Український рай у Волі Якубовій. Це і є «Козацька слобода «Раковець»!

Потрапити сюди в літній сезон, коли немилосердно сонце пече та всі від спеки намагаються втекти, майже неможливо. Місця за два місяці наперед бронюють. Чим же так привертає увагу, чому так подобається гостям-відпочивальникам розташовані на 24-гектарах дубових пралісів еколандшафтні локації козацької слободи? Відповісти на це запитання попросили головного ініціатора та натхненника успішно реалізованого у Волі Якубовій національно-патріотичного проекту, яким найперше і є козацька слобода, Заслуженого лікаря України, генерального директора готельно-відпочинкового комплексу «Карпати» з Трускавця Лева Грицака.

Почалось все 12 років тому

— Усе почалось із розмови з моїм заступником з господарських питань, світлої пам’яті Петром Станіславовичем Судою. На той час наш санаторій вже володів потужним підсобним господарством. Крім свиней на відгодівлю, цілу кінну ферму утримували. Свої кури, качки, гуси та індики мали. Та що там свійська птиця — цілим вольєром з дикими тваринами та рідкісними птахами розжилися. Ніхто за таким показником, як якісне, добре збалансоване харчування для відпочивальників, не міг у Трускавці конкурувати з «Карпатами». Але ж під лежачий камінь вода не тече. «Треба було б, — звернувся до мене з ініціативою Петро Станіславович, — і про меню зі своєї риби для відпочивальників подбати, ставок в якомусь селі орендувати». Я його, звісно ж, підтримав. І тоді ми удвох, не відкладаючи справу до довгої шухляди, поїхали на прийом до тодішнього голови Дрогобицької райдержадміністрації Михайла Сендака, аби домовитись про оренду ставків для рибного господарства.

Зустріли нас тепло. Таких місць, як сказали нам у райдержадміністрації, у районі хоч греблю гати. Близько 30 локацій назвали. Вислухавши уважно пропозиції, найперше вирішили до Волі Якубової поїхати, де ще за Австрії були ставки. Це багато про що свідчило. Але ж стільки часу минуло, а за локацією, як нам попередили, ніхто не дивився. Все пустили на самоплив. Наші початкові побоювання виправдались повністю. В окремих місцях колишня за часів Австрії оаза, яким тоді була ця територія, як виявилось, непролазним чагарником заросла. Але мене цим не налякаєш. Коли ми, продираючись через зарости, вже впритул наблизилися до острівця, який сьогодні став окрасою одного з шести озер-ставків «Козацької слободи «Раковець», відчув, як в дрож кинуло. Відразу ж зрозумів, що тут потужна енергетика. «Дуже гарне місце, — сказав я Петру Станіславовичу. Саме тут треба базу відпочинку робити».

Відразу ж загорівся, задум засів в голові. Через деякий час на «оглядини» до розвіданого удвох із моїм заступником місця для рибного господарства свою дружину привіз. Було це десь на початку березня. Як і у випадку з Петром Судою, важко далося нам пересування хащами. Але, врешті-решт, таки добрались до сухого місця, де, розвівши вогонь, кави попили, гарячими ковбасками закусили. Ось тут, звернувшись до жінки та нагадавши їй про свій задум, запевнив ії, що базу відпочинку побудуємо. Через 12 років, коли вже еколандшафтний парк «Козацька слобода «Раковець» на повну зафункціонував, і до нас перші відпочивальники почали приїжджати, дружина призналась, що тоді, під час свого першого приїзду до цього Богом обласканого місця, не повірила, засумнівалась у реальності задуманого мною проєкту. Мабуть, не вона одна мала подібні сумніви. Але тільки не я. Завжди знав, і був упевнений, що з Божою поміччю обов’язково побудуємо у Волі Якубовій таке місце для відпочинку, де всі прагнутимуть побувати. А побувавши раз, знову й знов вертатимуться.

