«Уявіть, що ви на рок-концерті, і отримуйте задоволення!»

Уже декілька років займаюся бігом. Але раптом мені стало «тісно» у моєму парку… Марафонів не бігаю, на пробіжку ходжу три-чотири рази на тиждень (бігаю протягом години). Помітила, коли у навушниках звучить якась крута драйвова музика, хочеться підтанцьовувати! «Пазли» склалися, коли я дізналася, що спортивний клуб, де викладають танці, розташований недалеко від мого дому.

І ось я у танцювальній залі. З одягом для танців я не заморочувалася, одягла свої бігові кросівки, футболку, штани. Тренерка Христина (на фото) тримає темп. Розумію, що зовсім не слухаю музику, стараюся автоматично повторювати за нею усі рухи. У дзеркало навіть страшно дивитися… Відчуваю, що певні м’язи починають працювати (під час бігу «вмикаються» зовсім інші). У тілі з’являються приємні відчуття…
Тішу себе, що я новачок, тому й танцюю як виходить. Утім, і на наступних заняттях я все ще новачок… Ловлю себе на тому, що не можу запам’ятати усіх рухів під час заняття. Як кажуть, «тут пам’ятаю, а тут — не пам’ятаю». Тренерка харизматична, її рухи такі природні… «Уявіть, — підбадьорює Христя, — що ви на рок-концерті, і отримуйте задоволення!». А у мене мізки «закипають»… Коли треба поєднати рухи руками, ногами і плечима — «підвисаю» як комп’ютер.

Такий стан у мене був добрі три місяці (ходжу на танці раз на тиждень). А коли набридло напружуватися, я розслабилася. Почала чути музику і танцювати з задоволенням. Хай навіть мої рухи недосконалі… Не уявляєте, який це кайф! Танці - це найпростіший спосіб отримати швидкі ендорфіни, які називають «гормонами щастя». Є моменти, коли тебе буквально «мурашить» під час занять. Настрій миттєво покращується. Ти уже не можеш жити без танців, чекаєш тієї суботи… У часі війни тримати себе у формі - мегаважливо! А танці - хороший спосіб «вичавити» з себе біль і страх, наскільки це можливо зробити у такий спосіб.

А ще у тебе з’являються нові знайомства. Я подружилась з Настею, вона колишня військова. З почуттям гумору. На танці ходять багато дівчат-інтелектуалок, розмови перед заняттями хоч і недовгі, але завжди цікаві. Коли я ходила з Настею на каву, вона багато розповіла про своє життя. Настя з Запорізької області, а, віднедавна живе у Львові з чоловіком. Мені завжди цікаво з нею спілкуватися.
Вікторія — уродженка Криму. Каже: «Дівчата приходять на танці, у них щось не виходить, і вони одразу йдуть. А я люблю танцювати!». Вікторія теж займається бігом. Струнка, підтягнута. Ольга — з Харкова. Якось зізналася, що сумує за харківським метро. У Львові їй показали місцевий «прикол» — «львівське метро» (один з підземних переходів). Коли у розмові згадує рідний Харків, очі у дівчини світяться…

Я поспілкувалася з тренеркою спортивного клубу Smartass Kivsh Христиною Сенчишин. Вона розповіла про свою творчу кар'єру та поділилась секретами — як танцювати з задоволенням.

— Батьки завели мене на танці в народний ансамбль «Серпанок» у першому класі, — розповіла Христина. — На той час гуртків у Львові було небагато. Центр творчості дітей та юнацтва, що на Погулянці, був своєрідною меккою, куди звозили дітей. Я жила неподалік, на Личаківській, ходила у школу біля Винниківського ринку, мені було близенько їздити. Багато дітей з мого класу пішли на танці, і я — як усі.
Я «протягнула» найдовше серед своїх однокласників, вони по одному відсіювалися. Українські та народні танці мені страшенно подобалися! Ми почали їздити з виступами. Але я була досить сором’язливою і некомунікабельною, в ансамблі мені було важкувато. Не мала друзів, і якоїсь миті покинула танці.

