопущення вступу до НАТО.

2. кремль робить ставку те, що ресурси росії (людські та економічні) дозволять вести війну десятиліттями. путін розраховує на «втому» Заходу та зміну політичного ландшафту в Європі та США, що може призвести до скорочення підтримки України.

Навіть у разі підписання формального миру, європейські лідери та аналітики (зокрема, ISW та президент Польщі) вважають, що росія залишатиметься загрозою для Європи.
Не можна забувати — мілітаризація росії, яка перевела економіку на військові рейки, що важко зупинити без соціальних потрясінь.
путін уже заявив про готовність до протистояння з Європою, використовуючи енергетичний шантаж та кібератаки.

Чи є шанс на мир у 2026 році?

Адміністрація Трампа (згідно з даними на січень 2026-го) ставить за мету досягнення мирної угоди до середини травня 2026 року.
Однак ключовою перешкодою залишається відсутність довіри: Україна та Захід побоюються, що будь-яке перемир’я путін використовує як паузу для підготовки до нового нападу.

Ми не знаємо, чи дійсно Трамп примушує Україну до територіальних поступок путіну, чи ні. Єдине, що ми точно знаємо, що свого часу саме президент США змусив Україну передати росії або знищити третій у світі ядерний потенціал, який на той час мала Україна. Знищенню підлягала стратегічна наступальна зброя, включаючи міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) РС-22 (SS-24 Scalpel), РС-18 (SS-19 Stiletto), а також стратегічні бомбардувальники Ту-160 та Ту-95МС. Особливо цінною була МБР (код НАТО SS-24 Scalpel/Скальпель, РС-22) обладнана головною частиною, що розділялася, з бойовими блоками індивідуального наведення потужністю близько 550 КТ кожний. Ця МБР несла до 10 термоядерних зарядів, призначених для ураження високозахищених цілей. Уявіть собі яка це була потужна зброя — одна МБР несла 10 термоядерних боєголовок потужністю 550 КТ кожна ( 10×550 кт). Якби хоча б ці 46 МБР було залишено Україні, а вони на той час були найбільш сучасні твердопаливні і за певних умов могли б бути надійною гарантією.

Тому найкращою гарантією безпеки для України є крилаті ракети «Томагавк» ( або їх аналоги), в достатній кількості, щоб забезпечити ці гарантії.