«За сьогодні зробила 10 ляльок»

Людмилі Ткаченко 56 років. Народилася у Веселому, що у Мелітопольському районі. Вона — випускниця Запорізького державного університету, отримала фах вчителя німецької мови. Багато років віддала роботі на вчительській ниві. Та коли прийшов до влади Віктор Янукович, почали закриватися школи. Пані Людмила позбулася роботи. Часи були тяжкі, тож шукала бодай найменшого підробітку. І її запросили у Будинок творчості вести гурток, бо вміє плести на спицях і гачком. Колись мама навчила її азів рукоділля. Успадкувала навички і від бабусі, котра була швачкою.

— У повоєнний голодний час бабу­ся ходила від хати до хати і обшивала людей, — розповіла журналістці «ВЗ» Людмила Ткаченко. — Коли мені за­пропонували роботу у Будинку твор­чості, не була впевнена, що зумію ор­ганізувати навколо себе дітей і чогось їх навчити. Та все ж погодилася. Поча­ла вивчати різноманітні техніки, знахо­дила онлайн майстер-класи, і це мене захопило. Шила з дітьми ляльки, на­вчилися робити картини з текстильного дизайну — з елементами плетіння, фе­тру, згодом перейшли до брошок.

— Але це було у Мелітополі. А по­тім?

— Потім з Мелітопольського району переїхала у Запоріжжя. Мене взяли на посаду директорки Будинку творчості.

— Де вас застала велика війна?

— У Веселому. Ми з чоловіком були вдома. У нас є доросла донька, яка на той час жила у Запоріжжі. Ми їй заборо­нили повертатися додому. А потім нас спіткало горе — помер мій чоловік. Я за­лишилася сама зі старенькою мамою. Донька наполягала, щоб я виїхала. Всім була відома моя проукраїнська позиція — я у перших рядах була на мітингах.

Пані Людмила спочатку приїхала до Запоріжжя. Працювала з дітьми, волон­терила.

Одного разу зробила ляльку-мо­танку з кошиком черешень. Як відомо, символ Мелітополя — солодка череш­ня, що росла у кожному саду. Подару­вала її керівництву у Центрі творчості, і їй сказали, що було б добре проводи­ти майстер-класи з виготовлення таких ляльок.

Пані Людмила почала навчати дітей не лише робити ляльки-мотанки, а й різноманітні прикраси з бісеру і стразів.

На початку 2025-го пані Людмила виїха­ла на Івано-Франківщину. На цьому напо­лягла її донька. Тепер в Івано-Франківську проводить майстер-класи з виготовлення ляльки-мотанки, брошок, коників, брас­летів і підвісок. Але обов’язковим пунктом її творчої роботи є поїздка раз на місяць у Запоріжжя, щоб дати майстер-клас тим дітям, які там залишилися, і які люблять народну творчість.

— Мотанки до мене приходять самі, — каже пані Людмила. — Довго виношую ідею. Іноді закрадається фраза з вірша чи пісні, я її «прокручую» у голові, нади­хаюсь і роблю ляльку-мотанку. Колись свої роботи роздаровувала. Тепер від­даю на аукціони. Кілька днів тому на­діслала волонтерці на аукціон брош­ки-мотанки. Нещодавно отримала замовлення від Веселівської громади — просять 60 ляльок-мотанок. За сьогод­ні зробила 10 ляльок. Волонтери мають намір подарувати ці ляльки дітям воїнів, які віддали життя за волю України.

— Продаєте вироби?

— Якщо є замовлення, то не відмов­ляюся. За ляльку 36−38 см більш ніж 1700 грн не прошу, бо час — тяжкий. Маю клієнтів, які замовляють вже не першу ляльку. Повторів не роблю, про­поную те, що «виносила» і «вимріяла».