Любов до буйволів — у спадок
Ще півстоліття тому в домашньому хазяйстві закарпатців були звичними буйволи. Вони орали землю, перевозили вантажі. У колгоспах такі тварини не прижились, адже звикають до постійного господаря, до того ж потребують утричі більше кормів, ніж корови
ВІД НЕДОЇДАННЯ рогаті особини хворіли, тож поступово їхнє поголів'я зменшувалось. Утім, повністю «добила» цю унікальну популяцію поява механізованої техніки та меліорація, внаслідок чого висохли болота, без яких згадані велетні не можуть обійтися.
У сім'ї жителя Хуста Романа Фетька буйволів тримали з діда-прадіда. Батько хоча й обіймав керівну посаду на одному з держпідприємств, мав кілька «неколективізованих» тварин. Сусід-«доброзичливець» повідомив «куди слід», і на тата почали «шити справу». Буйволів відібрали, але любов до них не зникла, а передалась у спадок наступним поколінням.
2006 року пан Роман на власний ризик розпочав у селі Олешнику проєкт «Карпатський буйвіл». Він придбав двох самок та одного самця. Поступово стадо розросталося. Чоловік скуповував рогатих особин по селах Хустського, Тячівського та Рахівського районів Закарпаття. Щоб потомство виростало здоровим, телят вигодовували виключно материнським молоком, витрачаючи увесь надій.
Буйволиця щодня дає шість-сім літрів молока, поживність якого значно вища, ніж коров’ячого. З нього виготовляють різноманітні сири, йогурти, масло.
Завдяки добре збалансованому раціону тварини мають високий імунітет, відтак не хворіють, обходяться без щеплення. Відповідно у продуктах «Карпатського буйвола» немає жодної «хімії».
Своїм підопічним для випасу ґазда відвів велику територію з водоймою. Літнього періоду вони сидять у плесі та охолоджуються, адже через чорну товсту шкіру можуть отримувати теплові удари. Особинам, що залишаються на фермі, облаштовують басейни або поливну систему. Також їм потрібне болото. За його відсутності тварини ратицями топчуть берег, щоб утворити багнюку.
Ці велетні дуже багато їдять — кожного зимового дня по 1,5 тюка відбірного сіна. Господарі нічого не шкодують і завжди забезпечують улюбленців усім необхідним.
Доять буйволиць чоловіки. Адже їхнє вим’я дуже тверде, тому не обійтися без сильних рук. Найбільша проблема була з доярами. Двоє з них нині на війні. Засновник ферми у перші дні російської агресії також добровільно пішов служити в армію. Зараз він уже вдома, але й далі активно допомагає війську.
Буйволи мають свій характер, звички. Багато хто думає, що вони — «морозостійкі». Насправді згадані красені не люблять низьких температур і гуляють лише тоді, коли надворі по-справжньому тепло. Холодної погоди ховаються в приміщенні.
Тварини зовсім не агресивні, а спокійні, довіряють людям, люблять увагу й годинами стоять, щоб їх погладжували, чухали. Бо це не «дикі звірі», а великі добряки, які завжди віддзеркалюють те, що отримують.
Віднедавна на ферму в Олешник почали приїжджати туристи, щоб ближче познайомитися з екзотами.
Авторка: Алла Ковальська