Дрезден — вражаюче місто-копія

Подорож Саксонією неможлива без відвідин Дрездена — її столиці. Бо якщо, мандруючи розкішними місцями поблизу, можна милуватися неймовірним краєвидами та захоплюватися передусім витворами матінки природи, то тут туриста завойовує велич архітектури та сила мистецтва. Бо Дрезден — один з найбільших культурних центрів Німеччини.

Із «заболоченого лісу» — в могутню столицю

Перша згадка про цю місцину дату­ється 1206 роком. Тут було слов’янське риболовецьке поселення Драждяни («заболочений ліс»). Ця назва й транс­формувалася згодом у Дрезден. У ХІV столітті він був ще маленьким містечком, та невдовзі стає впливовою столицею могутньої Саксонії.

Справжній його розквіт починається з кінця ХV століття, коли владу над ним отримує прославлена династія Веттінів. До речі, вона правила найдовше у Європі — понад вісім століть! А найзнаменитішим володарем, що перетворив Дрезден у воістину королівське місто, став Фрідріх Август Сильний (за сумісництвом вели­кий король Польщі). Це він збудував біль­шість храмів та палаців, якими захоплю­ємося дотепер. Зокрема й Цвінгер, де нині розташована знаменита Дрезден­ська галерея. На свою архітектурну фан­тазію і колекцію картин правитель витра­тив усю саксонську казну! Тож і зажив в історії слави як «золотий лицар» — через свою особливу любов до розкоші.

Та на долю Дрездена за понад вісімсот років його існування випало й чимало ви­пробувань. Саксонія вела постійні війни з сусідами. А фатальна «Семирічна війна» кинула її столицю до ніг прусських військ. За час окупації місто розграбували і зруй­нували. Великого удару по ньому завдав і французький полководець Наполеон Бо­напарт, фактично викинувши Дрезден з політичної арени Європи. Однак попере­ду були найстрашніші жахіття — нищівний, безглуздий урок Другої світової війни.

Три доби температура на вулицях не опускалася нижче 800 градусів

У ніч на 14 лютого 1945 року на Дрез­ден впали сотні тисяч бомб. Удару завда­ла авіація Британії та Сполучених Штатів Америки. Кого бомбили? Адже на той час у місті фактично не залишалося військових — лише місцеві жителі та біженці, що вте­кли у Саксонію з інших земель Німеччини.

Усе вибухало, горіло, свистіли оскол­ки. Люди в паніці кидалися хто куди, шу­каючи порятунку. Та вижити вдалося да­леко не всім. За різними джерелами, у ту страшну ніч загинуло від 25 до 35 тисяч осіб. Було зруйновано і весь історичний центр Дрездена.

Три доби тут трималася температу­ра повітря близько… 800 градусів. Коли вона пішла на спад, у місто стали повер­татися люди. Та картина, що застали піс­ля бомбардування, проймала до сліз: навколо не було нікого живого, майже нічого вцілілого. Височів лише кам’яний купол лютеранської церкви Фрауенкірхе (церква Богоматері). І він на очах почав розсипатися.

Одинадцять років німецькі жінки з ді­тьми та стариками (адже дужого чоло­вічого населення майже не було) роз­бирали обвуглені руїни. Тоді почалося скрупульозне відновлення Дрездена, яке триває дотепер. Він, як Фенікс, з роками виринає з попелу і вже радує жителів та гостей міста більшістю пам’яток.

«Сікстинська Мадонна» і «Шоколадниця»

Складно уявити, скільки було витра­чено зусиль, щоб відтворити дивовижні пам’ятки історії та архітектури. Відомо, що будівлі збирали з уламків, які зазда­легідь описували й нумерували. Далі за старовинними гравюрами та ескізами складали частинку до частинки. Фраг­менти, яких не вистачало, виготовляли з каменю заново.

Першою спорудою, яку відбудували, став всесвітньо відомий Цвінгер. У ньому знаходиться знаменита Дрезденська кар­тинна галерея. Як у Луврі в Парижі, де я пе­редусім шукала «Джоконду» Леонардо да Вінчі, тут поспішила помилуватися «Сік­стинською Мадонною» Рафаеля. Бо ці по­лотна знає увесь світ. Галерея славиться і ще однією дуже відомою картиною «Шоко­ладниця» Жана-Етьєна Ліотара. У Цвінгері також зібрана найбагатша у світі колекція порцеляни легендарних японських, китай­ських та саксонських майстрів.

