Радянський «привіт» з європейською душею

Я все ще під сильним враженням від подорожі Литвою і Латвією. Подорожували ми з другом літаком, машиною, автобусом, пішки та … поромом. За тиждень подолали близько трьох тисяч кілометрів, щоб розповісти читачам «ВЗ» про бюджетний і комфортний відпочинок за кордоном.

«Дикунами» жартома називають тих, хто мандрує без супроводу туристичних операторів. Вільнюс — одна із тих європейських столиць, де бути «дикуном» просто. А зважаючи на нинішній курс гривні — не дорого.

Дорога з Києва до Вільнюса займає рівно годину. Я, готуючись до європейського пейзажу, була здивована видом та «начинкою» аеропорту Вільнюса.

Чомусь одразу в голові закарбувалася фраза, яка не відпускала до звершення подорожі, — радянський «привіт» з європейською душею. Фасад летовища нагадує вокзал у невеликому провінційному містечку України, а ось сучасна «начинка» геть не схожа на цю упаковку.

Литовці, з якими нас пов’язує чималий кавалок спільної історії, українців люблять, тож нашим туристам у столиці Литви буде комфортно. Зокрема і через відсутність мовного бар’єра. Навіть молоді литовці чудово розуміють російську, не кажучи вже про старше покоління, яке, як і ми, вийшло з СРСР. Втім, можна обійтися і без російської — англійську знають тут не гірше.

Поблизу аеропорту — зупинка. Якщо ви такий же «бюджетний» турист, як і я, то навряд чи захочете витрачати гроші на таксі. Тому раджу скористатися громадським транспортом. У Вільнюсі проблем із транспортом не виникатиме.

Тролейбуси та автобуси їздять хвилина у хвилину. Через сайт громадського транспорту Вільнюса stops. lt можна завчасно спланувати маршрут, визначивши, який автобус чи тролейбус потрібен і де можна буде, за потреби, зробити пересадку. Аеропорт та центральну частину столиці з’єднує швидкісний автобус 3G (усі автобуси з літерою G зупиняються лише на великих зупинках).

Дорога займає 30−40 хвилин. У литовській столиці діє система єдиного квитка. Можна придбати квиток і у водія, але поїздки тоді обійдуться дорожче.

Вільнюс — столиця, яка законсервувала дві епохи, розбудовуючи при цьому третю. Більшість туристичних місць належать до Середньовіччя. Місто швидкими темпами розбудовує сучасну інфраструктуру. Але за якихось два кілометри від центру — знайомі нам радянські краєвиди: будинки-«сталінки», старенькі автобуси та тролейбуси, що нагадують львівські та їздять поруч із новими.

Оселилися ми у затишному районі міста, неподалік телевізійної вежі. Проживання у Вільнюсі, порівняно з іншими європейськими столицями, недороге. Ліжко у хостелі може обійтися у 200 грн. Якщо планувати мандрівку заздалегідь, вдасться забронювати хороші апартаменти чи кімнату у готелі неподалік центру, а то й у самому центрі, за 30−60 євро.

Біля нашого готелю — два великі супермаркети. Там ми «закупилися» продуктами, оскільки сніданок у нашому готелі не передбачений.

Набір продуктів для сніданку на двох — кілька йогуртів, фрукти, випічка та сік — у супермаркеті обійдеться у 5−7 євро, тоді як сніданок у готелі за додаткову плату коштуватиме близько 10 євро для людини.

Оскільки нашою сусідкою стала відома телевізійна вежа, то вечеряти ми вирішили там. Вхід на телевежу коштує 7 євро. На оглядовий майданчик на 19 поверсі піднімає великий ліфт. Для охочих насолодитися краєвидом є спеціально обладнані місця, а для тих, хто прийшов повечеряти, по периметру оглядового майданчика стоять столики, які повільно рухаються по колу. За 25−30 хвилин кожен столик робить коло навколо осі телевежі. Вечеря на вежі по гаманцю туристів не вдарить. Салат, м’ясне та десерт для двох обійдеться у 20 євро.

Дорогою до готелю звернула увагу на спеціальні доріжки з пухирцями для слабозорих. Також у Вільнюсі багато ліфтів у підземних переходах для інвалідів та мам з візочками. Також біля супермаркетів обладнані пандуси та спеціальні заїзди для інвалідних візків.

Свою поїздку я запланувала «галопом по Європах», тож на вивчення Вільнюса мала лише два дні. Наступного дня ми пішли вивчати центр міста. Вулиці старої центральної частини міста нагадують Прагу. Найбільше — пішохідна вулиця Пілєс, яка веде від Замку великих князів литовських і башти Гедеміна.

Усі туристичні перлини Вільнюса, позначені у мандрівних путівниках, у межах півгодинної прогулянки одна від одної. Вхід у музеї чи підйом на дзвіницю кафедрального собору-базиліки обійдеться у 5−7 євро для дорослого.

Вільнюс — місто храмів. Найбільше вражає ансамбль костелів Святої Анни та бернардинців. В останньому — унікальне поєднання християнства та міфології.

А от найголовніше, що треба побачити українським туристам, — це півтисячолітня церква Пресвятої Трійці, яка з XVII століття належала Українській греко-католицькій церкві. У XX столітті храм у греко-католиків відібрали, і радянська влада відкрила там фабрику плитки, заштукатуривши давні фрески. Згодом, на початку 90-х, храм повернули українській релігійній громаді, проте коштів на реставрацію монументальної будівлі досі не знайшли. Кількадесят прихожан цієї церкви, які живуть у Вільнюсі, досі сподіваються, що литовська влада таки виділить кошти, бо церква, як-не-як, у самому центрі столиці.

Після прогулянки центром зголодніли. Місцеві порадили спробувати литовські млинці (начинки пропонують найрізноманітніші — від джему до лосося) та цепеліни (м'ясо в картопляному тісті, що подається зі шкварками та сметаною). Обід на двох у центрі Вільнюса в середньому обійдеться у 15−20 євро.