Передплата 2025 «Добрий господар»

Над моєю головою пропливала риба, вдвічі більша за мене…

  • 19.05.2018, 15:33
  • 1 947

Журналістка «ВЗ» побувала у Клайпеді та відвідала місцевий морський музей

В одному з попередніх номерів «ВЗ» ми вже розповідали про бюджетну подорож до Вільнюса. Наступною зупинкою була прибережна Клайпеда.

Відстань між Вільнюсом і Клайпедою — близько 300 км. Оскільки у планах була ще Рига, вирішили орендувати автомобіль. Для тижневої подорожі Литвою і Латвією орендували маленький «Пежо» за 70 євро на п’ять днів.

На вулицях не гамірно, машини не сигналять

Коротко про стан тамтешніх доріг. «В Україні як? Тут яма, там пішохід вискочив… А тут дорога стелиться, світлофори працюють, пішоходи чемні, водії обачні. Так і заснути за кермом можна», — жартував мій друг, який вів авто.

До Клайпеди їхали трохи довше ніж три години. Готелів не бронювали, зупинилися в однокімнатній, але з вишуканим ремонтом квартирі, яку орендували заздалегідь. Житлом для туристів у місті займається, мабуть, кожна друга сім’я. Тому варіантів до кольору до вибору.

Бабульки з табличками «Квартира» — на кожному кроці. З вивісок на будинках чи зупинках теж нескладно зрозуміти, що є вільні місця для проживання. Житло у Клайпеді нам обійшлося у 50 євро за два дні.

Наступного ранку пішли вивчати місто. До старовинних будиночків Клайпеди примикають новітні квартали. Порівняно зі Львовом архітектура тут помітно скромніша, але все одно око тішить. Тому прогулятися місцевими вуличками дуже приємно.

Центр Клайпеди — типовий для приморського середньовічного містечка, історія якого починається з тевтонської фортеці, побудованої на місці поселень суворих вікінгів. Типовий туристичний маршрут пролягає від колишньої Ринкової, а тепер Театральної площі, до Гірки Іоанна — залишків фортифікаційної споруди початку XVII століття. Сусідні вулиці своїми назвами демонструють працелюбний характер місцевих жителів — вулиці Шевців, М’ясників, Ковалів перетинаються з Булочною і Поштовою. Клайпеда хоч і вважається туристичним містом, але тут немає такого напливу туристів, як у Львові чи, скажімо, польському Кракові. На вулицях не гамірно, на дорогах транспорту небагато. За два дні перебування у Клайпеді жодного разу не почула, щоб хтось з водіїв «сигналив». «У Європі це не прийнято. Тільки в екстреному випадку, коли хтось створює аварійну ситуацію», — пояснюють місцеві.

Копчена ікра палтуса і тріски — місцеві делікатеси

З перших хвилин прогулянки центром сходимось на думці, що місто дещо схоже на маленьку Венецію — вузенькі вулички «стікаються» до річки. Поки гуляли, зголодніли. Литовська кухня нагадує українську і використовує звичні для нас продукти: картоплю, пшоно, жито, буряк, м’ясо (переважно свинину), а також лісові гриби, молочні продукти та овочі. Селянська версія кухні — калорійні вуглеводні страви: «цепеліни» — фаршировані м’ясом картопляні кнедлі, місцевий варіант зразів — картопляні млинці з м’ясним фаршем «жямайчю», сирокопчене свиняче м’ясо у свинячому шлунку — «скіландіс», холодний литовський борщ «шалтібарщай», мелене м’ясо з капустою — «баланделли», свинячий стейк «каймішкас кепсніс».

Також тут готують кібінай — пиріжки з січеним м’ясом, аналог кримської самси. А під час міських свят на вулицях Клайпеди часто готують плов.

Проте головна особливість балтійського узбережжя — це страви з риби. У меню рибка на будьякий смак — корюшка, палтус, судак, вугор, лосось, тріска. Всю цю рибу смажать, маринують і коптять. Копчена ікра палтуса і тріски — один з місцевих делікатесів.

Обід у Клайпеді на двох коштує від 15 до 30 євро, це залежить від ваших гастрономічних уподобань. У багатьох кафе та ресторанах офіціанти розуміють російську та англійську мови.

Неподалік кафе, у якому ми обідали, морський порт. Це найбільший глибоководний порт у Литві, який взимку не замерзає. Цікавість завела нас і туди. З порту вирушаємо поромом до Музею моря, що на іншому березі. Коштує квиток на пором 80 центів. Поїздка з центру до морського музею триває сім хвилин. Курсують такі пороми кожні півтори години. Квиток дійсний в обидва боки.

Займаємо місце на палубі. Людей багато. Серед натовпу помічаємо жінку у діловому одязі, на підборах, в руках якої не звичайний квиток, а пластикова картка. Очевидно, цим поромом щодня добирається з дому на роботу.

На іншому березі — інша Клайпеда, яка нагадує село з дерев’яними будинками та густим лісом. Від зупинки порома до морського музею можна дістатися пішки, а можна проїхатися міні-автобусом за 1 євро. Ті, хто обирає автобус, — добираються за 5−7 хвилин, а такі як ми мають можливість оглянути порт Клайпеди, прогулятися парком та позаглядати у вікна будинків, які ззовні нагадують солодкі пряники.

Акули, пінгвіни, морські котики…

Вхід до морського музею — 7 євро з людини (приблизно 250 гривень). Територія величезна, поділена на два сектори — музей просто неба з укриттям, зброєю і оглядовим міні-майданчиком і, найцікавіше, «Акваріум». Куди ми в першу чергу і пішли.

Океанаріум має кілька поверхів. На першому живе родина пінгвінів. Поруч, у басейні, — величезні риби, схожі на акул. На другому поверсі — виставка морського дна: рослини, мушлі та скелет кита. На наступному поверсі — скляна труба метрів зо 30, стоячи в якій, спостерігали, як над нашою головою плавали великі риби. Для усіх мешканців «Акваріума» створено природне середовище. У трубі можна стояти годинами, розглядаючи величезних риб, схожих на акул та маленьких китів. Та через 10 хвилин перебування у цій трубі стає моторошно. Розміри акваріума вражають, як і розміри його мешканців. Деякі були вдвічі більші за мене.

Морський котик радо йде на контакт з відвідувачами
Морський котик радо йде на контакт з відвідувачами

Далі нас чекав панорамний акваріум з пінгвінами. Це ті самі пінгвіни, які живуть на першому поверсі. Сюди вони приходять поплавати і попірнати. У той день відвідувачів в «Акваріумі» було небагато, тож, схоже, ці кумедні створіння трохи засумували без людської уваги. Побачили нас і пожвавішали: пірнали та плавали наввипередки, ганялися один за одним. Коли дістала телефон, щоб сфотографувати їх, пінгвінів зацікавило світло від екрана, і вони почали заворожено плавати за ним. Підніму телефон вгору — вони туди, опущу — вони вже тут.

Далі я помітила акваріум з морськими котиками. Серед десятка дорослих серйозних котиків був один малюк, який грався з відвідувачами, махав лапкою та «намотував» кола у воді. А коли хтось з людей наводив на нього об’єктив, то чемно позував. У цьому морському царстві ми провели дві години. Поверталися у місто так само поромом.