Японських ґейш «дістали» папараці
Фотографувати цих жінок місцева влада заборонила ще п’ять років тому. Але нахабні іноземні туристи мають то в носі…
Чимало американських і європейських туристів, що відвідують Японію, мріють зробити селфі з екзотичними ґейшами. Зокрема у древній японській столиці Кіото, де нахабним папараці заборонили знимкувати ґейш іще 2019 року. Однак безпардонні іноземці на цю заборону не зважають…
Ґіон є одним із п’яти районів древньої столиці Японії, де на вулицях можна зустріти ґейш у їхньому традиційному вбранні. Цей район славиться своєю неповторною історичною атмосферою, але його жителям популярність Ґіона часто заважає. Зокрема, місцевих ґейш атакують нахабні іноземні гості, вимагаючи, аби ці «туристичні атракції» позували для «атмосферних» фото й селфі.
П’ять років тому місцева влада, щоб гарантувати ґейшам безпеку й спокій, запровадила заборону на фотозйомку цих жінок (і селфі з ними) на вулицях кіотського району Ґіон. За порушення карають штрафом у розмірі приблизно 100 доларів США. Однак численних папараці не лякають ані штрафи, ані попереджувальні інформаційні буклети, ані відповідні оголошення на вулицях…
Як розповів CNN представник місцевої влади, ресторатор Ісокадзу Ота, проблема «ґейша-папараці», як називають агресивних фотографів, загострилася після пандемії, коли до Японії знову почали приїжджати сотні тисяч туристів із-за кордону.
Як наслідок, із квітня 2024 року влада району планує повністю закрити для туристів бічні вулиці Ґіона, де часто можна зустріти ґейш. Винятком буде головна вулиця району, Ханамікоджі, на яку заборона не пошириться. Інша ідея, яку розглядає місцева влада, — зобов’язати туристів подорожувати вулицями Ґіона лише у супроводі місцевих гідів.
Довідка «ВЗ»
Ґейша (японською «людина мистецтва») — традиційна японська артистка, що розважає своїх гостей і приятелів танцями, співами, чайною церемонією, цікавою розмовою тощо, інформує Вікіпедія.
Основними центрами культури ґейш є Кіото, Осака й Токіо, у цих містах вони вперше з’явилися у XVII столітті. А «золотим століттям» ґейш вважають XIX, коли ті були музами відомих поетів і художників.
Ґейша працює головно у чайних домах і традиційних японських рестораціях, де їй належить роль господині вечора, що розважає гостей-чоловіків. Ґейша має підтримувати розмову й сприяти веселому настрою своїх гостей, за бажання фліртуючи з ними.
Із 18 років ґейша отримує можливість працювати за персональним графіком, тобто мати «данна» — чоловіка, з яким її пов’язує тимчасова угода (у них можуть бути близькі стосунки). Такий партнер ґейші оплачує її витрати (наприклад, придбання кімоно), а також сприяє зростанню її популярності.
Найталановитіші ґейші демонструють вміння грати на музичних інструментах, співати й танцювати, регулярно беручи участь у виставах для широких мас.