Оголену грішницю не пустили помолитись
Один із моментів, які я запам’ятаю після поїздки в Кам’янець-Подільський
Для туру вихідного дня чудово підійде маршрут Кам’янець-Подільський — Бакота — Хотин. Аби не бігати «галопом», ми з товаришками розділили ці точки на весь вікенд. Тож і читачам «ВЗ» пропоную віртуально прогулятись та познайомитися ближче зі сонячним Поділлям.
В'їзд в історичну частину платний
В'їзд в історичну частину Кам’янця-Подільського платний — 10 гривень. Ці кошти потрапляють у бюджет міста. Втім, як розповів гід, не всі місцеві помічають розвиток міста за «туристичні» гроші і нарікають на інфраструктуру. Для тих, хто не бажає поповнювати «мазепою» місцеву скарбницю, є об'їзд за 15 кілометрів.
Місто компактне та затишне, чи не на кожному кроці «жива історія». Кам’янець — третє місто в Україні за кількістю історичних пам’яток.
З гідом ми зустрілись «Під парасолькою». Це один із туристичних магнітів міста. Звідси вирушили у пішохідну прогулянку.
Але спочатку — огляд краєвидів та одного з відомих мостів заввишки 38 та завдовжки 136 метрів через річку Смотрич. Будова мосту тривала понад 10 років, відкрили його у 1874 році. Під час Другої світової його підірвали. Відновити вдалось лише у 1949-му, а у 2006-му — завершити реконструкцію. З мосту видніється водоспад, а скелю поруч активно освоюють альпіністи.
Перейшовши міст, ви одразу побачите найстарішу серед святинь Кам’янця — храм Пресвятої Трійці василіянського монастиря (письмова згадка датується 1582 роком). Повністю відновлений храм та монастир відкрито у 2010 році.
Як то бути туристом у незнайомому місті й не загадати бажання? Місце для цього ритуалу є - Тріумфальна арка, збудована на честь останнього польського короля — Станіслава Августа Понятовського. І хоч бажань багато не буває - обрати одне в цей час дуже легко. Сподіваюсь на його здійснення.
У храм в сукні на бретельках — зась!
Пройшовши арку, потрапляєш на подвір'я Кафедрального Петропавлівського костелу. Його унікальність у тому, що, попри належність святині до римо-католицької концесії, в архітектурній композиції - мусульманський мінарет, зі скульптурою Богородиці нагорі. Дивовижне поєднання. Дата будівництва храму невідома, однак дослідники приписують її до дати заснування Подільського єпископства 1375 року. За «османських часів» костел перетворили на мечеть, частину храму зруйнували. За часів Речі Посполитої його відновили, але мінарет залишили, лише встановили на ньому статую Божої Матері. У храмі є орган її моделі, що існує лише у кількох екземплярах. Однак оглянути святиню не вдалося: не повторюйте моїх помилок — одягайтесь відповідно. Туристів на вході оглядають з голови до ніг, тож будьте певні, зайти в храм у шортах чи з неприкритими плечима — зась. Мене не пустили…
Виходячи з території храму (надзвичайно «тихе» і «зелене» місце), не забудьте оглянути Ратушу та Вірменську криницю й, звісно, зробити фото зі статуєю туриста, що заблукав.
Але це ви побачите в центрі без зайвих зусиль. А от рекомендую пройти через Вітряну браму. У спеку — це природний кондиціонер: за легендою, тут гуляє Вітер. А от іншої легенди — про московського царя петра І, тут вже не розповідають…
«Кам'янець перетягнув ковдру першості на себе»
Як зауважив наш гід, кожне місто любить перетягувати ковдру першості на себе. Тут конкурують зі Львовом у появі бруківки в місті. У центрі Старого міста навіть розмістили археологічну знахідку під скляним накриттям. Щоправда, містяни не надто дбають про привабливість найдавнішої міської бруківки: птахи зробили свою справу, комунальники — ні.
Мощення з вапняних плит, яке віднайшли, лежало під ребровою бруківкою XIX століття. У щілинах між плитами археологи знайшли трубки і керамічний матеріал XVIII століття. Відомо, що в Києві, Львові та Чернівцях кам’яне мощення вулиць і площ з’являється щонайраніше в 1830-х роках. До цього використовували дерев’яне мощення.
На глибині 9 метрів під землею — природний винний холодильник
Якщо втомились і зголодніли — поруч чудове місце для прохолодних напоїв. Приваблює міська ресторація не лише гастрономією, а й історією. Berry Wine славиться великим вибором локальних вин і природним холодильником. Зручно в умовах блекауту, чи не так?
Особливість центрального кафе у тому, що власники реконструювали підвальні приміщення, розчистивши до дев’яти метрів завглибшки простору. Тут розмістили, наче у винній шафі, алкоголь. Звісно, приміщення можна й далі розширювати, але міська влада заборонила досліджувати тунелі поза площею закладу. До речі, окрім невеличкої екскурсії до підземелля, тут можна замовити дегустацію місцевих закарпатських вин.
