«Ті вужі мені на подвір'я полізуть. Не хочу, щоб ставили стовпа з лелечим гніздом…»

Після семимісячної розлуки з лелеками українці з радісним нетерпінням виглядають березневої появи цих гарних птахів. А от у селі Розвадові на Стрийщині пару бузьків, яка багато років мешкала неподалік церкви, цього разу чекають з тривогою. Бо там вже немає їхнього гнізда. Взимку воно через просідання ґрунту впало разом зі стовпом. Коли енергетики взялися відновлювати їхню оселю, між розвадівцями спалахнули гострі суперечки. В їх епіцентрі опинився місцевий священник.

Зі старого непевного місця новий стовп з лелечею оселею селяни виріши­ли змістити на кількадесят метрів убік, ближче до центру села, де не підступає волога. Цьому спротивився отець — бо стовп опинився б навпроти вікон його хати. Щойно майстри приступили до роботи, священник Богдан Колібек з дружиною-їмостю, сином Богданом, теж священником, вибігли на вулицю і за­боронили монтаж. Казали, нехай бузьки шукають собі інше місце — за рікою…

То чим заважав парохові стовп з леле­чим гніздом? Ось що у розмові з корес­пондентом «Високого Замку» пояснив сам отець Богдан Колібек.

— Бузьки носять всяку їжу — і вужів, і жаб, — каже він. — Що­ранку, коли я йшов до церкви, там було багато всього. Прихо­дили робітники і прибирали то все. А тут біля нас діти бавлять­ся у дитсадочку, тут майданчик, гойдалки. І тут хотіли ставити стовпа. Мені тут незручно, мені тут недобре, дітям в садочку то всяке падатиме. Ті вужі мені на подвір'я полізуть. Тому я сказав, що не хочу, щоб ставили стовпа з гніздом…

Односельці отця Богдана ма­ють іншу думку. Один з них пря­мо в очі сказав душпастире­ві, мовляв, хто ви такий, що не дозволяєте ставити гніздо ле­лекам? У бесіді з автором цих рядків цей чоловік зізнався, що готовий був «лелечого» стовпа прийняти у себе, відвести під це клаптик своєї землі, але зава­жає високовольтна лінія…

Не приховує свого розча­рування цією блокадою інша наша співрозмовниця, мешкан­ка села, яка попросила не нази­вати її.

— Не розумію, чим лелеки могли зашкодити нашому отце­ві. Вони пролітають над багать­ма нашими подвір'ями, сідають на наші дахи, комини. Не без того, що залишають після себе білі сліди посліду — але то при­рода: дощ упав і змив ті сліди. Ні разу не бачила, щоб з їхньо­го дзьоба впала жаба чи змія — бузьок то все проковтне, а потім дасть своїм пташенятам з'їсти. А тепер — що? Прилетять бузьки до свого гнізда — а його немає. Де вони тепер мають сідати? І що вони кому винні?

Таке ж запитання ставлять десятки користувачів соцме­реж, які критично оцінюють ре­зонансну подію у Розвадові. Де­які цитували законодавство, яке передбачає покарання за руй­нування пташиних жител…

Кореспондент «Високого Замку» послухав думку з цьо­го приводу провідного україн­ського орнітолога, професо­ра Львівського національного університету ім. І. Франка Ан­дрія Бокотея:

— Лелеки нікому не загро­жують. Щодо гадюк і жаб, яких дехто боїться у Розвадові: весь корм, що ці птахи приносять у гніздо, вони з'їдають. Леле­ка занадто багато сил тратить на добування корму, тому тра­тити його безсенсовно не ви­гідно. Все, що добудуть, зго­довують своїм пташенятам. Не розкидають навколо гнізд нічо­го, ні разу такого не бачив — на­віть у такий рік, коли корму бага­то. До того ж головним кормом лелек є не земноводні і не пла­зуни. Основна їхня їжа — комахи: польові коники, сарана, дощові черви. Можуть бути і пуголовки, зрідка — жаби. Вужа приносять вкрай рідко… Якщо комусь за­важає гніздо лелеки, зверніться до фахівців і поцікавтеся, яким чином цю ситуацію можна вре­гулювати, — щоб і людям, і пта­хам було добре…

Ось коментар Галини Рос­попи, пресаташе «Львівобленерго» — це підприємство якраз і встановлює платформи під лелечі гнізда:

— Лелека хоче жити там, де вподобав собі. Ми встановлюємо платформи, щоб птахи не пошкоджували ліній електропе­редач і самі не травмувалися…

Є багато випадків, коли люди благають поставити їм лелечі гнізда, платформи під них. І ми це робимо. Знаю історії, коли лелека живе прямо на подвір'ї - там діти є, і лелека нікому не заважає. Навпаки, всі тішать­ся, що лелека гніздиться у них. Пригадую, торік одна жінка пла­кала, коли з гнізда на її подвір'ї випало лелеченя. Я на боці лю­дей, які дбають про птахів! По­ставимо гніздо навіть на недію­чу електроопору, де воно було, — якщо люди попросять. Навіть під час війни намагаємося свій проєкт не відкладати…

А я згадую, як торік писав ма­теріал про бузькову історію у селі Гірському, яке не так далеко від Розвадова. Багатодітна сім'я врятувала лелеченя, і воно, коли виросло, ходило з ними до церк­ви. Писав і про іншу цікаву істо­рію: 18 лютого на Тернопільщи­ні під час панахиди за убієнним майданівцем під церкву з небес спустився лелека. А потім ра­зом з людьми подався до цвин­таря, ходив між могилами, діти його гладили, пригощали. Деко­му здавалося, що то у птаха пе­ревтілився загиблий герой…

Мені здається, що «леле­чі» пристрасті у Розвадові стих­нуть у найближчі дні. У розмові з нами священник сказав, що не проти, аби стовп з гніздом бузь­ка встановили на колишньому місці.

Треба тільки не баритися з цим: наші крилаті улюбленці вже у дорозі…