Всіх нас життя вчить

— Всіх нас життя вчить. Не один раз мав нагоду в цьому пересвідчитись. Так і у Волі Якубовій вийшло. Не надто вдало там ми з роботами «стартували». Дорого, дуже дорого обійшлась очистка від намулу першого озера-ставка. Цю роботу виконала спеціалізована будівельна фірма. Не скажу, що свої місію будівельники на «відмінно» виконали. Могли б не тільки краще, а й швидше та набагато дешевше все зробити. Але маємо те, що маємо. Дуже швидко зрозумів, що за всім на новому місці око та контроль потрібні. Аби тримати руку на «пульсі», мусив побудувати собі житловий будинок, щоб, живучи на будові, мати можливість тримати роботу підрядника, як, зрештою, і все решта, що тут робилося та відбувалося, під суворим наглядом. Безслідно це не минулося. Очистку другого озера провели власними силами. Для цього довелось придбати землерийну техніку — два екскаватори та бульдозер, а також два самоскиди «Татра». Сім років пішло на очистку ставків. Цілі гори намулу вивезли. На таку землю, звісно ж, завжди є попит. Ми нічого не продавали. Майже всю землю за «дякую» власники присадибних господарств з навколишніх сіл вивезли. Ми ж свою «частку» використали для насипки обсадженої двадцятьма тисячами кущів лаванд «Лавандової гори». Це та локація, де пивзавод побудовано. Сім років пішло на повну очистку ставків-озер. Відразу ж, як і планувалось, водойми зарибнили. Роботи здійснювались паралельно на кількох будівельних майданчиках. Одним з перших наших «об'єктів» стало спорудження та освячення дерев’яної каплички.

Місце, де Андрій Мельник народився

— Що обов’язково про наш еколандшафтний парк слід знати? Що все, що побудовано, з дерева зроблено. По сусідству з капличкою ресторан «Веселий козак» стоїть. Для його будівництва виключно дикий ліс використано. Увесь будівельний матеріал з Карпат доставлявся. А чотири колони-колоди, які тримають височенний, як у церкві, дах, аж з Верховини привезли. Оформленням інтер' єру ресторану, його оздобленням займався сам.

Базу відпочинку, як на самому початку називали між собою «Козацьку слободу «Раковець», треба було будувати з дотриманням козацьких традицій та тодішніх канонів дерев’яної архітектури. Це не кожному майстру до снаги. Мені сильно допоміг старий товариш з Турійську.

Заприятелював з ним тоді, коли ще до призначення на посаду головного лікаря санаторію «Карпати» в Трускавці, доля закинула мене на Волинь. Він має своє виробництво. Саме в його цехах на наше замовлення «виточили» дерев’яні комплектуючі для будиночків на воді. Уточнюю для тих, хто ще не у нас не бував. Будиночки на воді у нашому еколандшафтному парку — не шаблонного типу. Всі оригінальні, з усіма зручностями. Сам проектував.

Не всім відомо, що село Воля Якубова, на території якого розташована «Козацька слобода «Раковець», має свою славну історію. Тут 12 грудня 1890 року народився український державний та політичний діяч Андрій Мельник. Полковник армії УНР, Голова Проводу Українських Націоналістів, у 1938 — 1964 рр. — другий голова ОУН. Один із найближчих соратників засновника ОУН Євгена Коновальця.

Зрозуміло, що в часи партійно-радянського тоталітаризму було зроблено все для того, щоб стерти з пам’яті людей як правдиві відомості про село, так і будь-яку іншу інформацію, яка б проливала світло на родину Мельників. Невільно було знати, що батько майбутнього провідника ОУН Атанас Мельник, будучи війтом села, колегував із самим Іваном Франком. Це була освічена, патріотично свідома людина, яка дуже багато зробила для розвитку села. Його зусиллями з Дрогобича до Волі Якубової збудували дев’ятикілометрову шутровану дорогу. Атанас Мельник, і це зазначено у Вікіпелії, викупивши у 1904 році разом з о. Никифором Лещищаком сільську корчму, заснували замість неї читальню та осередок товариства «Просвіта». Якби у радянські часи на уроках історії у школах Дрогобиччини хтось з учителів згадав про це — неминуче поплатився б. Втрата місця праці стала б найменшим покаранням.

