«Чоловік загинув, коли доньці було 2 рочки. Вона знає тата лише по фотографіях…»

У середу, 6 листопада, у Левандівському парку висадили дерева на алеї пам’яті на честь загиблих бійців Правого Сектору. Це був гарний сонячний день… Золоті листя дерев переливаються на сонці.

Організувала захід пані Наталія Бобанич, дружина легендарного українського добровольця, Героя України, офіцера, громадського діяча Тараса Бобанича («Хаммера»), який віддав своє життя за Україну.

Допомогли з деревами, а це 30 саджанців граба «Лукаса», благодійники (вартість одного саджанця — 5 тисяч 500 грн).

— Більшість загиблих бійців з Львівської області, — каже журналістці «ВЗ» Наталія Бобанич. — Є хлопці з західного регіону. Одна дівчина з Чернігівщини — Наталія Кузнєцова («Іранка»), її чоловік також загинув на війні. Інша — з Київщини — Анастасія Мар’янчук («Троя»). Вони відіграли важливу роль у створенні Правого Сектору…

Також на алеї пам’яті буде дерево Дмитра Коцюбайла («Да Вінчі») — його вклад величезний в історію України та створення Правого Сектору.

Війна триває, і, на жаль, кількість загиблих збільшується. Важливо зберігати пам’ять про наших Героїв.

Пані Наталія зауважила, що має теплі спогади про чоловіка. Подружжя мало свої плани, але війна внесла свої корективи…

Поспілкувалась я також з пані Галиною. Її чоловік — Дмитро Рубашевський («Ганс»), за національністю — білорус.

— В Україну Дмитро приїхав в кінці 2015 року, — каже дружина загиблого бійця Дмитра Рубашевського. — На початку 2016 р. в складі Правого Сектору він був уже на сході. Служив у першій штурмовій роті. З часом став командиром другого взводу.

Дмитро приїхав воювати в Україну, бо вважав, що жодна країна не має права втручатися у справи іншої країни. На війну пішов добровольцем. Коли ми одружилися, перевівся з Правого Сектору у 24-ту Окрему механізовану бригаду.

— А де ви познайомилися з Дмитром? — запитую.

— Мій брат, Мар’ян Корчак, теж загинув на війні, — каже пані Галина. — Брат був військовим і парамедиком. Загинув на Донеччині у 2018 році під час артобстрілу, біля нього розірвалась міна. Отримав багато осколкових поранень.

Мар’ян дружив з Дмитром. Коли брат загинув, Дмитро приїхав на похорони. Ми почали спілкуватися, а згодом створили сім'ю. Нашій донечці нині 4 рочки…

Пані Галина розповідає, її чоловік загинув у 2022 р. Отримав кульове поранення у шию. Мріяв повернутися додому, до Білорусі…

— Коли чоловік загинув, доньці було 2 рочки, — каже жінка. — Вона знає тата лише по фотографіях…

Дружина Героя України з Тернополя Сергія Коновала («Норда»), пані Ольга, поділилась своїми думками про вшанування пам’яті загиблих Захисників.

— За фахом чоловік був лікарем-стоматологом, — каже пані Ольга. — Але працював оператором: знімав фільми про Україну, про повстання УПА та добровольців.

У Тернополі є, зокрема, вулиця імені Сергія Коновала. Його іменем названий факультет в університеті, де навчався Сергій. Нині ведемо роботу, аби з’явилась також школа його імені.

Ми запровадили у навчальних закладах стипендію імені Сергія Коновала. Кожен охочий може пожертвувати кошти у Благодійний фонд імені Сергія Коновала. Ми не повинні забувати наших Героїв… Усі наступні покоління мають про них знати.