Загалом у Дрездені близько півсо­тні музеїв. І якщо все, що я бачила зовні на центральних вулицях міста, виявило­ся майстерною архітектурною копією, то все всередині музеїв — оригінали, світові шедеври. Звісно, запитую в екскурсово­да, як все це вціліло? Гід пояснює: перед початком бомбардувань цінності вивезли з Дрездена за наказом пізніше канцлера Третього рейху Йозефа Геббельса. Та ра­дянські трофейні батальйони їх знайшли. Кажуть, до Союзу було вивезено близько півтора мільйона експонатів. А поверну­лося згодом лише трохи більше половини.

«Хода князів» — найбільше панно у світі

Місто справді вражає своєю красою. На центральних вулицях їздять карети зі святковою упряжжю. Гуляєш вуличка­ми й надихаєшся величчю Дрездена. І хоч туристів поряд сотні, тисячі, немає метушні: ніхто не поспішає, кожен праг­не насолодитися унікальними митями. Можна досхочу розглядати і Оперу Зем­пера, й інші архітектурні красоти. Та гід веде нас до ще одного ексклюзивного об’єкта — настінного панно «Хода князів».

Це одна з визначних пам’яток Дрезде­на і єдина з «вуличних», яку не знищила ві­йна. Її на початку ХХ століття замовили як фреску-вшанування тисячолітньої історії княжого дому Веттінів, що правив у Сак­сонії. Художник Вільгельм Вальтер мав зобразити на одній стіні усіх правителів! І знайшов вихід, відтворивши династію в урочистій кінній процесії. На її початку йдуть герольди, сурмачі та прапоронос­ці. У центрі — правителі. Замикають коло­ну художники, вчені, ремісники, селяни… Останній з яких — сам Вільгельм Вальтер.

Цікаво, що фреска через погані по­годні умови невдовзі розсипалася, і щоб працю «оживити», було вирішено пере­нести її на порцелянову плитку і виклас­ти на стіні картину «безшовно». Так і зро­били. Вона простяглася на 102 метри. До речі, це найбільше панно у світі. Пев­но, через свій матеріал, що добре пере­носить високі температури, «Хода кня­зів» й уціліла під час страшної пожежі у 1945-му. Та помітили це лише через де­сяток років, коли черга дійшла до розчи­щення від кіптяви та попелу чергової час­тини міста. Здивуванню усіх не було меж.

Серце Августа Сильного оживає, коли поряд проходить гарна дівчина?

На окрему увагу заслуговує католиць­кий храм Хофкірхе — найбільший у Сак­сонії. Він доповнює палацовий ансамбль уздовж річки Ельби, по якій досі курсують найстаріші пароплави у Європі. Ініціато­ром будівництва цієї культової споруди був син Августа Сильного. З часом вона стала головним храмом єпископства Дрезден-Майсен. У ньому знаходять­ся 49 саркофагів католицьких правите­лів Саксонії. Немає тіла лише самого Ав­густа Сильного, яке заховане у Кракові. Зате у Хофкірхе зберігається серце ве­ликого правителя. Згідно з переказами, воно оживає й починає битися, коли по­ряд проходить гарна дівчина.

Легенди переповідають, що Август був великим шанувальником жінок. Щоб покорити будь-яку, йому треба було часу менше, ніж півгодини. Кажуть, він мав понад триста дітей, однак лише одного законного спадкоємця.

Кілька слів хочеться сказати про готе­лі і сервіс у Дрездені. Тут включені у вар­тість проживання одні з найкращих сні­данків у Європі (у порівнянні ціна-якість). Звісно, ці готелі далі від центру, зате є можливість проїхатися містом й огляну­ти його іншу, «радянську» частину. Нічого особливого ви там не знайдете, зате ще раз переконаєтеся в тому, наскільки різ­няться менталітет «європейський» і «совдепівський»…

Всі фото авторки