Андрей Шептицький і еколандшафтний парк

— Андрій Мельник був гідним сином свого батька. Успадкувавши від нього господарський хист, добре на лісових насадженнях розумівся. Можна зрозуміти, чому саме йому Андрей Шептицький довірив доглядати ліс поблизу Волі Якубової, який належав митрополиту і через багато років став частиною нашого ландшафтного парку. Як бачите, все у нас тут духом історії просякнуто. Дивно, але про всі ці речі деякі наші відвідувачі чують уперше. Це змушує не лише атракції у козацькій слободі пропонувати їм, а й проводити для них екскурсії, знайомити з Волею Якубовою.

Незважаючи на всю мальовничість та унікальне розташування село багато в чому загубленим виглядає. Це — наслідок безжальної політики комуністичної влади, яка зробила все для того, щоб Волю Якубову перетворити у безрадісну для проживання людей територію, до якої нікому діла немає.

Два факти наведу. Після Другої світової війни до Сибіру з Волі Якубової вивезли власників 250 дворів. Це рівно половина села. У їхні хати вселили «перекинутих» з росії жителів. Скільки часу вже минуло, а дух москальський із села не вивітрився. Коли за моєю ініціативою для влаштування музею Андрія Мельника у Волі Якубовій було придбано сусідню з батьківською хатою, бо будинок Атанаса Мельника комуністи знищили, до працюючих на облаштуванні музею людей кілька разів теперішні нащадки переселених до Воля Якубової росіян підходили. «А що ви тут такого задумали?», — непривітно, підозріло допитувались. Їм, звісно ж, не залежить на тому, щоб правда восторжествувала, щоб якомога більше українців мали можливість на власні очі експонати нашого музею побачити. Щоб, зрештою, у самих полуда з очей спала. Не хочуть правди знати. А ми не згідні. Робимо все, що в наших силах, для того, щоб село не тільки повернулось на круги своя, а прокинулось, повірило у своє майбутнє. Крім музею Андрія Мельника, до свого активу «записуємо» і деякі інші добрі справи. Це допомога стареньким, створення робочих місць для жителів села, участь у просуванні проектів, реалізація яких дозволяє долати створені упродовж багатьох років бар'єри для односельців Андрія Мельника. Довго, дуже довго тавро неблагонадійності не дозволяло їм належним чином гарну кар'єру побудувати. Та що там казати! За партійно-радянських часів Воля Якубова як адмінінстративно-територіальна одиниця припинила своє існування. Ліквідувавши село, тодішня нова влада приєднало його як вулицю Волянську до сусідніх Добрівлян.

В одній із охоронних башт, перед самим в'їздом

— «Козацька слобода «Раковець» побудована у козацькому стилі. У цьому великий сенс закладено. Саме вони, запорізькі козаки, символизують споконвічне прагнення нашого народу до свободи. Тому вже на самому початку було прийнято рішення базу відпочинку санаторію «Карпат», яка згодом трансформувалась у «Козацьку слободу «Раковець», побудувати з дотриманням традицій козацької дерев’яної архітектури. Ця традиція дається взнаки відразу. Ще не встигли гості на територію слобідки заїхати, а вже перший доказ отримують. Ним є прикрашений двома дерев’яними баштами в'їзд до козацької слобідки. Це впадає в око, запам’ятовується. Я б сказав навіть, що в певному сенсі надихає, готує до наступних нестандартних вражень від наших відпочинково-туристичних заготовок та приємних сюрпризів.

