Сир із підніжжя Карпат
Оксана Лучків навчалася на економічному факультеті Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, а її чоловік Василь студіював зовнішньоекономічну діяльність в Ужгородському національному університеті
Та згодом життя повернулося так, що молоде подружжя 13 років тому відкрило у селі Новий Мізунь Вигодської громади Калуського району ферму. Для хазяйнування використовують паї, які належать родичам.
Починали з восьми романівських овець, що вирізняються великою плодючістю. Потім їх стало 40. Надалі ентузіасти взялися розводити тварин французької породи лакон. Вони п’ють джерельну воду, випасаються біля підніжжя Карпат, скубаючи екологічно чисту й соковиту траву. Тому молоко — якісне та смачне.
Із нього господиня виготовляє сир. Наразі в її активі - дев’ять різновидів продукції. Зокрема, є будз, вурда, бринза, копчені та мариновані сири, а також тверді види — манчего, пекоріно.
Особливо популярний у споживачів фірмовий Мізунський сир, технологію котрого ентузіастка розробила сама. В пастеризоване овече молоко вона додає закваску, нагріває до відокремлення сироватки. Щоб позбутися зайвої молочної кислоти й домогтися особливого смаку, зсілу масу споліскує водою. Отриманий згусток жінка пресує в круглих формах протягом кількох годин, потім поверхню ретельно омиває соляним розчином і підсушує.
Тверді сири дозрівають упродовж 2−6 місяців у природному кам’яному погребі, де відсутнє світло, підтримується певна температура та вологість. Кожна головка закутана в харчовий латекс (аби не допустити плісняви).
У той час, коли дружина варить сир, чоловік доглядає тварин, лікує, заготовляє корми на зиму. Значну частину їх подружжя вирощує самостійно.
До речі, ферма Лучківих відома не тільки молокопродукцією. Тут гарно, затишно. Хоча відсутній мобільний зв’язок, проте чутно шум річки та вітру, дзвоники овець. Тому сюди приїжджають багато людей, щоб посмакувати крафтовою продукцією, подихати свіжим повітрям та відпочити.
Окрім усього іншого, на території господарства є музей. Це прадідівська хата, збудована ще 1818 року й перенесена зі Старого Мізуня. Сама оселя складається з кількох кімнат, де відтворено автентичний побут і колорит Бойківщини. Така інформація дуже цікава туристам.
Автор: Соломія Кравець