Виростив селеру вагою 1,2−1,5 кг

Скажімо, торішня селера зава­жила в середньому по 1,2−1,5 кг. Тонкощами її вирощування Максим Павлович поділився з читачами.

Насамперед господар радить купу­вати якісне насіння. Хоча водночас за­значає, що вибір сортів у нас не надто широкий. Раніше він використовував сорт Монарх, однак останнім часом та­кого немає у крамницях, тому довелося перейти на Президента. Плоди цих двох різновидів великі, повнотілі, гарної фор­ми.

Зернятка чоловік висіває на розсаду перших днів березня. На власному до­свіді пересвідчився, що не варто робити це швидше. Він не погоджується з тезою «раніша сівба — краща головка». Пере­конаний: розмір коренів значною мірою залежить від складу ґрунту та агротех­нологій.

За глибокої сівби доведеться дов­го очікувати сходів. Тому у горщику слід розрівняти землю, акуратно розкласти репродуктивний матеріал і зверху при­сипати тоненьким шаром ґрунту. Відтак пан Максим накриває ємкості плівкою, завдяки чому утворюється мініпарничок.

Паростки з’являються нерівномірно. Одне зернятко прокльовується на 5−7 день, інше — через два тижні.

Невдовзі рослини необхідно проріди­ти, щоб не затінювали одна одну. Вони повинні виростати міцними.

У фазі 2 листочків проводять пікіру­вання. Хоча розсада невелика, однак має довгий корінь (аж до самого дна по­суду). Тож пересаджувати рекоменду­ється акуратно (кожну — в окрему тару).

Рослини добре приживаються на но­вому місці і нормально розвиваються. Вони невибагливі, не витягуються. На ді­лянку переселяють їх у середині травня, коли зміцніють (разом із грудкою землі).

Можна садити квадратно-гніздовим методом, але ґазда надає перевагу рядкам, між якими залишає широку від­стань. Екземпляри розташовує з інтер­валом 35−40 см, завдяки чому вистачить місця для успішної вегетації.

Догляд передбачає прополювання та розпушуванні ґрунту. Тоді корені отри­мають необхідну кількість кисню і по­живних речовин. Після дощу поверхню доводиться просапати, водночас вида­ляючи бур’яни.

На початку вегетації паростки ростуть повільно. Проте згодом (у серпні) корінь формується великим, а нижні листки тор­каються землі. Вони, за словами дачни­ка, навіть виконують певну захисну функ­цію — прикривають плід від нагрівання. Такі пластини старіють, тож їх рекомен­дується обривати. За ними прибирають наступні, котрі вилягли. І так доти, допо­ки на «головці» не залишиться «чуб».

Ентузіаст не радить підживлювати кореневу селеру упродовж сезону (ви­стачає внесеного раніше компосту). Від великої кількості органіки, каже, наса­дження підхоплюють бактеріоз і гниють на грядці (особливо вологої погоди). Тому Максим Павлович намагається від­водити цій культурі «найпісніші» площі.

Зауважимо, що згадані рослини май­же не вражаються хворобами, тож мо­жуть обійтися без хімікатів. Єдина небез­пека — септоріоз (біла плямистість, або пізній опік). Тоді на листках з’являються численні жовті цятки, черешки вкрива­ються довгастими вдавленими буро-коричневими плямами. Якщо ця недуга вражає наприкінці сезону, то її зазвичай ігнорують. Коли ж швидше, то необхідно боротися, бо інакше пожовтіє все листя, суттєво знижуючи врожайність.

Зі шкідників «полюбляє» селеру попе­лиця (на ранньому етапі). Комахи проку­шують тканини і живляться соком. Окрім того, вони здатні переносити небезпеч­ні й невиліковні хвороби. Проти ненажер використовують водний настій цитрусо­вих шкірок. Їх необхідно залити водою у пропорції 1:10 та витримувати 3−5 діб.

Ці овочі покидають город одними з останніх (напередодні заморозків). Ви­копані плоди слід почистити, просуши­ти. Відтак їх складайте у пакет (певний час не закриваючи).

До речі, за аналогією із селерою, ге­рой нашої розповіді вирішив наступного сезону вирощувати розсадним методом і петрушку. Таким чином її вдасться вбе­регти від слимаків та ведмедки.