Сієста у Розаліні триває три години

Колоритний африканець розмахує перед носом картатим покривалом. Хвалить свій нехитрий крам ламаною італійською, вставляючи кілька слів англійською. Не мине й десяти хвилин, як інший темношкірий торговець спробує «втюхати» сонцезахисні окуляри. А коли й ця спроба провалиться, заволодіти моєю увагою спробує його землячка, яка запропонує заплести африканські косички… Зате готові страви, на відміну від України, по пляжу Розаліни Маре не розносять — ні тобі кукурудзи, ні варених креветок, ні пиріжків із м’ясом. Не пропонують навіть печива чи мінеральної води.

По той бік Адріатично­го моря — Хорватія, і пляжі там переважно кам’янисті. А от узбережжя Розаліни Маре — пляжного курорту в Італії — піщане. Від­почивальників у полудень — небагато. Ховаються від палю­чого сонця під парасольками, у кафе або у затінку кедрів (цих дерев тут багато).

З першої до четвертої дня у Розаліні триває сієста: за­чинено продуктові крамниці, не працює парк розваг. Навіть на брамі поліцейського відділ­ку висить колодка — відкриті лише двері храму та піцерій. Невеличке містечко, розташо­ване за 40 км від Венеції, яке можна пройти пішки за півтори години, живе переважно ніч­ним життям. Коли на пляжі вже робити нічого, люди влашто­вують променад центральною вулицею, їдять морозиво і піцу, згадують дитинство у салоні відеоігор (серед гральних ав­томатів трапляються справжні раритети кінця 1980-х-початку 1990-х), співають караоке (до­бірка пісень також 20−30-річної давності).

У меню закладів харчування — переважно піца і паста, тоб­то макаронні вироби: від фу­зіллі («спіральок») до конкільє («мушель»). Пропонують також антипасто — закуски. Примі­ром, м’ясна нарізка, марино­вані в олії овочі чи різні сорти хліба). Не дивуйтеся, якщо замовите пасту, а вам прине­суть ще й порізаний багет… А от супів італійці практично не їдять. Шукали заклад, де го­тують «мінестроне» — легкий суп із сезонних овочів, у який місцеві часто додають рис або пасту (куди ж без неї). Так і не знайшли.

Заклади харчу­вання варто оби­рати за відгуками в Інтернеті — так знизите ймовір­ність натрапити на «закоханого» піца­йоло (майстра з ви­пікання піци), який не пожалкує солі або забуде вчасно вийняти вашу вечерю з печі. Найдешевша піца (класична «Маргарита») коштує від 4,5 до 6 євро (140−190 гривень). Най­дорожчі (з морепродуктами) — 13−15 євро (410−470 гривень). Коли береш одну піцу на двох, італійці не приховують здиву­вання. У цій країні піца — стра­ва на одну людину.

Уважно читайте, що входить до складу страви (меню пере­важно італійською, де-не-де — двомовне, італійською та англійською). Коли нам принесли за­мовлену піцу, по­думала, що вона з кальмарами. Ви­явилося — з білою спаржею.

Хоч містечко й курортне, ціни до­волі демократичні. Морозиво (одна кулька) коштує 2 євро (63 гривні). Дві кульки — 3 євро (95 гривень). Три — 4 євро (126 гривень), але його краще не брати. Продавці щедро на­кладають морозиво у вафель­ну склянку, і у спеку воно тане за лічені секунди. За півтора­літрову пляшку мінералки за­платите лише 50 євроцентів (16 гривень). Йогурт (500 мл) коштує 1,3 євро (приблизно 42 гривні). Звернула увагу, що італійські виробники своїх спо­живачів не обманюють. Вага 100-грамової плитки шоколад­ки — 100 г, а не 90, як у нас. Мо­лока у пляшці — літр, а не 900 мл.

У Розаліні — 23 пляжі, з них п’ять — «дикі». На приватні можна вільно зайти, а от поле­жати не вийде. Охорона пиль­нує за порядком. Заплатиш 15−18 євро (475−570 гривень) за оренду двох шезлонгів вкупі з парасолькою — і можеш виле­жуватися на них, поки не стем­ніє. Соромитися, що ви бідака, який не може заплатити за ле­жак, не варто. На «диких» пля­жах — стільки ж людей, скільки на платних. Серед бюджетних відпочивальників — багато нім­ців, а також австрійців, які при­їздять на відпочинок у Роза­ліну цілими сім’ями. Селяться у кемпінгу, у будиночках, роз­рахованих на шість осіб, де є все необхідне. За добу за проживання платять 70 євро (2200 гривень). Як розповіла керівник нашої групи Ольга Солодкова, безкоштовні пля­жі обирають також вихідці з колишнього СРСР, яких курорт приваблює доступними ціна­ми.

Ми з чоловіком жили у три­зірковому готелі у двомісному номері. Не «Хілтон», звісно, але чисто, до пляжу йти п’ять хвилин і сніданок включений у вартість. Доба перебування у такому обійдеться у 56−67 євро (1700−2100 гривень).

Пляжі у Розаліні розділені низенькими дерев’яними пар­канчиками, однак біля самої кромки води можна спокійно перейти з одного на інший. Де­які з пляжів відзначені «блакит­ними» прапорцями — екологіч­ними сертифікатами, які видає спеціальне Міжнародне журі за чистоту, наявність сертифі­кованих рятувальників, спеці­альних пристосувань для осіб з фізичними вадами тощо. Пляжі й справді чисті. Відпочиваль­ники не залишають після себе гори сміття (хоча на безко­штовних можна натрапити на недопалок чи корок від пляш­ки) і, будемо сподіватися, не ходять у туалет у море. Побли­зу є достатня кількість безко­штовних і платних вбиралень, умивальників та душових.

Близько 9-ої вечора на пляж заїздить сміттєприбиральна техніка — і це наче сигнал, що пора збиратися додому. Хоча, звісно, ніхто відпочивальників не виганяє — можна й уночі купатися. Після заходу сонця оренда шезлонгів безкоштов­на. Лежиш і милуєшся зоряним небом, вдихаєш морське пові­тря, слухаєш, як хвилі накочу­ються на берег. А на горизонті видніються круїзні лайнери — наче іграшкові…

Фото авторки та Андрія Гелия

Автор щиро дякує за ор­ганізацію подорожі Палом­ницькому центру Матері Божої Неустанної Помочі (www.palomnyk.info).