Рятівна місія Центру Святого Пантелеймона

Тижневий цикл стаціонарної форми перебування на реабілітації, як розповідає керівниця Центру Олена Малетич, передбачає п’ятиденну цілодобову присутність дітей та осіб з інвалідністю до 45 років в закладі, де їх забезпечено житлом та п’ятиразовим щоденним харчуванням. Формат амбулаторної форми реабілітації «звужений» до дворазового харчування на день. Час добре продуманих занять, процедур, ігор та інших форм реабілітаційного циклу як у першому, так і в другому випадку розпочинається з понеділка й триває до п’ятниці з 9 -ої год. до 14-ої год. Підвіз дітей та дорослих осіб з інвалідністю в межах Львівської області центр здійснює спеціально обладнаним для людей з інвалідністю власним автобусом.

Головне — щоб довіра була

Знайомство з розташованим в одному з триповерховихкорпусів Стебницької гімназії № 18 центром починаємо з маленької екскурсії, яку для нас здійснив соціальний працівник закладу Іван Файчак. Рухаємось просторим, світлим коридором. Перше, що впадає у вічі - ідеальна чистота довкола та тиша. Через зачинені двері навчально-реабілітаційних кімнат, повз яких проходимо, та в яких психологи-педагоги і медики — реабілітологи працюють з маленькими пацієнтами та їхніми батьками, голосів не чути.

Дійшовши до середини першого поверху, починаємо сходами підніматись догори. Ліфта не видно. Яким чином тоді пацієнти центру піднімаються з одного поверху на інший? Для цього, виявляється, спеціальна платформа обладнана. За її допомогою батьків разом із прибулими для реабілітації дітей безперешкодно доставляють на потрібний їм поверх, де надаються консультації, починається реабілітаційна праця. Як і будь-яка робота з людьми, головною умовою для отримання позитивних зрушень після курсу у центрі є довіра до персоналу. Ну й, звісно ж, віра в кінцевий успіх. Найперше — батьків, які дітей своїх сюди привозять, а потім — вже й самих маленьких пацієнтів, для яких так охоче, з душею працює колектив центру. Без цього — ніяк.

Світ бачиться веселіше

У відділенні раннього втручання, з якого починається наша «екскурсія» центром, надається комплексна система послуг сім'ї, в якій народилася дитина з неповносправністю або ж з ризиком переходу від не завжди помітних дефектів до правдивої неповносправності. Допомога, яку тут отримують, спрямована на раннє виявлення вад у дітей віком до чотирьох років, терапію та профілактику порушень розвитку дитини та функціонування її сім'ї. Із маленькими пацієнтами та їхніми батьками, крім лікаря-невролога, працюють психолог, вчитель — логопед та соціальний працівник.

«Для нас, — ділиться своїм досвідом реабілітації дітей у такому ранньому віці психолог Лідія Лунишин, — дуже важливо, щоб якомога більше людей знали, що в Стебнику функціонує наш центр. Ми реально допомагаємо, а у багатьох випадках, можна навіть сказати, що рятуємо дітей. Але успіх у реабілітаційній роботі залежить не лише від досвідченої команди наших спеціалістів, а й від батьків дітей. Від їхньої відповідальності, сумлінного ставлення до батьківських обов’язків, здатності завжди ставити на першому місці потреби дитини, а вже після цього — свої. Якщо бачите, що дитина не так розвивається, а сумлінні батьки це помітять відразу ж, не гайте часу. До лікаря звертайтеся. Після висновку фахівця, підтвердження відставання в розвитку не гайте часу. Приїжджайте до нас».

Річ тут не тільки в тому, що в центрі діти отримують ефективну реабілітацію. Що вільнішими у рухах стають, радість починають відчувати. У них пробуджується допитливість, з’являється інтерес. А це тим часом надає імпульс до пробудження бажань, допомагає виходити з «тіні», з якої до реабілітації в Стебнику, здавалося, немає виходу. Річ ще й у тому, і це практикою також доведено, що побачене й почуте в центрі і батьків міняє. Після отриманих рекомендацій щодо догляду, розвитку та правильної організації реабілітації, вдома їм легше стає.

