Мешканці будинку, де жили прародичі засновника Фейсбуку Марка Цукерберга, звикають до потоку туристів

У рамках Тижня євро­пейської культурної спадщини журналістка «ВЗ» відвідала селище Роз­діл Стрийського району, яке, зокрема, славиться сво­єю унікальною пам’яткою — палацом Жевуських-Лянц­коронських. Тут жило і працювало чимало визначних іудеїв. Місцева влада виношує ідею запуску ту­ристичних маршрутів слі­дами галицьких євреїв. Для цього потрохи облаштовує відповідну інфраструктуру та проводить ознакування.

Предки мільярдера були маклерами

У Роздолі народився пра­прадід відомого амери­канського мільярдера, за­сновника американської соцмережі Фейсбук Марка Цукерберга. Нині це вули­ця Галицька, 7, — одна з цен­тральних у селищі, якою кур­сують маршрутки до Львова. Віднедавна біля будинку за цією адресою встановили інформаційну табличку про те, що тут колись мешкали пращури Цукерберга. Сюди приходять туристичні групи, роздільці звикають до їх по­току.

Будинок родичів Цукер­берга був у глибині двору від теперішньої житлової забу­дови. З Галицької, 7, відкри­вається гарна панорама на Розділ.

Дослідження про рід Цу­керберга кілька років тому зробила Оксана Лобко — кандидат історичних наук, дослідниця маєтків поль­ської шляхти, експертка Українського культурного фонду.

«Я знайшла дані про пра­прадіда відомого американ­ського мільярдера — Ісаа­ка Айзека, — розповіла „ВЗ“ пані Оксана. — Айзек наро­дився 28 жовтня 1866 року в Роздолі, у будинку під но­мером 99. Батьками Айзека були маклери торгових опе­рацій: Сендер та його дру­жина Рухель (у дівоцтві - Ґрюнштейн). У родині було одинадцятеро дітей, біль­шість яких жила у батьків­ському домі. Згодом родина емігрувала до США, можли­во, через пожежу. Айзеку Цу­кербергу тоді було 27 років. До Нью-Йорка Айзек при­плив з німецького Бремена у 1893 році. У США він одру­жився та мав трьох синів».

Екскурсовод, науко­вець Іван Щурко каже, що північна частина ринкової площі Роздолу забудова­на «хрущовками», тут роз­ширювали робітничі вулиці, оскільки працювали промис­лові підприємства. У центрі переважала єврейська архі­тектура, і зараз її залишило­ся багато.

Вперше єврейське на­селення Роздолу згадуєть­ся у 1614 році з появою Аа­рона Хачковіца. У 1628 році місцева влада дозволила євреям оселятися в північ­но-західній частині міста та займатися торгівлею, що дало їм змогу активно долу­читися до економічного жит­тя Роздолу.

Першим рабином гро­мади став Моше Ашкена­зі, який обіймав цю посаду до 1720 року. Євреї швидко здобули репутацію успішних купців, ремісників та орен­дарів, контролювали зна­чну частину місцевої тор­гівлі, зокрема у галузях, пов’язаних із волами та шевським ремеслом.

До середини XVIII століт­тя єврейська громада стала потужним економічним осе­редком Роздолу. Місцевий купець Берко у 1767 році продавав товари і за межами Галичини, що свідчи­ло про активність громади. У 1880 році євреї станови­ли близько 54% населення Роздолу.

Синагога потребує господаря

Одна з визначних єврей­ських пам’яток Роздолу — синагога. Чимало років вона занепадає, але поруч є су­часна табличка з її історією. Досі не знайшлося інвесто­ра, який би відбудував свя­тиню.

Зовні синагога обдерта. Наша група побувала всере­дині святині і була шокована її станом. Як можна допус­тити до того, щоб у колиш­ньому молитовному домі були купи мотлоху, скла, бу­дівельного сміття та прогни­лих дощок? У радянські часи тут був спортзал…

«Ця синагога доволі піз­ня — 1926 року, — каже Іван Щурко. — Але вона може бути значно старішою. Якщо придивитися до вікон, там є аркові елементи, згодом там змонтували бетонні пе­ремички. Це архітектура ар-деко. Якщо придивитися до „кладки“, то в основі мож­на побачити старіший бу­динок, який у 1926 році міг бути ґрунтовно реконстру­йований».

Символом єврейської спадщини Роздолу є кір­кут. Це єврейське кладови­ще, яке є одним із найста­ріших некрополів Галичини. Кіркут, або «добре місце», у юдейській традиції симво­лізував зв’язок між світом живих і світом прийдеш­нім. Кіркут тут зі середи­ни XVIII століття, позначе­ний на кадастровій карті 1850 року і використову­вався, очевидно, до Другої світової війни. Надмогильні пам’ятники (мацеви), деякі з них датовано XVIII століт­тям, вражають мистецьким виконанням і потребують ретельного вивчення. Вони можуть розкрити багато нового про історію грома­ди.