Головне, що не переміг Медведчук? Щодня бачу в парламенті коаліцію Слуг і ОПЗЖ, які разом обкрадають українську Армію

Флагманом цієї брудної пропагандистської кампанії були плюси і інші медведчуківські канали, які з ранку до вечора, кілька років поспіль, просували думку, що це «Порошенко напав на Україну».

6 років тому Наталочки і Сірьожі влаштували всенародне свято, вони і досьогодні повторюють мантру, що Зеленський - це найкраще, що могло трапитися з Україною. Правда, цей пропагандистський марафон вже не дивляться в Маріуполі, фортеці Бахмуті, Авдіївці, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Волновасі, Сватовому…

Сьогодні на Українській правді вийшла полемічна стаття лауреата Шевченківської премії, журналіста і воїна Павло Казарін, в якій він розмірковує, чи можливо було б уникнути великої війни, якби не Зеленський.

Для мене і нашої команди очевидно, що відповідальність за напад на Україну і в 2014, і в 2022 несе виключно путін, путінська росія, всі без виключення росіяни, які допустили цементування диктаторського режиму і для яких великорусский шовінізм - релігія. З 2014 по 2019 я жорстко полемізувала з тими, хто перекладав відповідальність за війну на Порошенка. Це страшна трагедія для України, що скільки людей повірили в цей кремлівський наратив, який тягли сюди деякі українські медіа і проросійські політики, підігруючи кремлю, перекладаючи відповідальність на українську владу. Тим не менше, кримінальні справи проти Порошенка за «контрнаступ влітку 2014 на Донбасі» і відсіч ворогу в листопаді 2018 в Керченській протоці і досі не закриті, навпаки, активно «розслідуються» ДБР.

З 2019, попри чітку опозицію до Зеленського, я не змінила своєї позиції щодо війни. Повну відповідальність за вбивства українців, знищення українських міст, порушення мінських угод до 2022, несе путінська росія. Це не Зеленський напав на Україну в лютому 2022, воєнний злочин здійснив путін.

Але відповідальність за провал підготовки до вторгнення, повне ігнорування сигналів наших партнерів, не виконання державного оборонного замовлення, згортання ракетних програм і виробництво ВПК, недофінансування ЗСУ через пріоритетність асфальту, не проведену евакуацію культурних цінностей і дитячих будинків бодай поблизу лінії зіткнення, коли передчуття війни було вже в повітрі - це вже повна відповідальність української влади. Яка в січні 2021 садила Порошенка, замість зібрати за столом всіх колишніх українських президентів і разом думати, як протидіяти путіну. І дуже дивно, що в статті Казаріна про це ні слова. ЗСУ є головним гарантом нашої державності, суверенітету і незалежності, і я щиро дякую Павлу за захист України, приналежність до найавторитетнішої української армійської спільноти. Тож він точно усвідомлює, що підготовка резервів і посилення українського ВПК в 2019- 2022 могли б бути стримуючими і превентивними факторами для нападу, або б сповільнили російський бліцкриг на Півдні і інших напрямках.

Чому путін не напав раніше? Шановний автор, як на мене, дає спрощене узагальнення, розмірковуючи виключно в парадигмі Порошенко & Зеленський і забуваючи про зовнішні чинники. Політика стримування агресора замість придушити його санкціями з боку Німеччини і США, ЄС вцілому - апріорі була помилковою, бо дозволяла російській економіці розвиватися, будуючи «Північний потік» і експортуючи енергоносії. Але фактор Меркель і Трампа, безумовно, грав свою роль для путіна, це були чи не єдині світові лідери, окрім Сі, з якими він певним чином рахувався.

А от українська влада пересварилася з нашими партнерами напередодні вторгнення, звинувачуючи їх в «скабєєвщині» і нагнітанні паніки, яка може знищити нашу економіку. Хоч з 2021 року влада мала робити все для посилення антипутінської коаліції, вірити західним розвідкам і зробити все для посилення оборони. Та й лондонський саміт НАТО в грудні 2019 не варто було ігнорувати, бо паризькій зустрічі з путіним цей зовнішньополітичний шпагат аж ніяк не допоміг…

Очевидно, що тема підготовки до війни - найбільш проблемна для команди Зеленського. Бо в цьому питанні - дуже болючі відповіді про втрачений час, можливості, які спровокували важкі для країни наслідки. Ця дискусія ще попереду, бо спочатку потрібно перемогти ворога. До речі, тема перемоги дивним чином зникла з риторики влади, паралельно з забутими вже самітами миру і планами стійкості.

Три роки важкої війни влада активно експлуатувала гасло «Мінська 3 не буде». І судячи з останніх новин щодо переговорного процесу, це правда. Бо в мінських домовленостях була чітко зафіксована територіальна цілісність України, Донецька і Луганська області визнавалися українськими і ніде ані слова не було про відмову від Криму… А виконання цих угод було чітко привʼязане до санкцій.

Я, до речі, щиро бажаю нинішній українській переговорній команді досягти подібного результату, адже основна червона лінія для українського суспільства - це територіальна цілісність і суверенітет України.

Павло Казарін завершує свою колонку до шестиріччя Зеленського висновком, що головне - не переміг Медведчук, бо прихід до влади пʼятої колони кремля дійсно б означав захоплення України з середини. Але я не настільки оптимістична, як автор колонки. Можливо тому, що щодня бачу в парламенті існування коаліції Слуг і ОПЗЖ, які разом обкрадають українську Армію, переспрямовуючи кошти на пропагандистський марафон, закупівлю російського застарілого обладнання для АЕС чи на дороги, замість купувати дрони і будувати фортифікації. Бачу, як з ВР роблять слухняну і залежну від Банкової «держдуму», руйнуючи парламентаризм і субʼєктність. Щодня відчуваю, що особа в кріслі спікера отримує фізичне задоволення від приниження опозиції.

А, можливо, мій песимізм будується на відвідуванні судів над бойовими командирами чи «превентивними санкціями» проти Порошенка, який вже 6 років не при владі. Бо ці судилища, політична цензура і тиск на опозицію мало чим відрізняється від часів Януковича.

Перемогти росію важливо не лише на полі бою і в дипломатії, треба перемогти її в собі і не дати побудувати всередині. І це сьогодні відповідальність Зеленського, який вже 6 років як сконцентрував всю повноту влади. Не варто цементувати цю владу портновщиною в судах, розправами з опонентами і союзами з ОПЗЖ. Бо це і буде перемога Медведчука.

P. S. Павле, ще раз дякую за службу! І за полеміку!

Джерело