Фортеця — візитівка «міста на камені»
Надовго у закладі не затримались, адже попереду одна з візитівок «міста на камені» — фортеця. Деякі історичні дані твердять, що Кам’янець-Подільський замок існував у Х-ХІІІ століттях спершу як давньоруська дерев’яна фортифікаційна споруда. У XV столітті, коли місто увійшло до складу Речі Посполитої, фортеця стала оборонним пунктом держави і постала у камені. 1812 року уряд російської імперії, якій у той час належав Кам’янець-Подільський, розпорядився скасувати фінансування фортеці, після чого ніхто більше не дбав про її утримання. У середині ХІХ століття керівництво перетворило замок на в’язницю.
У 1919−1920 роках Кам’янець-Подільський був столицею Української Народної Республіки, тут перебував уряд УНР та дислокувалися її військові сили. (До речі, у місті є екскурсія слідами Петлюри та тогочасного уряду). 1977 рік — утворення історико-архітектурного заповідника «Кам'янець», який через 20 років отримав статус національного. Замок має площу близько 1,5 гектара, всього тут 11 башт, на які можна піднятись та помилуватись краєвидами;
або ж завітати до Устима Кармелюка, який відбував покарання у фортеці;
кинути монетку у глибину колодязя;
розглянути колекцію зброї XVII-XVIII століть; постріляти з арбалета; заглянути в яму боржників або ж завітати до гончарів. Місцеві кажуть, що внутрішній туризм набирає обертів — фортеця приваблює як дітей, так і дорослих.
Місце величі - Хотин
Наступною точкою наших мандрів стала Хотинська фортеця. Їхала туди без особливих очікувань, однак усвідомлення того, що ходиш стежкою, прокладеною у Х столітті, зачаровує. Недаремно фортеця занесена до списку 7 чудес України.
З часу свого заснування оборонна споруда була у власності князів Київської Русі, Галицько-Волинського й Молдавського князівств до імператорів Османської, Австро-Угорської та російської імперій. Жодному із ворогів не вдалося з першого разу взяти штурмом замок. Це вдавалося тільки у разі тривалої облоги.
Годі й переповісти, скільки історій та подій чули та бачили ці стіни та землі. Й справді, потрапляючи сюди, відчуваєш дух Середньовіччя, милуєшся кам’яним замком з особливим спокоєм…
На вході до Хотинської фортеці розмістився ярмарок. Однак нічого оригінального тут не пропонують, на жаль… Без сувенірів, ну хіба що зі склянкою місцевої ліщини, ми вирушили у Бакоту.
Намолене місце
Дивовижно, як це місце водночас стало епіцентром спокою та… болю. До 1981 року тут існувало село, нині це величезна затока, утворена водами Дністра. Село Бакота було прикордонним (поруч кордон з Румунією). У 1973 році радянська влада оголосила страшну новину про затоплення села, щоб побудувати Новодніпровську ГЕС. Жителям дали вісім років, щоб покинути рідну землю, при цьому совєти не пропонували місця переселення, але забороняли селитися всім разом. Очевидно, перестраховувались, щоб уникнути бунтів. Люди власноруч руйнували свої хати, зрізали дерева, покидали малу батьківщину. У пам’ять про трагедію затоплених сіл — символічна Книга скорботи.
Нині Бакота — це територія та околиці Бакотської затоки на Дністрі площею 1590 гектарів. Велич скелястих берегів та плеса води вражає. Місцевий національний парк подбав про інстаграмні точки для фото, облаштував інформаційні банери, які розповідають про рослини та птахів, яких можна почути та побачити поруч.
Недаремно назва «бакота» пов’язана з давньоруською мовою і означає «бажане, чудове місце». Інша версія вказує на румунське походження назви, що у перекладі означає «шматок, кусень».
Спустившись вниз, натрапиш на найдавніший печерний монастир Поділля, розташований у товщі 120-метрової Білої гори. Дослідники вказують, що місце монастиря використовували ще язичники у дохристиянські часи. Монахи прийшли сюди в ХІ столітті. Попри те, що частина породи завалила печери, тут залишились місця для молитви. Намолене місце…
Звісно, бути на Бакоті і не спуститись до води — нонсенс. Хоч не всі туристи з легкістю долають 2-кілометровий маршрут. Перепад висоти стрімкий, але це варто зробити. Розваг на воді чимало, пропонують і «з вітерцем» на катері, і прокат байдарок, і sup-серфінг. Великою помилкою було заїхати сюди лише на кілька годин, адже на Дністрі можна відпустити реальність і насолодитись моментом бодай на кілька хвилин…
Далі наш 6-годинний маршрут проліг до Львова. Дорогою смакували враження від знайомства з Поділлям…