Будь-яка справа, в тому числі відпочинкові заходи, потребують гарної організації. Ми вважаємо, що наша місія полягає не лише в тому, щоб гарно прийнявши, усе показавши та розказавши гостям, посприяти їм в тому, щоб вони свої фізичні сили відновили, а й у тому, щоб за допомогою наявних у нашому розпорядженні факторів та можливостей, прибулі позитивною енергією підзарядились. На вже згаданому до нашої території в'їзді відпочивальники мають змогу, придбавши собі 200 чи 300 грамів пшениці, змолоти борошно на збудованому за старими козацькими малюнками в одній з двох башт млині. Із колесом та жорнами, які в дію шестернею-требом приводяться. Коефіцієнт корисної дії такого млина не до порівняння нижчий, ніж у сучасних. Але ми пішли на це свідомо, щоб автентику зберегти. З отриманого борошна для гостей вже у розташованому за кілька метрів від першого млина його другого собрата — обладнаному печами вітряному млині випечуть паляничку та пригостять міцними напоями місцевого виробництва. Все залежить від бажання гостей. Ми подбали, щоб вже на самому початку своєї відпочинкової мандрівки приїжджий люд мав можливість скористатись з першої послуги нашого розгалуженого сервісу. Далі більше. Без уваги, екскурсійних мандрівок, пропозицій відвідати розташовані у різних локаціях двадцятичотирьохгектарної території слобідки атракціони, зони відпочинку та розваг не залишиться жоден відпочивальник.

Буйволяча ферма, курдючні вівці, свій пивзавод

— У «Козацькій слобідці «Раковець» добре організовано харчування. Усі продукти — екологічні чисті. На буйволячій фермі 16 тварин утримується. Є свої корови, кози та вівці. Цікава історія вийшла з двома отарами овець. Всього було придбано 140 голів. В Україні вівці цієї породи є лише в трьох місцях. Курдючне м’ясо має дивовижний смак, використовується для приготування оригінальних страв. Це зауважили, належним чином оцінили не тільки відпочивальники, а й інші любителі смачного, які, мабуть, у навколишніх селах проживають. Як наслідок, кількість утриманих овець катастрофічно зменшилась. Приплід настільки скоротився, що до уваги не вартувало брати. Можна сказати, що його не було. Що мав робити? Довелось реалізацію проекту з курдючного м’яса призупинити. І таке мало було. Вже кілька років у слобідці працює пивзавод. Для варіння пива використовуємо хміль, який самі й вирощуємо. Пропускна спроможність підприємства — 1600 літрів продукту за один цикл варіння. Тривалість виброджування 21 день становить. Не лише своє пиво у «Раковці» варимо. Слобідка володіє ліцензіями на виготовлення багатьох міцних напоїв на травах, меді, фруктах. Якщо ж знову до пивоваріння повернутись, то слід додати, що варимо його з джерельної води. Для цього свій водозабір спорудили. Для просування нашої марки організовуємо дегустаційні дні. Відпочивальники, яких, крім всього іншого, автобусами з Трускавця, Моршина та Східниці доставляємо, зазвичай визнають, що такого смачного пива в Україні ніде не пили. Приємно чути, добрі слова гріють душу. Але так само вважають не тільки вони, а й визнані спеціалісти-професіонали, дегустатори. Це нас мотивує, змушує удосконалюватись, працювати над покращенням смаковим якостей, створенням нових сортів. Не лише традиційне пиво варимо, а й лавандове. Легкі, темні, важкі, різної густини та концентрації алкоголю сорти варимо.

Лавандова гора, козацька фортеця, тюбінг

— Ця локація стоїть на найвищій місцині ландшафтного парку. Насипана з видобутим з озер, коли їх очищення проводилось, намулом. Висота — близько 20 метрів. На вершині локації козацьку фортецю з гарматами спорудили. Подбали, щоб все виглядало, як за часів наших вікопомних предків, козаків — войовників. Репліки у Кременчуці замовили, де до війни аналоги козацької зброї виготовляли. Не лише гармати, а й шаблі, списи, різний тодішній зброярський реманент. Козацька фортеця — не єдине, що приваблює погляди відпочивальників. З Лавандової гори донизу тягнеться 100-метрова тюбінгова траса. До послуг тих, хто не байдужий до стрімких спусків на тюбінгу, обладнано витяг. Пішки підніматись на гору не потрібно. Як окрему тему слід виокремити розповідь про дорогу, яка до фортеці провадить. Прокладена вона не прямою лінією, а «трасою» довкола гори з поступовим набором висоти. По суті, це робить підйом легким та приємним для всіх, хто наважиться на невеличку мандрівку-сходження. Обсаджена 20 тисячами кущів лаванди у пору цвітіння схильна частина гори перетворюється у красу, від якою очей не відірвати. Є на що подивитись, чим насолодитись, хоча свого остаточного вигляду Лавандова гора ще не набула.