Пізніше дівчинка в школі розповіла, що відкрилася нова танцювальна студія. Це були уже сучасні танці. Там був кастинг. Знову ж таки, пів школи туди пішло. У мене тут було багато знайомих, я злилася з колективом. Це був шоу-балет «Атлантик». Тоді я зрозуміла, що у мене досить непоганий рівень у танцях. Під час занять треба було виконувати певні вправи. Класичні народні елементи мені добре вдавалися, але у мене зовсім не було пластики, я не вміла крутити стегнами… Я була таким справжнім «народником».

У мене вже почали опускатися руки, але мені допомогла мама. Вона музикантка, грає на фортепіано. Тривалий час працювала з дітьми у садочку. Мама поставила мене перед дзеркалом і трохи мене розрухала (усміхається. — Авт.). У шоу-балеті я була від 8-го класу і аж до закінчення університету. Це був довгий танцювальний шлях…

— Що дали тобі сучасні танці? — запитую Христину.

— У шоу-балеті я знайшла друзів, що стали для мене як рідні. Ми досі товаришуємо. У колективі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, ми на той час разом танцювали. Звісно, танці дозволяли непогано заробляти. Ми на той час виступали і у нічних клубах, і у цирку, танцювали разом з відомими артистами… Єдине, важко було поєднувати танці з навчанням в університеті. Я навчалася в НУ «Львівська політехніка» на факультеті логістики. Мій тато — механік, електрик, сантехнік, все вміє робити. Порадив вступати в «Політех».

— Але диплом університету, я так розумію, тобі не знадобився…

— Я мала амбіції йти працювати за спеціальністю. Але на той час логістика в Україні ще не була такою розвиненою. І я вирішила вступити у Львові в училище культури і мистецтв. Хотіла мати диплом, щоб у майбутньому мати можливість викладати дітям хореографію.
У той час мені випала нагода поїхати на рік працювати у Південну Корею. За навчання в училищі треба було платити, тож я вирішила поїхати за кордон. Мій майбутній чоловік тоді уже працював у Південній Кореї за контрактом. Частина нашого колективу поїхала, я залишилася, бо ще навчалася та мала доглядати за дідусем. Коли закінчила навчання, теж поїхала до Південної Кореї. Мій майбутній чоловік поїхав зі мною уже вдруге. Ми заробили непогані гроші і через рік повернулися. Тоді опинилися на роздоріжжі: чим займатися? Це був 2012 рік.
Коли я ще була в ансамблі, два-три рази на тиждень ходила викладати хореографію у різні школи. Тоді отримала хороший досвід у роботі з дітьми. Коли повернулася з Південної Кореї, мені запропонували у фітнес-клубі проводити танці для дітей. У той час я також відновила навчання в училищі культури, мала можливість заплатити за навчання. Отримала диплом.

— Тобі сподобалось працювати з дітьми?

— Люблю з дітьми працювати, але у моїй роботі стався переломний момент. Дівчинка прийшла без взуття на тренування, послизнулася, коли виконувала вправу, і зламала навпіл постійний передній зуб. Я на той час була на шостому місяці вагітності, мала вже йти у декретну відпустку. З дівчинкою все добре, але я дуже налякалася, і після декретної відпустки більше не тренувала дітей. Почала навчати дорослих танцювати зумбу.

— Дітей складніше тренувати, ніж дороcлих?

— Дітям треба довше повторювати усі рухи. І діти працюють несвідомо. Коли я вчилася танцювати, теж усі рухи виконувала у залі несвідомо, просто механічно їх повторювала. Коли сама почала викладати, зрозуміла, що кожен навик, здобутий у залі нібито несвідомо, все одно відкладається у голові. (Я, до речі, цей момент вловила у залі. — Авт.).

— На Dance Mix приходить досить багато молодих дівчат. Кілька разів я навіть молодого чоловіка бачила. А дорослих жінок мало. Чому?

