«Тікала з дітьми з-під обстрілів з документами і 200 гривнями у гаманці»

Такі букети і квіткові композиції, які я побачила у соцмережах, на мою думку, може робити людина, яка на це вчилася багато років, вдосконалювала покроково таке мистецтво краси. Та й, якщо казати чесно, не кожному таке під силу. А робить їх Яна Наливайко з Охтирки, що на Сумщині.

До повномасштабного вторгнення росії в Україну Яна виконувала таку трохи чоловічу роботу — у величезному супермаркеті бензо-електроінструментів працювала менеджером-консультантом з продажу. Про всі агрегати знала, як табличку множення. Косу, пилу чи дриль могла порадити, підказати покупцю і розповісти про всі їх характеристики.

За словами Яни, вона завжди своїй донечці вигадувала і сама робила заколки-брошки на волосся, обручі, бантики та інші прикраси. Мала таке хобі - «дбайлива мама», хотіла, щоб її дитина була найгарнішою у садочку з прикрасою, зробленою власноруч.

Усе у житті Яни та її родини, як і в усіх українців, змінилося в один день — 24 лютого 2022 року, коли росія повномасштабно пішла вбивати мирне населення і нищити українські міста. Яна з дітьми 18 днів просиділа під обстрілами, адже будинок, у якому жили, був за кількасот метрів від залізничного вокзалу. Сподівалася, що за кілька днів увесь цей жах закінчиться, і знову настане мир.

— Моя нервова система більше не витримувала, — розповіла журналістці «ВЗ» Яна. — Я зібрала два маленькі наплечники, у яких були лише документи та речі першої потреби, і виїхала з дітьми з Охтирки під дуже сильними обстрілами. Першою зупинкою була Полтава, а потім я запропонувала дітям: «Поїдьмо у Польщу». Це було спонтанне рішення.

Два дні Яна з донькою і сином прожили у Катовіце — у місцевому театрі. Їм дали 2 доби, щоб знайшли собі тимчасове житло. Волонтери запропонували переїхати у Ченстохову до будинку, у якому жили дві жінки.

— Ці дві милі жінки — Магда і Лейла — неймовірні! — Вони мене прийняли з двома дітьми, як рідних. Опікувалися нами, допомагали, чим тільки могли. Документи, школа, технікум — з усім допомогли. Я ж не розуміла мови взагалі! Ми у них затрималися на довгі два місяці, але я розуміла, що маю і сама працювати, а не сидіти у когось на шиї. Ми ж приїхали без копійки до Польщі, як кажуть, голі-босі і без грошей. У мене було 200 гривень зі собою. Не мали жодних заощаджень!

Щоб заробити кілька злотих, вже на третій день Яна пішла прибирати помешкання. Саме наближався Великдень, тож польські пані із задоволенням користувалися послугами трудолюбивих українок. Коли Яна отримала свої перші 150 злотих, щастю не було меж. «За день я заробила півтори тисячі гривень, — сміється жінка, — це ж які великі гроші!».

Якось Магда запитала у Яни, чим би вона хотіла займатися. «Мабуть, декором», — усміхнулася у відповідь. Перші прикраси до Великодня жінка зробила у помешканні Магди і Лейли.

— Саме Магда мені купила матеріали на перші віночки. Мої нові подруги-рятівниці оцінили високо роботу, запропонували своїм знайомим, друзям… За два тижні перед Пасхою я зробила 98 віночків на двері, які мені вдалося успішно реалізувати, — каже Яна. — А потім почала сама виставляти свої роботи у соцмережах, у різних групах. Виготовляла прикраси на кошички, декорувала свічки на Різдво та інші урочистості. А далі ще й пішли солодкі букети для дітей та ковбасно-овочеві для дорослих. Одне слово, через два місяці ми перебралися в іншу квартиру, за яку я була спроможна платити самостійно. Живемо у цьому помешканні й досі - майже два з половиною роки.

У Яни замовлень все додавалося — просили зробити, окрім декоративних прикрас на двері, кошички й на столи, прикраси на голову, декорації й віночки до Першого причастя…

Якось Яні спало на думку, що було б добре робити корони для моделей, які на подіумі представляють вечірні сукні. Одного разу полька таки запросила Яну до співпраці - сукні польської модельєрки й корони української майстрині. Показ відбувся у Кракові. Наступний — у Закопане. На жаль, за корони жодної копійки українська майстриня так і не отримала, зате познайомилася з багатьма людьми, яким сподобалися її вироби.

Однакових виробів Яна Наливайко не робить, каже, що не вміє працювати за принципом кальки. Кожен віночок, кожна прикраса має свою родзинку, свій шарм і свою неповторність.

Великим попитом в української майстрині користуються корони, які замовляють для фотосесій, нагородження переможців/принцес чи королев якоїсь знаменної події.

— Якось мені сказали, що я «чарівна на всю голову», — усміхається Яна. — Мабуть, це правда, бо у мене стільки фантазії для створення різноманітних композицій, що я не встигаю їх втілювати у життя.