У різних місцях дороги до фортеці невдовзі знайдуть своє місце дитяче оглядове колесо та спортивні батути висотою 6 метрів. Восьмиметрову качелю на 22 місця розмістимо на окремому майданчику для атракціонів. Обладнання не тільки замовлено, все оплачено. Вже стоїть, знайшла своє місце гойдалка щастя для молодят з буськом нагорі. З обох боків дорога колоновидними сакурами засаджена. Впадає в очі, неможливо не помітити різьбленого з дерева козака на коні. Виглядає так, що до фортеці піднімається. Крім козака, який був вирізьблений під час одного з пленерів за участі львівських скульпторів, на горі, можна сказати, хоч і маленьке, але ціле козацьке військо з дерев’яних фігур «виросло».

Безстрашні воїни, стріляючи по ворогу з гармат, пильно свої володіння охороняють. Стоїть тут і сигнальна вишка, яка служила козакам для подачі звістки про наближення неприятеля. Сигнал подавався за допомогою вогню. Для цього через шнур запалювали розташовані у верхній частині вишки наповнені смолою діжки. Чорний дим про біду сповіщав. На другому поверсі приміщення пивзаводу, який також на Лавандовій горі побудований, розміщується оглядове кафе. Його дизайн, взагалі всі виконанні тут роботи — наслідок творчих зусиль за участі столяра, будівельників та моєї. За моїм задумом оглядове кафе в майбутньому використовуватиметься ще й як VIP — трибуна для спостереження за паралельними автомобільними перегонами. Ми вже на двогектарній площі побудували першу в Україні стаціонарну трасу для подібних екстремальних перегонів. Тут планували дендропарк створити. У принципі, від свого задуму ми не відмовились. Лише «скоригували» його, «порізавши» навпіл трасою для автомобільних перегонів. Що ще? Он бачите змонтовану на возі мобільну шашличницю. Не знаю, як у козаків, все це виглядало. Ми зробили її (сміється, — ред.) без урахування козацького досвіду. У центрі гори торік на День українського прапора встановили дванадцятиметрову щоглу з великим жовто-синім полотнищем нагорі. Зроблено тут і обеліск, компонентами якого стали гільзи від ракет та снарядів, залишки застосованої під Києвом, Херсоном, Черніговом та інших місцях, звідки ненависного ворога відкинуто, зброї. За «шапку» споруди із написом «Борцям різних поколінь за незалежність України» служить щит з козацькими списами. Підніжжя обеліску «скріплено» уламками ворожої ракети, яку рашисти на Дніпро скерували. Розсписали для нас це «багатство» із встромленими в нього козацькими шаблями художники з Дніпропетровщини. Обеліск проглядається здалеку, видно його звідусіль.