— Молодь найчастіше приходить у зал, щоб покращити свій зовнішній вигляд (підкачати сідниці). Не мають комплексів щодо свого тіла. Їм комфортно на тренуванні, вони отримують заряд бадьорості та енергії. Це хороша база, щоб на будь-якій вечірці почуватися впевненіше.
Коли почала викладати зумбу, зауважила, що на заняття приходить багато старших жінок. Там не такі складні рухи, ми їх часто повторювали, тому їх легко запам’ятати. Приходиш на заняття і знаєш, що будеш танцювати. Я тоді відкрила для себе усю жіночу красу. Побачила, що є жінки, які себе недооцінюють… Інші мають надзвичайну харизму, вкладають стільки фізичних сил у кожну вправу. Хоча їхні рухи не настільки ідеальні. Є дуже пластичні жінки… Я вловила цей момент і почала «витягувати» це з жінок, щоб вони могли розкритися на тренуванні.

— Запам'ятати одразу усі рухи на Dance Mix досить складно. Їх багато. У мене аж мізки «закипають», але я не здаюся…

— Такі заняття для впертих! Головне, не треба себе порівнювати з іншими. Якщо ти сьогодні запам’ятаєш три рухи, вже добре. Треба, як на вечірці, просто ловити вайб! З часом прогрес настане. Тому на танцях і залишаються ті, хто себе «відпустив». Сказав: «А, як буде…». І ходить на заняття з задоволенням.

— Після занять танцями навіть погляд у жінок змінюється. Вони стають привабливішими, очі сяють. Танці дозволяють тримати себе у гарній формі.

— Бачу, як жінки з часом розкриваються. Кожен їхній рух стає більш впевненим. Під час занять постійно змінюю музику, стиль, рухи — роблю їх різкішими, сексуальнішими або більш плавними. Ми танцюємо народні танці не лише для того, щоб продовжувати українські традиції, а й щоб тримати поставу. Латиноамериканські танці - швидкі, працюють з талією, додають харизми. Ми вчимо хіп-хоп, тому що він дає фізичне навантаження. Під час цього танцю треба постійно думати. Вчимо кантрі, стрибаємо рок — для того, щоб ознайомитися з цими напрямами. Коли у всіх класно виходить, усі на одній хвилі, отримую від цього задоволення!

— Навіть та сама «вісімка» стегнами — як її класно танцювати…

— Бо вона спершу невпевнена, а потім стає впевненішою. Потім бачиш не себе у дзеркалі, а якусь богиню латино-американського танцю (усміхається. — Авт.). Ти вловлюєш вайб, музику… Згадуєш кліп Дженіфер Лопес, і все.

— Як ти стежиш за фігурою? Чи дотримуєшся дієт?

— Моя комфортна вага — 57−60 кг. Люблю тренуватися натщесерце (з голодним шлунком). Перший прийом їжі у мене досить пізно. Витрачаю калорії, а потім їх поповнюю. Зараз додала в раціон трошки протеїну. У солодкому себе не обмежую. Смаженого стараюся не їсти. У нас вдома готує переважно чоловік. Мені пощастило (усміхається. — Авт.). Він любить готувати. Я їм все, що мені дають, не перебираю. (Чоловік Христини раніше танцював на круїзних рейсах, зараз працює фотографом. — Авт.).

— Що я ще помітила, танці змінюють не лише зовнішній вигляд, а й спосіб життя. Змінюється коло спілкування… Можна сказати, що і життя змінюється.

— Нещодавно побачила у соцмережах такий мем: «Я соромлюся йти на танці, бо нікого там не знаю». А вже через пів року — я з купою людей…
Я у цей процес не втручаюся, але мене шалено тішить, коли люди між собою починають комунікувати. Я теж ходила на танці заради компанії, заради спілкування. І я помітила, що тримаються найдовше ті групи, у яких люди між собою дружать. Танці - це те, навколо чого можна об'єднатися! Це спілкування не лише зі своїм тілом, а й з оточенням.