Три президенти загадали бажання біля воріт собору з турецьким мінаретом

Широкомасштабне вторгнення рф неабияк вдарило по туризму Кам’янця-Подільського, що у Хмельницькій області. До війни знамените містечко в історичному Поділлі відвідували щонайменше 500 тисяч гостей з України та з-за кордону, тепер — сто тисяч. Через війну не проводять традиційного фестивалю повітряних куль, який був чи не найбільшим туристичним магнітом цього краю. «У період жорсткого карантину у нас взагалі не було гостей, музеї були порожні, — розповідає „ВЗ“ керівник відділу туризму Кам’янець-Подільської міської ради Тетяною Овчарук. — Сьогодні левова частка гостей — жителі Київської, Харківської, Донецької та Херсонської областей. До війни було більше іноземців. У 2022 році ми зафіксували мізерну цифру іноземних туристів — 107. Це поляки. Зараз найбільше відвідують наш „магніт“ — Кам’янець-Подільську фортецю, а також собор Святих Петра і Павла, Ратушу, картинну галерею, музей мучеників».

У Кам’янці-Подільському датуються перші згадки про каву в Україні

…Давно мріяла відвідати попу­лярне туристичне місто з багатою історією та унікальними архітек­турними пам’ятками. Тут мешкає 130 тисяч людей, місто заробляє переважно на туризмі. Враження, які справив на мене Кам’янець-Подільський, перевершили усі очікування. Місто можна назва­ти «українським Римом». Воно посідає третє місце в Україні за кількістю архітектурних пам’яток, його випереджають лише Львів та Київ. Кам’янець-Подільська фор­теця входить до списку семи архі­тектурних див України.

Місто доглянуте, затишне, з креативними кав’ярнями, смач­ною кухнею з єврейськими мо­тивами, хорошим сервісом…

Ціни на вхідні квитки в музеї, обід у ресторанах в рази нижчі, ніж у Львові. Якщо думаєте, що каво­ва культура походить зі Львова, помиляєтеся. Саме у Кам’янці-Подільському датуються перші згадки про каву в Україні.

У 1672 році в місті було засновано першу українську кав’ярню, і цьому по­сприяло те, що місто було під вла­дою османів. З цієї нагоди в центрі стоїть пам’ятник у вигляді великої кавової турки. Але, на відміну від Львова, у Кам’янці-Подільському не прийнято «піти на каву» і поєд­нати це з вирішенням усіх ділових питань. Та і кав’ярень в містечку у рази менше, ніж у Львові. Ціна фі­ліжанки кави в ресторанах — 60−70 гривень.

…В'їзд у туристичний центр, де розташовані заповідник та фортеця, чимало років платний. Для усіх — місцевих та туристів. Але якщо місцеві мешканці пла­тять символічну гривню, з турис­тичного автобуса беруть 15 грн, з автівки — 10 грн. Невдовзі ціна на в'їзд в історичний ареал міста зросте. Та місцеві підприємці не надто втішені тим, як влада роз­поділяє кошти за платний в'їзд. Один ресторатор поскаржився «ВЗ», що в місті вкрай бракує пар­кінгів, бордюри не пристосовані для людей у інвалідних візках. «Ту­ристи за захопленням архітекту­рою не бачать міських проблем, а вони є та не вирішуються рока­ми», — каже ресторатор.

Наша туристична група заві­тала на мініринок сувенірів, який гармонійно вписався у дворик іс­торичного будинку. Вибір суве­нірів із серця Поділля великий — від магнітів по сто гривень до вишиванок, підвісок з камінця­ми ручної роботи. Дерев’яні фо­торамки з написом «Кам'янець-Подільський» — від 60 гривень, чаї з подільських трав — від 120 гри­вень, патріотичні футболки — 250−500, картини з камінців — від півто­ри тисячі гривень. Звертаю увагу на портрет Степана Бандери, на­мальований олійними фарбами. Продавчиня каже, це робота міс­цевої мисткині Оксани Флюрчук. Коштує портрет 15 тисяч гривень. Трохи дешевший портрет Тараса Шевченка. У попиті - дерев’яний тризуб за 420 гривень.

Архітектурні «фішки» міста-музею

Найбільш популярна пам’ятка Кам’янця-Подільського, оповита містикою та легендами, — кафе­дральний собор Святих апосто­лів Петра і Павла. Родзинка цьо­го собору — турецький мінарет. У часи Османської імперії це була мусульманська мечеть. Мінарет заввишки 40 метрів побудували турки. Скульптура Марії на цьому мінареті з’явилася після вигнання турків з міста у 1756 році.

Біля входу у святиню є міс­тична брама, де туристи загаду­ють заповітне бажання. Через цю браму проходили три президенти України — Віктор Ющенко, Віктор Янукович та Володимир Зелен­ський. «Усіх майбутніх президен­тів попереджали — загадуйте ба­жання, і воно стане реальністю, — каже „ВЗ“ заступниця дирек­тора Кам’янець-Подільського музею-заповідника Тетяна Карпова. — Треба зайти в браму, торкнутися рукою каміння і зага­дати бажання».