Товстолобик, короп, осетер, форель …

— Тринадцять гектарів території «Козацької слободи «Раковець» займають озера. Чотири найбільші розташовані каскадами. Маємо і маленьке купальне озеро з пляжем. На Дрогобиччині кращого місця для плавання, засмагання, загалом відпочинку на воді не знайти. Потужне рибне господарство створили. Риба — на будь-який смак. Короп, товстолоб, деякі «екземпляри» якого за 12 років виросли та набрали до 30 кілограмів ваги, лини, карасі, соми. Все це є. Маємо окремий розсадник, куди форель і осетер запускаємо. Цілорічно підгодовуємо рибу. Чому свого часу австрійці ставки тут побудували? Та тому, що кожен ставок має підземні джерела, живиться ними. Ось вам і пояснення, чому вода у наших озерах дуже чиста, якісна. Риба на смак, хочете вірте, хочете ні, солодка. Я, наприклад, не можу у перші дні істи форель, яку з інших господарств доставляємо сюди для вирощування. Не тому, що вона ще маленька, а через те, що до потрапляння в наші водойми її різними відходами годують. У нас вона упродовж двох-трьох місяців для набуття належних смакових якостей очищається. Годуємо її чистим гранульованим комбікормом зі свого заводу. Щоб підвищити поживність корму, додаємо різні інгредієнти. Зрозуміло, що подібна годівля дає гарний результат. Щиро скажу, що смачнішої від нашої риби у Львівській області я не їв. Щоб убезпечити озера від потрапляння стоків, зробили свою каналізацію. За межами ставків спорудили свої очисні споруди. Фільтруємо воду до стандартної чистоти. Лише після цього вона потрапляє у річку, що витікає із ставків.

Тир та стрілецька школа

— Недавно змінили цілевикористання частини землі сільськогосподарського призначення, яким володіє «Козацька слобода «Раковець».

"Перевели" ії до фонду земель оздоровчого призначення. Почали тут будувати стрільбище. До кінця травня обов’язково завершимо будівництво, щоб вже невдовзі розпочати тренування, влаштовувати спортивні змагання. Складатиметься стрільбище з двох напівзакритих тирів і одного закритого. В одному з напівзакритих п’ятидесятиметрових тирів стрільба здійснюватиметься з карабінів. На другому поверсі даного приміщення буде магазин зброї і боєприпасів. На завершенні перебуває процес створення громадської організації «Стрілецький тир». На третьому поверсі тиру заснуємо стрілецьку школу для того, щоб охочі могли на нашій базі пройти навчання та тренуватись. Упевнений, що потреба в цьому вже дозріла. Чекаємо, бо ж зрозуміло, що невдовзі до шкільної програми введуть початкову військову підготовку, на учнівську молодь із шкіл регіону, яка зможе тут вправлятись у стрільбі, серйозно тренуватись. Другий повністю закритий, двадцятип’ятиметрової довжини тир призначений для пістолетної стрільби. На другому поверсі даного приміщення «розмістимо» пневматичний тир. Тут же обладнаємо кімнату для занять сквошем. Є така динамічна гра. Маю надію, що бажаючих випробувати себе у ній буде багато. Відразу ж застерігаю. Для того, щоб стати гарним гравцем, неабияку фізичну підготовку потрібно мати. Третій наш тир, останній з двох напівзакритих, в основному призначений для дробової стрільби. Стоятимуть тут і метальні машинки з тарілками для дробової стрільби і кабан, що біжить. До речі, у п’ятидесятмктровому тирі мішень кабана вже змонтована, ціль «бігає». Стрілятимуть тут із луків та арбалетів.

