Війна війною, а ліс садити треба!
За кілька років турботливого догляду саджанці стануть «самостійними»
У працівників лісового господарства зараз важлива сезонна робота: насаджують дерева, доповнюють ними плантації, які розбили рік-два тому. Квапляться, поки у ґрунті багато весняної вологи, яка сприятиме укоріненню саджанців. Кореспондент «Високого Замку» побував на такій акції на Тернопільщині - на території Бережанського лісомисливського господарства, яке входить до ДП «Ліси України».
Хутір Малинівка, горбисте, з природними вирвами урочище «Копана». Його назвали так у давнину місцеві жителі, коли через буковий ліс самотужки, з допомогою лопат, проклали дорогу до своїх сіножаток. Років двадцять ніхто вже за сіном сюди не їздить. Але довколишній ліс його господарі доглядають. Це видно по просвітлених угіддях, по кремезних, двадцятиметрових буках, які, як щогли, по обидва боки «копаної» дороги здіймаються ввись…
Півтора кілометра ходьби — і ми вже на місці. Посеред лісу простора півгектарна поляна, трохи далі - ще одна, площею 7 арів. Рік тому тут вирізали і відправили для господарських потреб старі вільхи, берези, липи. Прибрали площу, зачистили її від хмизу, спеціальним плугом нарізали рядки — і тепер ось два десятки людей садять у них модрину. Чотири тисячі саджанців привезли із парника-розсадника, який розташовано в урочищі Гута біля села Рогачина.
— Садимо тут модрину згідно із планом лісництва, — розповідає авторові цих рядків майстер лісу Андрій Косенко. — Вона швидко росте, невибаглива до вологи, стійко переносить спекотні дні. Багато чим корисне це дерево. Будівельники знають, що з модрини виходить добрий матеріал для перекриття верхів…
За кілька ранкових годин саджальники впоралися з поставленим завданням. Працювали з настроєм, із жартами. Хоча робота не з легких: спеціальною лопатою-мечем треба з розмаху зробити виїмку у ґрунті, обережно, щоб не пошкодити корінці, вставити туди саджанець і наступним рухом «меча» притиснути його з боків…
Тиждень перед тим лісівники доповнювали модриною іншу плантацію, яку розбили три роки тому. Таке «підселення» роблять завжди: якась рослина могла не прижитися, всохнути, якесь юне деревце могли пошкодити козуля чи кабан. Тож треба на місце ураженого саджанця посадити новий, здоровий.
Мине небагато часу і до цих плантацій знову навідаються їх доглядачі. По кілька разів обкошуватимуть юні модрини від трави, яка може їх заглушити. З часом просвітлюватимуть загущені саджанці - і за якихось 5−6 років тут здійметься і у повну силу ростиме розкішний модриновий ліс.
Мені особливо приємно писати про це на фоні драматичних новин з фронту. Як би не було нам, українцям, важко, але ми не опускаємо руки: попри війну, виховуємо дітей, вирощуємо хліб, будуємося, садимо ліси. А значить, думаємо про майбутнє, впевнені у ньому…