Спочатку це проявляється в тих, хто намагався тримати все у собі. Картав себе за лиху долю, дитину з чотирьох стін не виводив. Багатьом з них, за їхніми ж словами, після того, як у Центрі Святого Пантелеймона побували, неначе полуда з очей впала. Недаремно кажуть, що світ у порівнянні пізнається. Батьки, які приїжджають із дітьми до Стебнику, як і самі діти у своєму «колі», також комунікують між собою. Таке спілкування дуже помічне. Це також свого роду терапія. Лише не тіла, а, мабуть, душі. Вона допомагає бачити себе під іншим кутком. Зрозуміти щось важливе. Щось, що додає сили і захищає у ситуаціях, які раніше як непереборні сприймались.

Щоб максимально самостійним стати

Контингент відділення трудової реабілітації - особи з інвалідністю віком від 18 до 45 років. Скеровані сюди пацієнти мають змогу не лише здобути навички, здійснити підготовку в «нульовому класі» у швейній справі, гончарстві та вишивці, а й вдосконалити своє вміння. Тут все задумано й спрямовано на те, щоб навчити, здавалося, донедавна безпомічних пацієнтів-учнів давати собі раду у ситуаціях, в яких до перебування в центрі Святого Пантелеймона вони були безпорадні. Кроку без підтримки ближніх, без їхньої участі у таких банальних для здорової людини речах, як, наприклад, підігрів вже приготованих для їжі страв, не могли ступити. Буває ж таке, коли здається, що без сторонньої допомоги не обійтися. Це відчуття, мабуть, знайоме всім. І тим, хто від інвалідності потерпає, і тим, хто цілком здоровий.

Сумніви та страх. І, як наслідок, втрата надії. Це те, що найбільше дошкуляє, стримує розвиток. Не тільки, до речі, тих, хто від різних фізичних недуг потерпає. Але, як свідчить реабілітаційна робота в Стебнику, у переважній більшості випадків той, хто побував на тутешніх «уроках», додому повертається сильнішим. Чому? Та хоча б через те, що, здобувши потрібні навички у самообслуговуванні, вже після Стебника самостійно з ліжка встає, без стороннього «втручання» вмивається та одягається. Теж саме з їжею.

Для того, щоб досягти подібний ефект у навчанні-лікуванні, немало попрацювати слід. І бажання велике треба мати. Якщо все це є - тоді прогрес, як запевнили нас у відділенні, неодмінно буде. Запорука цьому — високий професійний рівень працюючих тут спеціалістів.

Заняття підопічним, за словами керівниці відділення Марії Янко, підбирають залежно від нозології. Це, коли про дівчат йдеться, може бути вишивання, в’язання, готування. Відбуваються також і заняття з ведення домашнього господарства. Йдеться про засвоєння знань та умінь, оволодівання навичками з орієнтування в межах помешкання власного проживання. Як кажуть, у подібних випадках, перевірено життям. Такі заняття чи не найбільше допомагають скутість перебороти, досягти, наскільки це можливо, самостійності. І, звісно ж, на шлях соціальної адаптації стати.

Багато часу у відділенні надається арттерапії. Для творчого розвитку мозку підопічних центру залучають до добре продуманих занять. Якщо хтось думає, що йдеться про щось таке, що під силу кожному з нас — глибоко помиляється. Пересвідчитись в цьому мав можливість, коли побачив, як скеровані на реабілітацію малюють аплікації виготовляють, наскільки майстерно вони шиють ляльки та м’які іграшки, займаються орігамі, вишивають бісером та нитками. Додайте сюди ще й роботу з пластичним матеріалом — ліплення з глини, пластиліну, гіпсу та полімерних матеріалів — і тоді не тільки безмірно здивуєтесь, а й велику повагу відчуєте до у чомусь обділених, але в іншому обдарованих підопічних центру. Відчув щось на докір сумління, коли подумки поставив себе на їхнє місце: мало з того, що навчились і вміють вони, до снаги мені. Підозрюю, що не я один такий. Талант проявляється по-різному. Далеко не завжди на конкурсах.