Етномузей «Український хутір», пасіка, плантація хмелю

— Що ми знаємо про побут, умови життя наших предків-горян? Щось, звісно ж, відаємо, але на власні очі мало, що бачили. Для ознайомлення відпочивальників з побутом та традиціями, які століттями сповідували наші предки-горяни, створили музей «Український хутір». Його головний експонат — привезена з Карпат та по-новому змонтована у суворій відповідності до автентичного зразка дерев’яна хата з усією домашньою господаркою — стодолою з хлівом, кузнею з ковальським міхом, повним набором інструментів. Увесь інвентар справний, у робочому стані перебуває. Взимку можна на дерев‘яних санях власника, який ще в минулому століття господарював, спробувати покататись. Не забули й про живність. На хуторі утримуються баран з вівцями, кози, кролики, кури. Як і належиться для селянського двору, свою криницю глибиною 14 метрів викопали. Коли, до речі, усе це робилось, повним ходом хутір облаштовували, немало, вже немолодих відпочивальників, підходили до працюючих тут членів будівельної бригади, щоб довідатись у який спосіб і для чого буде використано довжелезну жердину. Так вони колодязний журавель називали. Щотижня на хутір приїжджають туристи. Тут раді гостям. Проводять екскурсії. Але одними розповідями ситий не будеш. Ніщо не заважає приїжджим вгамувати свій голод, пообідати в нас. Страви — на будь-який смак. Навіть копчені ребра з коника можна скуштувати. Гріх не скористатись з нагоди у дегустаційній залі побувати. Для цього достатньо спуститись до підвального приміщення на хуторі. І вином пригостять, і міцніші напої власного виробництва запропонують. Є в нас і «укомплектована» 14 вуликами пасіка. Мед викачуємо не тільки для власних потреб, а й на продаж. Такого ароматного, багатоколірного, солодкого бджолиного продукту, як у нас, ніде ще не куштував. Цьому є пояснення. Свій нектар наші бджоли з двох «джерел» видобувають — лісу, в якому височенні багатолітні липи ростуть, і полів з медоносними культурами. Якщо додати до цього засаджений фруктовими деревами та лікарськими рослинами дендропарк, куди бджоли також на медозбори залітають, все стає зрозуміло. Інакшим, ніж дуже смачним та корисним, наш мед бути не може.

Неподалік пасіки «сировину» для пивоваріння вирощуємо. Перший урожай хмелю зібрали торік. Все у нас своє.

Всеукраїнський фестиваль історичної пісні та поезії «Шабелина»

— У 2022 році на території «Козацької слободи» «Раковець» стартував перший всеукраїнський фестиваль історичної пісні та поезії «Шабелина». Йдеться про дійство, яке, за нашим задумом, відбуватиметься тут щороку. Війна, звісно ж, поламала наші плани. Після 2022 року фестиваль не проводився, але ми обов’язково все відновимо тільки-но ворога зупинимо та мир настане. Бо є в цьому потреба. На перший фестиваль кілька тисяч людей з' їхалось. Аж на таке велелюддя, чесно кажучи не сподівались. Власники автомобілів, щоб припаркуватись, мусили шукати місце не лише у Волі Якубовій, а й на дорозі, яка сполучає село з Добрівлянами. Перед початком першого фестивалю упродовж 45 хвилин тривала репліка бою між українськими січовими стрільцями та москалями. Участь у бою, як це і було колись, брала кавалерія. Стріляли гармати. Аби підсилити ефект театралізованої постановки, підпалили спеціальну для репліки придбану дерев’яну хату. У небі повітряну кулю підняли. Згодом для підсилення емоційного сприйняття над полем бою гелікоптер «завис». Ще через деякий час увагу всіх присутніх привернули два літаки.

Пілоти порадували глядачів фігурами вищого пілотажу. Свято вдалося на славу. До пізнього вечора тривав концерт за участі відомих виконаців історично-патріотичних пісень. Багато було конкурсів. Зокрема, серед читців. Вже два з половиною роки відтоді минуло, але побачити фестифальне дійство може кожен. Для цього достатньо за посиланням набрати Всеукраїнський фестиваль історичної пісні та поезії «Шабелина».

Повітряний млин, пожежна станція

— Під лежачий камінь вода не тече. Розуміючи це, постійно працюємо над удосконаленням, підвищенням рівня свого сервісу. Не забуваємо і про правила безпеки. Суворо вимагаємо, щоб вони у всьому дотримувались. І на воді під час прогулянок на човнах, і під час розпалення вогню. Будуємо свою пожежну станцію. Багато вже роботи виконано. Ще трішки, і станція запрацює. Над реалізацією цього проекту працюємо спільно з підрозділом МНС з Дрогобича. Рятівники-надзвичайники допомагають нам створювати добровільну пожежну дружину, під опікою якої не лише наша слобідка перебуватиме, а й навколишні села.

