Бузиновий бізнес має присмак полину…

Заохотила до додаткового заробітку давня знайома, яка років шість уже на пенсії. Розповідала мені про своє життя-буття: «Оце назбирала відро чорної бузини, кілька мішків яблук зі свого саду — і принесла до хати 600 гривень „з копійками“. Накупила собі за них ліків і фаршу онукам на котлети. Як не є, але все ж якась підмога літній людині…».

На моїй малій батьківщині бузини хоч греблю гати. Довкола лісові потічки, яри, тінисті узлісся, територія колишніх ферм — саме там цей чагарник любить рости найбільше. Старші господарі з його легких, пружних і міцних стовбурів виготовляють штилі-жердини до лопат, вил, грабель, трубки для збирання березового соку. Господині з білого цвіту бузини готують квас-шампанське. Ну, а фармацевти з радістю приймуть і білі суцвіття, і чорні грона ягід бузини — з них виготовляють ліки від простуди, серцево-судинних і гастроентерологічних хвороб.

Заради інтересу вирішив спробувати бузинового промислу і я. Заготівельники повідомили, що платитимуть по 16 грн за кілограм цього добра. Дай, думаю, перевірю, чи варто займатися цією справою. При цьому згадав інформацію одного з приймальників, у якого весною люди на збиранні бузинового цвіту заробляли по тисячі гривень на день…

Серпневий ранок — а сонце припікає як у полудень. Пече-жалить і майже двометрова кропива, якою бузина відгородилася як захисним бар'єром. До штанів, сорочки чіпляються колючі реп’яхи, в окремих місцях не дають спокійно пройти голчасті кущі терну. Велика підступність — зарослі травою глибокі колії від коліс машин: необачно потрапивши в них, можеш травмувати ногу. А ще допікають надокучливі ґедзі, які сердяться через те, що хтось порушив їхній особистий простір. Намагаюся не зважати на все це — досягаю з висоти кетяги бузини, ножицями обрізаю їх там, де починається суцвіття, кладу у відро. Перед тим оглядаю свій трофей, чи немає серед чорних ягідок зелених, недоспілих, видаляю їх — інакше приймальник забракує роботу…

Годину лазив по хащах, досягав бузину то там, то там, в окремих місцях користувався драбиною, перевіряв ягоди на якість, трохи втомився — а виявилося, що назбирав лише пів відра. Тоді вирішив не розмінюватися на дрібниці, одинарні пруття бузини не обривав — брався за роботу там, де ягоди звисали важкими кетягами і де їх було багато. До обіду відро було повним з вершком. Зважив свій урожай — сім з половиною кілограмів. Негусто…

Удома підтискала інша нагальна робота, тому продовжив збирати ці дрібні чорні ягоди наступного дня. З обпеченими, подряпаними руками, з пересохлим ротом (воду взяти забув) і з повною тачкою чорних, як ікра, ягід-бузинок, повертався я зі своїх заробітків. Зв’язався телефоном із приймальником, і він вказав точну годину, коли буде на місці, — при дорозі, куди такі ж «заробітчани», як і я, вивозять на продаж природні дари.

Логістика прорахована ледь не до хвилини. Тільки-но виїхав на асфальт, аж тут вантажний бусик «фафакає»: ми до вас! Молоді хлопці-студенти дістають із салону електронну вагу, порожню тару — пересипають туди мою бузину, зважують. Головний менеджер по ходу робить зауваження: деяка ваша бузина ще не цілком дозріла, бачу зеленкуваті плоди. Через допущений «брак» пропоную заготівельникам зменшити кількість зібраного урожаю. Але вони, зрозумівши, що перед ними — новачок, махають рукою: не переживайте, нічого страшного не сталося. Хоча дорікнули: мовляв, малувато назбирав — інші збирають у рази більше…

Приймальники розплачуються. За свою бузинову вахту я заробив 340 грн. Якщо чесно, мої багатогодинні страждання від кропиви, колючок, ґедзів і пекельного сонця були варті більшого. Втім, нарікати мені, аматору у цій справі, немає чого. І на тому дякую — за «бузинову» виручку домашні собаки і коти отримають непогану порцію ґранульованого корму…