Найбільша нагорода — успіхи підопічних

Психологічна корекція дітей з інвалідністю, яка у відділенні психолого — педагогічної реабілітації здійснюється, включає в собі психокорекцію, психодіагностику, психопрофілактику, заняття з арт-терапії та заняття в сенсорній кімнаті. Нашим «гідом» тут стає вчитель-дефектолог, логопед Ілона Солонська. Її сьогоднішній підопічний — неслухняний, некерований хлопчик. Відірвавшись на хвильку від заняття, пані Ілона, яка вже 12 років з подібними пацієнтами працює, передає підопічного напарниці. Своє невдоволення хлопець видає порцією важких для сприйняття звуків. Хвора на аутизм дитина. Від початку заснування центру курс реабілітації у цьому відділенні, за словами нашої співрозмовниці, отримали 3- 4 тисячі дітей з різними діагнозами. Реабілітаційна робота з ними після відвідування центру не завершується. Діти повертаються. Після кожного з таких повернень у їх реабілітацію вносяться зміни, якісь доповнення. Так відбувається корекція поведінкового аналізу, яка передбачає застосування мотиваційних стимулів для подальшого розвитку дитини. Це один з головних напрямів роботи. Спеціаліст перебуває на постійному зв’язку з батьками. Комунікуючи з ними та отримуючи нову інформацію щодо поведінки та розвитку дитини, дає свіжі поради для здійснення подальших кроків на шляху адаптації.

У відділенні добре знають, регулярно комунікують із дівчиною із хворобою Дауна дівчиною зі Львова. Свого часу вона мала тут курс реабілітації. Дуже замкнута була дитина. У Стебнику допомогли розкритись. Отримані в центрі навички, побачений спеціалістами потенціал у малюванні, а, головне, віра та мудрість батьків допомогли дівчинці вийти із «сірої зони» чотирьох стін, як можна було б назвати життя більшості дітей з цією хворобою, щоб заявити про себе в повний голос. Сьогодні вона за допомогою дизайнерів створює власні хустинки-шалики і продає їх. Має своїх шанувальників, відчуває свою потрібність. Більшої нагороди, ніж радість за тих, кому життя не посміхнулося, для працівників центру не існує.

Добре, що є люди, які мають добре серце

Всі знають, як батьки, коли йдеться про поїздки за межами постійного проживання з власними дітьми з інвалідністю, «комплексують» через різні неприємні сюрпризи, які можуть статися на новому місці. Найбільше бояться, щоб дитина у «доповненні» до своєї хвороби, не інфікувалась. Не отруїлася, не «підчепила» запалення легень чи якусь іншу супутню хворобу. Усі ці ризики, звісно ж, добре розуміють в центрі Святого Пантелеймона, в якому для уникнення подібних ситуацій створено відділення медичної реабілітації або спостереження. У реабілітаційному закладі, як запевняє Олена Малетич, відналагоджено систему профілактичних заходів, які забезпечують надійний санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим. Створено комфортні та безпечні умови, у яких кожна дитина отримує індивідуальні увагу та турботу. У разі необхідності кваліфікована медична допомога надається як дітям, так і батькам. Все це є. Але не потрібно зациклюватись на другорядних речах. Пам’ятати слід інше. Що вік до 6 років — це час, упродовж якого дитину можна максимально реабілітувати. Це не означає, що за допомогою центру діти позбудуться ДЦП чи хвороби Дауна. Але потрібно усвідомити, що ці невиліковні хвороби не є вироком, коли про соціалізацію йдеться. На користь такого підходу свідчить статистика центру. Більшість дітей після реабілітації, коли на це є тверда воля батьків, спокійно «асимілюються» у звичайних дитячих садках та школах. Від батьків вимагається одне — підтримати своїх чад, не боятися пересудів.

Робота з медиками, педагогами та психологами — не єдине, що на дітей чекає в центрі. Не менше значення має програма дозвілля. Відповідальний за це Іван Файчак. Рідко, хто в центрі може позмагатись із ним у вмінні знайти спільну мову з пацієнтами, зацікавити чимось дитину, яка на навколишній світ очима власної хвороби споглядає. Пан Іван організовує екскурсії. Регулярно возить пацієнтів на плавання в один із басейнів у сусідньому Трускавці. Там же дельфінарій функціонує. Його відвідування — одна із фішок організованого дозвілля. Здається, ніщо дітям не приносить таку неприховану радість, як побачення з дельфінами. Хоча… Так само, як і в Трускавці, підопічні центру радіють, коли їх везуть до розташованого в Меденичах зоопарку «Лімпопо» та океанаріуму у Львові. Або ж тоді, коли під час відвідин ферми «Ранчо» в Почаєвичах їх бодай на хвилинку саджають у сідло на поні. Іван Файчак вдячний підприємцям і меценатам, які завжди йдуть назустріч потребам центру, надають безоплатні послуги, як, наприклад, це роблять у готельно-відпочинковому центрі «Зефір» з Дрогобича, де діти безоплатно переглядають мультфільми та «випробовують» себе у розвагах в ігрових зонах. Добре, що є люди, які добре серце мають.