А ось і стилізований під давнину двоповерховий повітряний млин. На першому поверсі дві печі стоять. Тут проходять майстер класи для дітей та туристів, які сюди заходять з придбаним на в'їзді до нашої території маленьким пакетиком борошна. В основному палянички випікають. На другому поверсі - маленька кав’ярня. На третьому створюємо цех, в якому крафтові сувеніри вироблятимуть.

Плямисті та благородні олені, дикі кабани…

— Велику територію вольєр займає. Аж два гектари. Всі люблять це місце, а найбільше — діти. У вольєрі утримуємо 5 плямистих оленів, 16 благородних та диких кабанів. Скільки їх є, точно не пам’ятаю. Приплід за минулий рік аж на 50 свинок «потягнув».

"Острів кохання". Так називається місцина, до якої, щоб добратися, довелося місток побудувати. Острів славиться як грибне місце. Козарі, білі гриби, лисички. У сезон ростуть так начебто хтось їх щоночі садить. Після проведеного на острові благоустрою сам Бог велів сюди заглянути. До дерев’яної колиби з кухнею та баром, як, зрештою, і до водяного плеса озера провадять підвісні екологічні доріжки. Зроблені з дуба, як ми сподіваємось, вони не шкодять тутешньому унікальному екологічному балансу. Родзинкою «Острова кохання» можна вважати споруджений на одному з великих дерев затишний готельний номер — хатка з усіма зручностями. Спальнею з телевізором, ванною, туалетом. Підніматись до цього «гнізда» можна сходами. Для подачі постояльцям страв та напоїв використовується маленький ліфт.

Для любителів риболовлі з усіма зручностями за моїм проектом спорудили 4 дерев’яні будиночки на воді. Кожна із споруд має спальню для двох персон, маленьку кухоньку. Є ще й стіл, два розкладні крісла, і, звісно ж, свій санвузол. У різних місцях слобідки, і на берегах озер, і в лісі, стоять різні за величиною десятки альтанок. Призначені вони для відвідувачів, які сюди здебільшого сім'ями з дітьми приїжджають. Їм не потрібно на ніч залишатись. І півдня вистачає для того, щоб полюбуватись краєвидами, подихати чистим повітрям, накрити собі стіл.

Замість післямови

Якщо постановили собі найближчим часом «Козацьку слободу «Раковець» відвідати, маєте знати, що розташована локація у дуже зручному місці. Відстань від Волі Якубової до Львова — 79 кілометрів, до Дрогобича — 14 кілометрів. Відпочинкова поїздка з обласного центру на сучасному автомобілі, зважаючи на гарне асфальтне покриття дороги, не більше однієї години займає. Відпочивати тут підходить всім. Найперше, мабуть, тим, хто, втікаючи від сьогоднішніх напружених буднів, прагне забутись, «підзарядитись» енергією природи. І, не виключено, смачно поїсти. І старші за віком співвітчизники, і молоді, і дітвора зможуть корисно провести час. Жодних проблем не існує для любителів активного відпочинку. Зможете, якщо виявите на це бажання, перевірити свої спортивні здібності у мотузковому парку, покататись на катамарані або квадроциклі. Романтики прагнете? У такому разі спробуйте себе у ролі вершника. Поїздка верхи на коні також входить до переліку послуг та атракцій, які надаються у Волі Якубовій.

Тут можна відпочити у панорамному СПА центрі з видом на ліс, чи засмагати на дерев’яній терасі смарагдового озера з гліцериновою водою, або ж пірнути у блакитний басейн з кришталевою водою. Дорослим з «прицілом» на екстремальний відпочинок запропонують вейкбординг чи, скажімо, сап — серфінг. Або ж і перше, і друге.

Окрема розмова — діти. Зазвичай у Волі Якубовій вони аж «пищать» від радості. Багато для себе цікавого та радісного тут знайдуть. На найменших правдива залізнична колія з потягом чекає, дитячі машинки. Старша дітвора матиме змогу, крім всього іншого, у спритності на електроциклах, квадкроциклах та баггі. Але про все не розповіси. До Волі Якубової їхати треба. Недаремно ж кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто послухати.