По дорозі у знамениту фор­тецю наша туристична група від­відала Музей мініатюр «Замки України». У затишному дворику, засадженому квітами та дерева­ми, експонують зменшені копії ви­значних архітектурних пам’яток. Тут є і відомий усім залізничний вокзал в Чернігові, і старі заліз­ничні магістралі, і Хотинська фор­теця, в також низка замків — Лю­барта, Олеський, Підгорецький, Свірзький, Золочівський, Ост­розький…

Музей просто неба дає можли­вість ознайомитися відразу з усі­ма знаковими пам’ятками України, завдяки аудіогіду дізнатися цікаві факти, таємниці та леген­ди. Одна з вимог музею мініа­тюр — не торкатися експонатів, штраф за це тисяча гривень. Кож­на пам’ятка обгороджена ланцю­гом, а біля деяких є мініозеро, де плавають екзотичні рибки. Звід­си відкривається панорама на Кам’янець-Подільську фортецю.

Фортеця, побудована рукою Бога

Нарешті добралася до пер­лини міста — старовинної фор­теці, яка оточена каньйоном та річкою Смотрич. За Кам‘янець-Подільською фортецею з Серед­ньовіччя закріпилася репутація «побудованої рукою Бога». Має одинадцять веж. У одній з них, за легендами, був ув’язнений відо­мий повстанський ватажок Устим Кармелюк.

Серед найпопуляр­ніших об'єктів комплексу — Бор­гова яма глибиною вісім метрів, яку жартома називають колек­торською конторою XVI століт­тя. Тут поселяли злісних борж­ників, які довго не могли віддати кредит. Яма була поділена на три яруси: чим більша сума боргу — тим глибше поміщали. Боржників не страчували. Витягали з ями на поверхню, аби завантажити їх по вуха громадськими роботами.

Нас зустрічає екскурсовод фортеці Лілія Лірук. Жінка одяг­нена в сукню часів Середньовіч­чя. Показує наймолодшу вежу комплексу, яку звели останньою, у 1540 році. «Вежа має п’ять ку­тів, і вона не кругла, не квадрат­на, — продовжує розмову Лілія. — Цікавий історичний факт — зве­ли над колодязем завглибшки 40 метрів. Воду з нього набирали не­звичним способом, за допомо­гою дерев’яного „колеса форту­ни“. Люди ходили по колесу як хом’яки. Під вагою тіла колесо ру­халося і піднімало відро з водою. Пити цю воду не можна було, вона „пахла гниллю“ (під землею комп­лексу було кладовище та місця для інквізицій. — Авт.). Воду ви­користовували для технічних по­треб замку. У разі облоги форте­ці спускалися до річки Смотрич, де був колодязь з питною водою».

Туристи кидають у колодязь монети, аби повернутися до фор­теці ще раз. Востаннє звідти діс­тавали копійки у 70-х роках. Окрім них, з дна дістали і залишки зброї часів Другої світової війни. За­мок містечка не завжди викону­вав оборонну функцію. У радян­ські часи тут була в’язниця на 500 полонених, зокрема жінок.

Лілія Лірук показує гармати комплексу, датовані XVIII століт­тям.

Вони браковані: одна кри­ва, друга має застрягле всереди­ні ядро. У Кам’янець-Подільській фортеці облаштували музей «На зламі - 24.02 2022». Тут експону­ють речі з фронту, аби порівня­ти підготовку «другої армії світу» та ЗСУ. Туристи оглядають бронежилет російського військового, який не має навіть пластин, убоге обмундирування та протерміно­вані сухпайки… Серед експона­тів — червоний прапор, знайдений в одному із сіл сходу України з на­писом «Украина и россия — друж­ба навек».

Фортеця — не лише історич­ні мури, оповиті легендами про смерть та тортури. Тут розташо­вана зона ресторану, де можна замовити гарячі страви, приго­товані на грилі та багатті. Гостей пригощають бограчем — 150 гри­вень за порцію, кулішем — 130 гривень, шашликом — 85 гривень за сто грамів, овочами на грилі - 55 гривень, картоплею з салом — 55 грн.

Популярне місце фортеці - зона майстер-класів народних реме­сел. За 50 гривень можна власно­руч виготовити глечик чи горнят­ко для кави і навіть спекти хліб. А ще постріляти з лука, виготовити зі шкіри середньовічну грамоту.

Яка середньовічна фортеця без містики? Кажуть, коли вночі завершується остання екскурсія, по бастіону замку ходить панноч­ка в білому одязі. Однак тут не­має місця, де б можна загадати заповітне бажання. Бо відвідини фортеці і так можна вважати ви­конаним бажанням чи не кожно­го туриста.